Добре, що у нас є Іво Бобул

,

01 апреля 2016

59

0

Ми побували на концерті неординарного 62-річного співака та замислилися про його легендарність.

Передмова

Одразу прохання. Не сприймайте, будь ласка, цей текст як звіт із чергового концерту. Або як критику. Або як насмішку чи стьоб. Цей матеріал — метажанрова репліка. Щось на межі репортажної замальовки, любительського фотоскетчу та поетичної стенограми. Давайте так, це репортажна фотопоема. Вона спонтанна та правдива: саме так усе й було.

Драматургія відсутня (головний редактор не згоден – прим. ред.). Усе подається у тому порядку, у якому лунало зі сцени пісенного свята «Про любов» 30 березня 2016 року. Усі фото зроблені у Палаці «Україна» та розставлені у тексті без особливої логіки.

Умовні позначки

Курсивом подані уривки з пісень, виконаних Іво Бобулом та його найкращою ученицею (автор вслухався у спів тільки цих двох людей, хоча співали майже всі присутні в залі).

Жирним подані репліки виконавців між піснями. Іноді вони вирвані з контексту та подані фрагментарно, але у тому автор не вбачає проблеми.

[У квадратних дужках подані коментарі автора для уникнення некоректних інтерпретацій].

Репортажна фотопоема

Мой нежный ангел, Натали… О миг любви, как долго я тобой живу… и я судьбу благодарю…

Ми з тобою схожі і несхожі…

Подарую кохання хвилю з ніжної своєї повені… А все інше то пусте… Але небо без землі не може…

Но любовь ушла куда-то… Я разыщу тебя … И эту песню для тебя одной спою…

Оплески, панове. Я не тільки співак, я ще й педагог. Моя найкраща учениця, дуже достойна співачка.

[Виходить учениця, на ній досить далека від коліна у бік верху суконка, що під кінець виступу ще трошки підскочить. Гарно співає, сама дуже мила. Автор не запам’ятав її прізвища, а от сусідка автора з 16-го місця зауважила, що виконавиця дуже схожа на Настю. До речі, ім’я автор запам’ятав: Анастасія]

Тополина любов… Нас матуся сварила, а ми молоді під вербою до самого ранку стояли… Нам з тобою в коханні чомусь не везло, хоч, здавалось, весілля уже на порозі…

Говорил мне, что не хочешь рядом быть со мной…

А лодочка качается, и мы с тобою вместе на ней вдвоём плывем… Ну как же получается, что все-таки мы рядом, а значит есть любовь…

[Далі знов повертається маестро, витирає зіпріле чоло, дякує Анастасії, шле у зал кілька повітряних цілунків, свято триває]

Так, что у нас там по программе? А, очень красивая песня.

На далекій станції де нема зими… Слова любові хочеться почуть… Згадай мене, про мене забудь…

Щастя, любові вам, усього самого найкращого.

А чего вы не аплодируете?

А липи цвітуть духмяні-духмяні… А двоє ідуть купатись в коханні…

[Далі лунає невідома мова, її звучання автор записує доступними засобами]

Єднепростеволвожданскезиме…Пахулєскапута…Крістіна, Крістіна…На на на нананананананаана…

И на душе тревожно, и рядом нет тебя… Беру свою гитару… В этой полуночной тишине… Пой, моя подруга…

Шумит листвою клён… Тепло твоих прекрасных зеленоватых глаз… Мне благ земных не надо, я повторяю вновь…

Спасибі!

Не в тому річ, що я сказав люблю лише одній тобі… Але не в тім моя печаль…

Время до тебя и время после… Ты колыбель моей любви…

Смелей, смелее!
Только я одной тобой живу… Будем нашим счастьем дорожить и радоваться жизни…

So wrong… I can’t take any more… Fall in love again… Aaaaaagain…

Маленький антракт. Немножко устал. И вы отдохните.

Приходит ночь и даже некому помочь… Люблю тебя, я тебя люблю, и ты пойми, жить без тебя я не смогу… Так дано судьбою быть тебе со мною…

Камонмайбейбі!
Сколько счастливых дней ушло с тобой… Да, да, да, ты от меня ушла… Печальным взглядом я ищу тебя везде…

В основному я співаю для жінок. Ну люблю я жінок, що я можу зробити.

І у серці відлуння це знову… Вірю спрагою губ, вірю ласкою рук… Я вернуся, вернуся, вернуся…

Спасибі.

От чего в моем сердце такая тревога… От чего эта грусть так тревожит мне душу… Что ж так мучит меня… Что меня терзает и гложет… Жаль мне песен моих, что остались не спеты…

Очень важно слышать приятные слова. Спасибо.

Я не просто так вышел на эту сцену… Есть такой парень, Слава Вакарчук…

[Далі Іво розповідає історію про те, як йому сподобалась одна пісня Святослава Івановича, як він подзвонив йому й отримав дозвіл виконати її у своїй концертній програмі]

Коли навколо ні душі…

Не кожна пісня може висловити ті почуття, які може висловити ця пісня.

Оглянись, незнакомый прохожий… Не всегда мы себя узнаем… Ничто на земле не проходит бесследно… Как молоды мы были… Как верили в себя…

Поміняйте ноти хлопці, листопад буде. Сейчас настроят что-то.

[Хлопці відреагували на команду «листопад» не миттєво, Іво не розгубився, заповнив паузу акапельним «жовтнем»]

Чому я не сокіл, чому не літаю…

Поїхали, листопад.

Багряний вогонь, листопад… Ах який за вікном листопад… Тільки пара лелек над гніздом ще кружляє… Тільки наша любов, як зоря, не згасає…

Проходишь мимо, меня не замечаешь… Но нет надежды такой, как же обидно…

Всего наилучшего. Спасибо.

Это ещё не конец концерта, куда вы собрались уходить, сидите сидите.

[Знову виходить найкраща учениця; суконка вже інша, значно довша, від того виходить більше уваги звертати на чистий янгольський голос]

Абрасамемепастатумирада… Пробач мені за те, що не змогла любов я зберегти…

Вспоминаю этот день, когда цвела сирень… Две свечи, две свечи… И души никогда не коснётся зима…

Для наших героїв наступна пісня.

А там за лісочком зозуля кувала…

[Зал піднявся, бо ж пісня для героїв. Далі знову на сцені з’явиться метр, тепер пісні лунають парно]

Можно немножко по-молдавски спеть? Аплодируйте, аплодируйте!

Эспарапокуумовидомас… Завжди з нами наша вірність…

Чтоб горела, как слеза, на колечке бирюза… Веселилось бы сердечко… Будет камень-самоцвет нашим солнышком согрет…

Спасибі.

Скажи мені, чом стрілися так пізно… Але того що треба не було.. Сеневаунсекретосіпортера… Берег любові в далекім тумані…

Вы устали, я устал.

Есть гениальный текст, гениальная мелодия, нужен был гениальный певец.
[Тут метр розповідає історію наступної пісні і так, геніальним виконавцем виявився саме Іво]

Все золото світу не варте троянди, не варте сльози…
Ще чучуть, я ще не відспівав всю програму. Для кого наступна пісня? Для жінок, звісно.

Случайное счастье… Оставаться нельзя… Я упаду к твоим ногам и разорву свою гордыню…

Патріотам, бо всі ми — патріоти.
Наче туман… На самоті… Радості… Йду до вас… Біль і час… Ми — патріоти.

Післямова

На пісенне свято маестро Бобула автора потягла жага живого знаття. І той факт, що автор провтичив концерт Віктора Франковича. Мета була одна — подивитися на людей і в жодному разі не потішатися із творчості маестро та його шанувальників.

Заповнений зал, справжній антракт, максимально нарядні жіночки та охайні мужчинки. Зовсім інший світ. Якийсь, щоправда, учорашній: дивні зачіски, багато макіяжу, коньячок із цукерками «Південна ніч», сидячі танцювання. Немає відповіді, навіщо це все. Але якщо воно є, то, значить, заповнює якийсь душевні лакуни.

Концерт виявився складним суто фізично: чотири години в аурі геніального співака — не жарти. Але ж скільки любові і який діапазон. Такого зараз мало де стрінеш у такій кількості. І, до слова, шкірою кілька разів таки пробігали мурашки. А найбільша радість — батькам сподобалось, особливо «Берег любові».

І головне. Усі ці акації, клени, троянди, листопади, ніжні вуста, кохані, духмяні, увесь той наївний чотиригодинний безкінечний контент, він відбувся всього лише через те, що людям потрібні безпосередні прості добрі слова. Без хитрощів і так, у максимальному діапазоні. І Бобул, знаєте, легенда хоча б тому, що наприкінці четвертої години пісенного свята до стомленого короля любові продовжує докочуватися із залу стомленою рукою на зім’ятому папірці нашкрябане «виконайте “Жоржини”, будь ласка».

Премьера: «Бумбокс» с макси-синглом «Люди»