Рус Укр
Фестиваль «86»: документальне кіно, що вражає
Фестиваль «86»: документальне кіно, що вражає

Концепція

Славутич залишається таким собі островом серед лісу. При цьому місто дуже різноманітне — тут поєднані архітектурні зразки усіх республік колишнього СРСР. А ще Славутич ― місто енергетиків. Тож саме місто підказало нам три тематичні напрямки фестивалю: урбаністика, екологія, енергетика.

Я дуже люблю ліс, а унікальність Славутича в тому, що ліс тут усюди, прямо між будинками. Ти виходиш зі своєї квартири ― і опиняєшся в місці чистої природної енергії. Такий собі «елемент живлення» просто на подвір’ї.

Це місто ― дуже молоде, проте тут є класні покинуті локації, наприклад, ресторан з цікавою архітектурою і автентичною вивіскою в одному з прибалтійських кварталів.

Якщо люди збираються разом і починають щось робити в усіх на очах, це одразу викликає підозру, породжену радянськими стереотипами. Особливо в малих містах, бо вони досить-таки вертикальні — в політичному плані та за принципом прийняття важливих рішень. Тому цьогоріч ми розпочали фестиваль зі знайомства з урбаністичними ініціативами мешканців різних міст України.


Нам було важливо подбати про тих, хто всією сім’єю готовий дивитися і слухати нас з ранку до вечора. Культурне життя часто стає прерогативою або бездітних, або тих, здатен оплатити послуги няньки. Ми ж спробували урізноманітнити дозвілля, створити дружній простір для молодих батьків і дітей. Вийшли в парк, розвісили гамаки і зробили в міському середовищі концептуальний табір між соснами. У результаті не лише малеча, а й дорослі будували з макулатури цілі міста, досліджували сонячну енергію. Так що задум себе виправдав.

Як на мене, найкрутіша частина фестивалю — конкурс молодих режисерів «My Street Films». Ми запустили його за пару місяців. В Україні знімають багато фільмів, серед них і документальні альманахи, але часто вони або надто низького рівня, або не мають концептуальної цілісності. Однак найважливіше, що люди зголошуються брати участь у конкурсі, і що в них є хист, потенціал.

Ми намагаємось не просто продюсувати нове кіно, а й щось через нього говорити. Багато працюємо на рівні концепції. І, судячи з розмов на фестивалі, глядачі нас розуміють. Це стимулює продовжувати, виходити на той рівень, коли показувати й дивитись українське кіно буде круто.

Ліс тут усюди, прямо між будинками; ти виходиш зі своєї квартири ― і опиняєшся в місці чистої природної енергії

Враження

Цьогорічна кінопрограма — це чотири дні і близько тридцяти стрічок. Це і конкурсні короткометражки, і пропагандистська анімація, і успішні фільми, про які говорить весь світ. Нас як організаторів тішать численні позитивні відгуки та жваві обговорення з авторами стрічок після кожного показу. Це захопило і наших гостей.

На обговоренні фільму «Покличте менеджера» режисер Ганнес Ланг зі сцени сказав, що у світі є багато кінофестивалів, які відбуваються лише тому, що вони відбуваються. Вони існують ніби на автопілоті, і проходять цього року лише тому, що проходили й минулого, і позаминулого. Тож він був вражений, побачивши в Європі фестиваль, де спілкування між публікою та учасниками таке активне, і відчувши, що люди цього насправді потребують.
Чад Ґрасіа був ошелешений оваціями на титрах «Російського дятла». Він зізнався, що взагалі побоювався показувати свій фільм в Україні, а вийшло так, що в Славутичі його зустріли дуже позитивно і саме тут відбулася найкраща дискусія, хоча він обʼїздив із цією стрічкою чимало фестивалів, зокрема отримав нагороду на Sundance Festival.

В один із вечорів нам довелось виїхати з бару, де ми проводили музичну програму, і нас впустили в колишній весільний салон. Хто б міг подумати, що невеличка кімнатка без вікон, з бузково-срібними стінами, дзеркалом і стареньким диваном стане для нас Берліном з ідеальною вечіркою.

З моїх спостережень, фестиваль в Славутичі сподобався усім, але по-різному. Наприклад, львів’янкам Олі Райтер і Жанні Озірній, які представляли фільм «Перша співбесіда», сподобалось місто з його охайними пішохідними доріжками. Вероніка Янаткова, продюсерка фільму-відкриття «Панельні історії», зацікавилась концепцією і сама, за свій кошт, приїхала подивитись, що ж тут відбуватиметься. А місцеві глядачі були шоковані тим, що документальне кіно може бути захоплюючим. Справді, це не якесь занудство в стилі наукових програм.

Фото: Наталка Дяченко

В тему
Свидетели Гедонизма: новая жизнь Труханового острова
Свидетели Гедонизма: новая жизнь Труханового острова
Записки с Atlas Weekend 2016
Записки с Atlas Weekend 2016
Дневник UPark Festival. День 2: Muse, Hurts, Poets Of The Fall, My Vitriol, ШАNA
Дневник UPark Festival. День 2: Muse, Hurts, Poets Of The Fall, My Vitriol, ШАNA
 Дневник UPark Festival. День 1: RHCP, The Kills, Nothing But Thieves, The Hardkiss
Дневник UPark Festival. День 1: RHCP, The Kills, Nothing But Thieves, The Hardkiss
Комментариев пока нет.