Рус Укр
13 выдающихся музыкальных фотографов
13 выдающихся музыкальных фотографов

Аліна Кучма

Знімала концерти Depeche Mode, Kasabian, Queens Of The Stone Age, Korn, Swans, Bonobo, The Kooks, The Neighbourhood, UNKLE, Young Fathers, Everything Everything, Slaves, Pulled Apart By Horses та багатьох інших, їздила у тур з гуртом «Океан Ельзи», останні кілька років фіксує у кадрах молоду німецьку рок-сцену.

Седрік Летч
(Cedric Letsch)

Не те щоб він був моїм великим натхненням, але я дивилася його стрічку на Flickr і одна робота заново відкрила мені очі на фотографію. На мою, принаймні. Крута взаємодія музикантів, круте світло — і я зрозуміла, що теж так можу. Відтоді я більше уваги приділяю світу: не тільки його інтенсивності, кольору, а і тому, де воно і що робить. Це дуже вплинуло на мій теперішній стиль.

Пауль Ріпке
(Paul Ripke)

Найбільше натхнення на даний момент. Один із топових фотографів Німеччини, був офіційним фотографом національної збірної з футболу на фіналі у Ріо, офіційний фотограф і кращий друг одного з найбільших реперів Німеччини Marteria, спеціальний фотограф журналу Stern на Berlinale — це взагалі зразок геніального репортажу, Ріпке наче пролітав повз, знаєте? Без стандартних офіціозних фото; і оці кадри, де він стоїть за спиною зірок, яких фотографують, і знімає тих фотографів, наче так і кажуть, що він поза цим усім, наче все це знімав актор, запрошений гість фестивалю. І це вже не кажучи про 345678908754567890 неймовірно красивих зйомок у сфері реклами.

Як ви зрозуміли, Ріпке — не чисто концертний фотограф. По суті, він знімає лайви тільки для Marteria і їздив у Південну Америку з Die Toten Hosen, але оця легкість кадру дуже відчувається і в концертних фото, зокрема тому, що він уже не найманий робітник, а має статус ледь не рівний артисту, якого знімає, і сам добре це розуміє.

Джошуа Галлінґ
(Joshua Halling)

Рудий фотограф, відомий роботою з Neck Deep, The Architects, Enter Shikari та іншими. Завжди красивенні теплі кольори і щось таке у кадрах, що впізнається серед інших.

Пуне Ґана
(Pooneh Ghana)

Років п'ять-сім тому я дивилася на її фото і не розуміла, чому всі в такому захваті від її робіт, а зараз і сама почала її поважати. Без помпезності, круті кадри, часто у побутових декораціях. Одна з її фішок — вдале використання наявного оточення у портретах, інша фішка — кольори.

Люблю її роботу з Cage The Elephant. Ну і взагалі вона молодець. Буває отак листаєш інстаграм, а там Пуне фотографує Jagwar Ma у полях Франції, недалеко від бунгало, у якому вони пишуть новий альбом, а ти в цей час фотографуєш гурт 5 Vymir у Новоселиці під Дніпропетровськом.

Андреас Ґурскі
(Andreas Gursky)

Один із улюблених фотографів не лише у концертному жанрі, а й узагалі. Я люблю архітектуру, я люблю геометрію, я люблю масштабні кадри. Стоячи перед його фотографіями, почуваєшся крихітним. Із одного боку, я розумію, що для нього концерт Die Toten Hosen — це, скоріш за все, черговий мотив, як араби на біржі чи товари за 99 центів, але як же круто він передає масштабність події і водночас, як це називається, sense of (punk) community.

Денні Норт
(Danny North)

Перший відомий концертний фотограф, про якого я дізналася. Знімав для журналів NME та Q, гуртів Muse, Kaiser Chiefs, Pulled Apart By Horses, Fucked Up і багатьох інших. Фотографій, які мене вразили сім-вісім років тому, вже й немає онлайн, але коли я дивилася на його фото Muse, зроблені на сцені, мені здавалося, що крутіше фотографа немає на всій планеті Земля.

Разом із іще одним другом-фотографом Денні має агенцію, яка представляє фотографів і надає фотокореспондентів на фестивалі у Великобританії. А ще він знімав у Києві кліп гурту Lonely the Brave. Колись я шукала і заливала для нього пісню «Полюшко-поле» з виступу хору російської армії у Ватикані, бо я, мабуть, була єдиним його фоловером у твіттері, який розумів російську. Пісня, до речі, класна.

Макс Трельфалль
(Max Threlfall)

Комерційний, портретний і концертний фотограф із Берліна, фотографує переважно панк-гурти. Із одним — Smile and Burn — у нього особлива любов, тому він може час від часу не просто вилізти на сцену фотографувати концерт, а і вхопити мікрофон і почати гроулити, і йому за це нічого не буде. Власне, за безбашенність і люблю. Минулого року для альбому Smile and Burn «Action Action» він зняв артворк — серію кумедних автопортретів, не те щоб ню, але на всіх фото він без одягу.

Евгения Люлько

Регулярный фотограф группы O.Torvald, также снимала Foals, The Subways, MØ, Fink, Ивана Дорна, 5’nizza, Young Fathers, Ghostpoet, Slaves, Everything Everything и многих других. Сейчас в рамках специального фотопроекта снимает бекстейджи концертов украинских музыкантов.

Четыре года назад я мечтала стать журналистом и писать о музыке, а потом мне в руки попал фотоаппарат. За то, что я до сих пор занимаюсь фотографией, я благодарна фотожурналистам и друзьям Алексею Фурману, Сергею Полежаке и Роме Пилипею, которые вели фотоклуб в Институте журналистики КНУ. Благодаря им я восхищалась работами Йозефа Куделка, поражалась снимкам гениального военного фотографа Роберта Капы, изучала архивы агенств Magnum и Noor, пересматривала фильм о Джеймсе Нахтвее, впитывала опыт на встречах с корифеями украинской фотографии Александром Ляпиным, Ефремом Лукацким, Александром Гляделовым. Всё это помогло мне видеть кадр. Не просто фиксировать происходящее, но и понимать контекст каждого снимка, его историческую и художественную ценность хотя бы для меня лично.

«Камера всегда замалчивает больше, чем открывает», — пишет автор одной из моих любимых книг о фотографии Сьюзан Сонтаг. Хорошая фотография, в частности концертная, заставляет додумать и самостоятельно прочувствовать событие, а не просто подтверждает факты: да, был солдаут, фронтмен прыгнул в толпу.

Лично я больше смотрю на работы классиков фотографии, причём вдохновляюсь не только концертниками.

Джим Маршалл
(Jim Marshall)

Говоря о вкладе фотографии в историю, нельзя не вспомнить Джима Маршалла. Фотограф «Вудстока» в 1969 году, единственный бэкстейдж-фотограф на последнем концерте The Beatles и, кто знает, был бы настолько известен Джонни Кэш, если бы не фотография из тюрьмы Сан-Квентина, где музыкант показывает фак в объектив Джима?

Меня поражает, как ему всегда удавалось находиться в нужное время в нужном месте. Джими Хендрикс, к примеру, не так часто поджигал свои гитары, но в 1967 году на Monterey Pop Festival Маршаллу удалось сделать этот легендарный кадр с огнем. И самое главное — здесь чувствуется тот рок-н-ролл, который он фотографировал. Смотришь на каждый кард, и в голове играет музыка. Так должно быть с каждой концертной фотографией.

Ги ле Керрек
(Guy Le Querrec)

Еще один фотогаф, поражающий способностью ловить моменты. Восхищаюсь тем, что он всегда смотрит в глубину происходящего, в каждом джазовом музыканте рассматривает личность, каждый его снимок — безупречная импровизация.

Антон Корбайн
(Anton Corbijn)

В портретной фотографии передать музыку и характер группы сложнее. Начиная с 70-х Корбайн сотрудничал, пожалуй, со всеми культовыми музыкантами тех времён: Joy Division, Depeche Mode, Том Уэйтс, Дэвид Боуи, Майлз Дэвис, Бьорк, Nirvana, U2, Моррисси, The Rolling Stones и другими.

То, как он работает с контрастами, ракурсами и характером каждого персонажа — просто магия. При всем уважении к его коллеге Энни Лейбовиц, бесспорно гениальному фотографу, у Корбайна нереально характерные и сильные снимки. Я бы сравнила его с Дианой Арбус, только в музыкальной фотографии: его герои иногда шокируют своим видом, иногда дерзкие, иногда жёсткие, но всегда заставляют их запомнить.

Астрид Кирхер
(Astrid Kirchherr)

Мало кто знает, что внешний вид, по которому все помнят группу The Beatles, создал фотограф.

В работах Астрид Кирхер я нахожу подтверждение тому, что непосредственное общение с группами даёт возможность сделать максимально искренние и естественные фотографии. Перед первой фотосессией Кирхер даже пригласила Битлов к себе домой на обед (то, что она была влюблена в гитариста Стюарта Сатклиффа, мы упустим).

Чарльз Петерсон
(Charles Peterson)

В 80-х и 90-х годах фотографировал для тогда ещё независимого лейбла Sub Pop, который первым взялся за популяризацию гранжа и подписал Nirvana. Так что через объектив Петерсона можно наблюдать за рождением андерграунда и альтернативной музыки.

Ему удалось передать всё безумие, происходящие на концертах. Смотрю на его работы и думаю: «Какого чёрта сейчас так не снимают?» Особенно в контексте украинской концертной фотографии, в которой многие приходят на шоу сделать два-три статичных кадра и пойти на барчик. Концертная съёмка — это непосредственное участие фотографа в событии. Если ты не любишь музыку, которую снимаешь, то и сильных кадров у тебя не получится.

Антон Кун
(Anton Coene)

Список классиков хочу завершить современным концертным фотографом, который работает с бельгийской группой Balthazar. Его чёрно-белые фотографии так же красивы, как и музыка группы. Ничего лишнего — только свет, тени и грамотно выстроенная композиция кадра. Особенно интересно, как он работает со светом и играет на контрастах. Всё гениальное — просто.

Заглавное фото: Joshua Halling

В тему
Точка пересечения: «Вагоновожатые» и SINOPTIK
Точка пересечения: «Вагоновожатые» и SINOPTIK
Новые альбомы: Jagwar Ma, Justice, Soft Hair
Новые альбомы: Jagwar Ma, Justice, Soft Hair
Ромео должен петь: 12 песен, вдохновлённых Шекспиром
Ромео должен петь: 12 песен, вдохновлённых Шекспиром
Нино Катамадзе: «Иногда приходится забывать о себе и согревать других»
Нино Катамадзе: «Иногда приходится забывать о себе и согревать других»
Всего 1 коментарий Написать комментарий
Вадим Сивак
0
Вадим Сивак
26 Апреля в 16:23
та это легко :Р