Аманда Палмер і мистецтво просити

,

17 января 2018

539

0

Коли музикант і художник Аманда Палмер творить, то може зачинятись у порожній квартирі і не відповідати на дзвінки власного чоловіка, однак немає людини більш відкритої до своїх прихильників, ніж вона.

Це людина, яка робить мистецтво з усього, зокрема — зі спілкування. Про це вона написала книгу «Art of Asking», у якої варто повчитись кожному.
Аманда у ролі живої скульптури

Ні за що у світі Аманда не хотіла працювати у кабінетах. Після художнього коледжу, підпрацьовуючи баристою, вона задумалась про те, як вивільнити свої артистичні пориви, і стала живою скульптурою: у білій сукні і з білим гримом дівчина щодня виходила на Гарвард Сквер у Бостоні і нерухомо стояла на кількох ящичках. Її називали Восьмифутовою нареченою.

Коли перехожі кидали гроші, вона оживала, дарувала доброчинцям квіти або ж дякувала поглядом, а ті так само поглядом відповідали. Так Аманда навчилася безмовно спілкуватися з поціновувачами свого трошки дивного мистецтва. Роботу баристи вона покинула і стала скульптурою, так би мовити, на повну ставку, заробляючи цим більше, ніж кавовими напоями.

Її перший музичний гурт The Dresden Dolls — дует із барабанщиком Браяном Віліоне – став таким собі сучасним втіленням бродячих музикантів минулих століть. Вони записували самопальні диски на кухні, їздили вдвох у бусі, запрошували на символічний розігрів будь-кого, хто зголошувався прийти і пограти, і оплачували їх, пустивши залом капелюха. При цьому вони їли те, що їм приносили, і ночували у тих, хто приймав — іноді, не знайшовши нічліг заздалегідь, питали зі сцени, хто б прихистив їх після концерту.

Приблизно у такий самий спосіб існували і подальші проекти Аманди Палмер. Співпраця із лейблами тривала недовго через різні погляди на роботу з аудиторією, до якої артистка була дуже сильно прив’язана.

The Dresden Dolls
Аманда дає безкоштовний концерт для фанів у Тель-Авіві

За всі роки музичної кар’єри Аманда неодноразово зверталася до краудфандингу, але у 2012 році вона просто-таки підірвала Інтернет: її кампанія з фінансування другого сольного альбому зібрала на Kickstarter понад мільйон доларів. Людей, які дали гроші, було лише близько 25 тисяч. Саме таким тиражем розійшовся попередній альбом, який лейбл назвав провальним. Тобто, якщо правильно попросити, то навіть така «маленька» кількість людей може зробити багато.

Це була найбільша сума, яку коли-небудь збирав на цій платформі музичний проект. Преса заворушилася: хто ця пані і як їй це вдалося? Наступного року її запросили виступити на конференції TED. Спочатку Аманда розгубилась, про що їй розповідати — вона ж не бізнесмен, не дизайнер, нічого не тямить у технологіях — та зрештою поставила собі за мету пояснити у промові, яким чином вона встановила такий тісний зв’язок із прихильниками, що вони довіряють їй свої почуття, думки і гроші; чому її навчила Восьмифутова наречена, і як вона втілила весь цей досвід у музичній кар’єрі. Не знаючи, чи буде це цікаво широкому загалу, вона писала свою промову так, ніби звертається до інших колег-музикантів.

Із вражаючої промови рік потому і народилася книга «The Art of Asking» — кумедні та корисні мемуари про роботу живою скульптурою, дружбу, музику, знайомство із майбутнім чоловіком Нілом Ґейманом, друзів-музикантів та прихильників. А найголовніше — про те, що Аманда зробила своєю головною чеснотою — вміння просити, просити про допомогу, просити про будь-що із гідністю, і як цьому навчитися.

Розповіді про The Dresden Dolls та інші музичні проекти Аманди — це збірка цінних лайфхаків для молодих артистів. На мою думку, найперше, що їм варто було б засвоїти — не все у цьому світі вирішують гроші. Звичайно, маленьким гуртам важко пробитися, особливо у нас, та дуже часто вони хочуть одразу більше, ніж можуть, більше, ніж те, на що заслуговують зараз. Вони витрачають гроші, які ще не заробили, на великі зали, які не можуть зібрати, і інвестують зовсім не в те.

Аманда із прихильниками після концерту
Шанувальники малюють на тілі абсолютно голої Аманди у Берліні

У маленьких гуртів іще є цей фантастичний шанс бути близькими до своїх прихильників, покластися на їхню допомогу, дозволити їм бути причетними, і коли ті побачать, як сильно посприяли успіху своїх улюблених музикантів, вони робитимуть це і надалі, охоче куплятимуть платівки й квитки на концерти. «Через мистецтво просити ми створили свою власну спільноту», — пише Аманда.

Окрім того, у книзі є й поради для економії грошей при записуванні альбомів. Не можеш дозволити собі хор для пісні? То й не треба. Якщо вже сильно хочеться, запиши власний голос багато разів у різних тональностях на різній відстані від мікрофона. Так само у Аманди можна повчитися поширювати і зміцнювати свою фанбазу без дорогої реклами та впливових лейблів. «Я розійшлася з багатьма менеджерами, які хотіли, щоб я припинила твітити і почала працювати. Вони не розуміли. Це і була моя робота».

Ця книжка потрапила до мене так, як і мала потрапити книжка Аманди Палмер. Оскільки вона вийшла у листопаді, всі почали скупляти і замовляти її як подарунок на Різдво. Твіттер полонила критична маса записів на зразок «я б так хотів цю книгу, але бідний, студент чи бідний студент, і не можу її собі дозволити», і це все вилилося у великий мурашник, у якому люди, які мали гроші, почали купляти їх по декілька штук, деякі навіть ящиками, і просто розсилати у місцеві бібліотеки і всім тим, хто просив. Так одну прислали і мені з Нідерландів.

Аманда неодноразово писала, що «the gift must always move», тому часом її книги лишають на лавочках із записками, віддають чи продають на сайті обміну книгами Mass Mosaic, а моя поїхала до наступної читачки в Луцьк.

Особисто я скептично ставлюся до краудфандингів артистів, які продають свої старі футболки і поламані барабанні палички, щоби записати альбом, і до тих, хто з образою на всіх та купою знаків оклику випрошує гроші на банківську картку. Будь-який внесок, навіть одну гривню, треба заробити. Треба працювати, бути щирим у своїй музиці і текстах, бути професійним, цікавитися, як живуть, працюють, виживають і заробляють артисти вашого рівня у країнах, де музична індустрія — це справді індустрія. А ще треба бути вдячним своїм прихильникам — наприклад, вкладайте записки із подяками у платівки, віддавайте енергію, розуміння, обійми, пиво, любов, красивий мерч — у замін на що вони готові будуть вам допомогти.

«Гадаю, люди надто одержимі хибним питанням про те, як ми можемо змусити людей платити за музику. Що якби ми почали ставити інше питання: як ми можемо дозволити людям платити за музику?»

Іноді те, про що пише Аманда Палмер, здається пишномовним, але якщо вимкнути цинізм, то бачиш історію доброї людини, яка сприймає світ чутливіше за більшість, і, не зважаючи ні на що, вірить у краще в оточуючих. У таких людей варто вчитися віддавати добро, і воно повернеться. Варто лише попросити.

  Підписуйтесь на наш канал у Telegram.
25 лучших электронных альбомов 2017 года за 100 минут