Рус Укр
Концепція кохання Річарда Бротігана
Концепція кохання Річарда Бротігана

Так просто написати історію кохання, де через певну кількість перешкод він зустрічає її, створену саме для нього, і вони живуть щасливо. А якщо у тебе так не виходить? Що робити, якщо ти живеш по-іншому, якщо ти — інший, і тобі не вдається жити за встановленим кимось розпорядком життя? Невже ти не маєш права на кохання, яке підходить саме тобі? Навіть якщо в результаті вистрелюєш собі в голову з рушниці, як це зробив Бротіган.

«30 центів, два проїзди, кохання» — перший вірш Бротігана, який я прочитала. Я не могла усвідомити, як у декількох рядках можна сконцентрувати таку сильну емоцію. Не рядки, а чисте золото. І саме у той момент я відчула, що у цій поезії є той рідкісний інтим, в який хочеться зануритись з головою, не виходити з дому, а відчувати лише биття ще одного серця поряд. Це «двоє», чоловік і жінка. Проти всього світу або всередині нього. Відчуттям «двох» пронизана вся інтимна лірика Бротігана. Навіть та, яку він писав у безпросвітній самотності.

Річард Бротіган був самотньою дитиною. Його мама мала ще більше чоловіків, ніж дорослий Річард жінок. Вона залишала малого з одним чоловіком, поки проводила час з іншим. Восьмирічний Річард декілька місяців жив сам у готелі. Що вже говорити про батька Бротігана, про існування якого він дізнався лише у старших класах. Через усе це він рано здихався своєї родини і сам почав заробляти на життя, якщо те існування можна було так назвати. Інколи єдиним способом дістати їжу була риболовля. Звідси, певно, і абсурдна зацикленість на форелі, яка прослідковується як у поезії, так і в прозі. Наприклад, у книзі «Ловля форелі в Америці» або форелево-кавунна суміш, з якої було побудоване місто у романі «В кавуновому цукрі».

Перший вірш Бротігана опублікували у шкільній газеті міста Юджин у 1952 році, коли Річарду було 17. Крім темноти і відчаю, у цій поезії можна простежити ще одне ― релігію. Бротігана «виховали» у дусі католицизму, від якого він то відмовлявся, то знову приймав. Коли в його житті з’явилася перша дівчина, в яку він закохався, релігія для нього ще була важливою. Лінді Вебстер, сестрі його друга, було 14, і 20-річний Річард навіть і не намагався вступити з нею у стосунки, оскільки це було б гріхом. Поет довгий час був безнадійно закоханим, написав кілометри віршів, які передавав мамі Лінди. Та вони так і не потрапили до рук дівчини. Лінда дізналася про почуття Річарда лише через багато років, коли він став відомим. Приїхала на одну з презентацій його книг чи то якесь поетичне читання, але він зробив вигляд, що не пам’ятає її.

Роздавлений нерозділеним почуттям, безсонням, бідністю і голодом, безнадійною темрявою замість письменницького успіху Бротіган прийшов у поліцейське відділення і розбив там вікно, щоб його посадили за ґрати. Звідти його перевели у психіатричну клініку, де він проходив шокову терапію і, вочевидь, всі процедури, притаманні лікуванню в американських закладах для душевнохворих зразка 50-х.

Донька Бротігана Ієн говорила, що його життя почалося у Сан-Франциско у 56-му. Молодий Річард марив Франциско, меккою письменників. Там він познайомився з богемою «біт-покоління» та став частиною творчо-наркотичної спільноти. У 50-х у США наймодніше було писати поезію, це був найкоротший шлях до світу п’яної інтелігенції. Лише через десяток років вірші замінить гітара, а поки Бротіган обмінюється думками, творить і виступає в підпільних клубах зі своєю поезією. Пізніше він як міг обривав зв’язки своєї творчості з біт-поколінням, вважатиме себе іншим, не підтримуватиме їхнього літературного бачення.

Він і справді був іншим, поза будь-якою культурою, але із «бітниками» його об’єднувало дещо важливе — стиль життя. Він спав із дружинами своїх друзів, його дружини — з його друзями, і всі вони одне з одним, не зважаючи на стать. Усе це заливалося алкоголем у непомірних кількостях. І весь цей «бітницький» час він був одружений на Вірджинії Алдер, яка народила йому доньку і зрадила з його другом.

Фантастичним чином у такій вакханалії Бротіган ментально був завжди осторонь. Всі, хто його знав, сходяться в одному — йому було складно приймати людей, складно приходити у переповнені заклади, говорити про себе або своїх коханок. У Grateful Dead є пісня «Attics of My Life», яка одній з його подруг (та і мені також) нагадує Бротігана: «In the attics of my life, full of cloudy dreams unreal / Full of tastes no tongue can know, and lights no eyes can see / When there was no ear to hear, you sang to me».

Він часто вигадував історії про своє життя, тому біографам складно розібрати, де реальні факти і де вигадки. Ймовірно, від страхів Бротіган ховався у своїй поезії, такій інтимній та брутально-ніжній. Ледь не кожна з його жінок перетворювалася на слова його віршів, потрапляла на обкладинку книги, залишала відбиток у його широкому всесвіті. Він кохав кожну з них так, як міг — боляче і відчайдушно.

Після розлучення у нього було багато зв’язків. Він зустрічався з однією жінкою, а через два тижні вже жив у іншої. Серед них була Мікаела Ле Гранд, яку він називав «музою». Саме вона потрапила на обкладинку його найважливішого роману «Ловля форелі в Америці». У той час Річард був на піку слави і часто подорожував. Він писав вірші Мікаелі у стилі «Щойно в туалеті я з ніжністю подивився на свій пеніс. Спогади про те, що сьогодні він двічі був у тобі, переповнюють мене відчуттям прекрасного». Складно уявити більший інтим двох.


Марша Пакауд

Ніхто так не описував біляве волосся і жіноче волосся в принципі, як Бротіган (ну, хіба що Серж Генсбур кавове волосся Джейн Біркін). Річард перетворив волосся на окремого героя своїх віршів, зробив його фетишем, як і самих жінок. Ціла низка поезій створена про Маршу Пакауд, саме її біляві пасма він описував, саме вона зображена на обкладинці поетичної збірки «The Pill Versus the Springhill Mine Disaster», яку Бротіган, власне, їй і присвятив. Завдяки поезії я ніби знайома з нею особисто і провела не один вечір, спостерігаючи за їхньою парою, їхньою самотністю серед людей.

Саме так Річард поводив себе з жінками, він тримав їх за своєю спиною, знайомив із іншими, але не підпускав їх, кохав, але зводив з розуму. Він був надто ревнивим, що складно було пережити такій жінці, як Марша. Вона була успішною і розумною, зналася з найкращими поетами і музикантами Канади та США (наприклад, роками дружила з Леонардом Коеном). Розрив із Бротіганом вона пояснила так: «Коли Річард розуміє, що ти його кохаєш, він доводить тебе до божевілля».


Шері Веттер

Бротіган продовжить писати про Маршу, навіть коли буде у тривалих стосунках з Валері Естес, із якою вони мандрували теренами США, тусили з Дженіс Джоплін та Патті Сміт, зраджували і розходилися. Річард присвятить Валері не так багато поезії, а вона ж завжди відчуватиме себе недостатньо красивою і недостатньо білявою.

Жінка на фотографії ліворуч завжди заворожувала мене. Не так просто було віднайти інформацію про неї, але звати її Шері Веттер, вона була коханкою Бротігана досить нетривалий час. Вони були з різних світів ― Шері не любила «хіпі», Річард хотів її тіло. Дивлячись на фото, складається враження, що я бачу її наживо. І не дарма. Бротіган не присвятить їй жодної поезії, оскільки назве «надто реальною». Саме вона допоможе Річарду знайти будинок, в якому через роки він застрелиться. А вже у 90-х висуне припущення, що Бротіган покінчив із життям, тому, що був хворий на СНІД. Та ніхто так і не дізнається, правда це чи ні, оскільки його труп знайдуть лише через місяць після смерті.

До відходу з життя у Бротігана був іще один особливий період — японський. Він часто приїздив до Токіо, спав із безліччю повій, познайомився з японською літературою і написав шедевр «Експрес Токіо-Монтана». 131 зупинка, 131 історія про магію персиків, долю новорічних ялинок і обожнювання апельсинів. У той період він зустрів двох важливих для нього жінок — Акіко Яшимуру і Масако. Перша стала його дружиною, інша хотіла від нього дітей. Перша зрадила йому з його другом, іншій він розбив серце. Друге розлучення викликало у нього депресію, яка, підозрюю, так і не закінчилась. Це був 1979 рік, до смерті лишалось п’ять років. За цей час він ще більше захопився дзен-буддизмом, що знову наблизило його ідеї до «бітників», але зробило творчість ще більш фантазійною. Правда, уже непопулярною.

Кажуть, він застрелився після розмови з колишньою, ще однією білявкою і ще однією Маршею, цього разу Клей, з якою він розпочав стосунки після другого розлучення. Кажуть, протягом тривалого періоду часу перед самогубством він руйнував усі стосунки з людьми, став безпросвітним алкоголіком і робив усе, щоб навіть найближчі люди не хотіли з ним говорити. Так він опинився сам, проживши життя, в якому вмістилися десятки інших. Десятки кохань і написаних про них рядків. Абсурдних, «бігсурних», брудних, брутальних, сексуальних.

Бо творчість — це секс. Я переконана, крім якогось суспільного та історичного значення, митці стають вічними тоді, коли під їхні твори хочеться займатися коханням. Навіть творчість Шекспіра була сексом 16-го століття. І неважливо, вірші це чи книги, картини чи музика. Неважливо навіть, чи вони про кохання. Це як із Led Zeppelin, навіть коли вони грають про смерть у «In My Time of Dying». Так і з Бротіганом і його концепцією кохання, яку я вигадала: у стосунках, як і в поезії, повинні бути двоє. Навіть якщо другий — це лампочка «Хермоні Хауз».

Текст і переклади віршів: Анастасія Марушевська
Ілюстрації: Марія Гермашева
Дизайн: Роман Сапєлкін
Укр.редактор: Маргарита Пузій

В тему
Ромео должен петь: 12 песен, вдохновлённых Шекспиром
Ромео должен петь: 12 песен, вдохновлённых Шекспиром
Дана Павличко (вид-цтво «Основи»): як зацікавити українців читанням
Дана Павличко (вид-цтво «Основи»): як зацікавити українців читанням
«Фелікс Австрія» Софії Андрухович: бестселер по-галицьки
«Фелікс Австрія» Софії Андрухович: бестселер по-галицьки
Всеволод Нестайко: той, що дарує дитинство
Всеволод Нестайко: той, що дарує дитинство
Всего 2 коментария Написать комментарий
Лариса Ноздріна
0
Лариса Ноздріна
3 Декабря в 19:04 2015
дуже сподобалась і стаття, і вырші!
Julia  Sakhno
0
Julia Sakhno
23 Февраля в 19:15 2015
о, цей шикарний, непересічний Бротіган. І чудова стаття.
Спасибі!)