Скільки разів за останній рік ви задумувались про переїзд в іншу країну? На цей рахунок у супільстві існує дві діаметрально протилежні думки: «я нікуди не втечу, адже я патріот» і «потрібно рятуватись якомога швидше». Якщо заглибитись, розумієш, що переїзд — це, по-перше, новий досвід та можливості. А по-друге, завжди можна повернутись. Було б куди.
Андрій, 31 рік.
Київ — Нью-Йорк.
Працював програмістом у компанії Berlingske Media. Зі своїм електронним гуртом 2sleepy випустив два альбоми і один саундтрек.
У Нью-Йорку живу трохи більше двох років, працюю програмістом на американську компанію Recyclebank. Не можу сказати, що я цілеспрямовано намагався переїхати до США. З самого початку шукав вакансії у Європі, але перший job offer отримав саме з Америки.
На сімейній нараді вирішили, що пожити деякий час у Нью-Йорку було б цікаво, а отже чому б і ні? Ми досліджували країну, закони, традиції перед переїздом, до того ж моя дружина раніше літала в Сієтл і отримала дуже позитивні враження.
Переїзд
Метою було не втекти з України, а побачити щось нове, отримати цікавий досвід. На жаль, туристичні подорожі дають дуже поверхневе уявлення про країни, які відвідуєш. Хоча, не буду приховувати, процеси, які відбувались в Україні останніми роками, стимулювали до переїзду.
Сама процедура виїзду до США по робочій візі Н-1В не дуже складна. Чого не скажеш про процес. Найголовніше — знайти роботу, успішно пройти всі необхідні співбесіди та отримати job offer. Після цього роботодавець має найняти адвоката, який займається підготовкою всіх необхідних документів для візи. Але справа в тому, що подавати на візу можна лише з 1 квітня і при цьому є квота 65000 віз на рік.
Приміром, минулого року квоту вичерпали за 5 днів і, оскільки заяв було більше, ніж передбачалося, візи розігрувались у лотерею. Якщо заявку схвалять, то роботодавець надішле пакет документів, з яким потрібно піти на співбесіду до посольства США, де, ймовірніше за все, отримаєте вже саму візу у паспорт. Загалом до робочих віз у посольстві ставляться з розумінням, адже основну роботу вже провели на етапі схвалення вашої петиції.
Коли я шукав роботу, то, в основному, переглядав тематичні групи у LinkedIn. Також шукав у Google роботу з можливістю переїзду (relocation). Загалом, як показала практика, треба пробувати різні варіанти — приміром, останнім часом я помічаю вакансії у Twitter.
Ми мали близько місяця на збори. За цей час встигли звільнитись з робіт, продати автомобіль, написати довіреність на батьків, з’їздити у Карпати, здати квартиру в оренду і зібрати речі. Здається, що це багато часу, але насправді навіть цього було замало.
Адаптація
В США та в Нью-Йорку живе багато представників різних національностей, тому ми не відчули упередженого ставлення ні на роботі, ні в суспільстві. Якщо в Києві ми думали, що у нас доволі пристойна англійська, то у Нью-Йорку ми зрозуміли, що це зовсім не відповідає дійсності. Через те, що тут багато національностей англійська мова має свій специфічний акцент.
В Україні по роботі я регулярно спілкувався англійською, але вона була переважно технічного характеру. Натомість тут потрібен досвід спілкування на побутовому рівні. Приміром, наша донька любить пити молоко із трубочки, а ми довго не могли правильно сказати це англійською. Називали її і «tube», і «pipe», а виявилось, що правильне слово «straw».
Мене здивувало те, наскільки багато людей
тут займаються спортом.
Мене здивувало те, наскільки багато людей тут займаються спортом. Бігають, їздять на велосипедах, займаються йогою у парках тощо. Багато чого хотілося б перенести до України, але в першу чергу я б таки обрав ввічливість та толерантність. Може здатись, що це не так важливо, але, живучи тут, я відчув, що довкола стало менше чинників дратування.
Труднощі
Найбільша складність — знайти житло в незнайомому місті, де кожен район має свої особливості. Треба було зібрати до купи різну інформацію, щоб визначитись, де ми хочемо жити. Іноземцям, які щойно приїхали і не мають кредитної історії, не так легко орендувати квартиру. В деяких місцях нас просили дати депозит у розмірі 6 орендних плат.
Ніяк не можу звикнути до того, що, не дивлячись на загальну ввічливість, тут часто не випускають людей з вагонів метро. Ще під час того, як одні виходять, інші вже починають заходити. Схоже, це притаманно саме Нью–Йорку. А ще не можу звикнути до температури за шкалою Фаренгейта.
Загалом, було важко завести нових друзів. Є така особливість — американці на перший погляд видаються досить дружніми, але все це на поверхневому рівні. З ними добре спілкуватись в режимі «small talk».
На попередній квартирі ми познайомились з парою геїв — напевно, це були найкращі сусіди за все наше життя. Дуже привітні та відкриті, часто робили нам компліменти. В результаті ми переїхали до Брукліна, а вони — на Гаваї. Також через «Живий Журнал» познайомились з російською парою — виявилось, що вони живуть на тій самій вулиці. Відтоді досі спілкуємось.
Найбільше не вистачає батьків та друзів. Часом сумую, що довелось призупинити музичну діяльність — не вистачає виступів.
Порада
Перш ніж переїхати, подумати кілька разів. Нью–Йорк — дуже своєрідне місто. Зазвичай він викликає досить суперечливі враження. Хтось у нього закохується з першого погляду, а комусь навпаки незрозуміло, чим він так приваблює людей. До того ж, це не найдешевше місце для життя. І це справді місто, яке ніколи не спить.
Саша, 28 років.
Київ — Амстердам.
Закінчила КНУБА, працювала фоторедактором і фотокореспондентом.
Мы с мужем любим путешествовать. Чем больше ездишь и видишь, тем больше хочется познавать. Плюс мы оба — авантюристы. Поэтому когда Антону поступило предложение поработать в Европе, мы долго не думали.
Лет 6 назад мы случайно заехали в Амстердам и влюбились в этот город с первого взгляда. С тех пор мы бывали тут практически каждый год, мечтали и всегда якобы в шутку говорили «вот бы тут жить!». Кстати, именно в Амстердаме Антон сделал мне предложение.
Переїзд
Мы живем в Амстердаме два года, перед этим я шесть месяцев жила в Париже. Это первый серьезный переезд из Украины — мы получили пятилетние виды на жительство, которые дают право на работу. Антон программист, я — вольный художник, занимаюсь на фрилансе фотографией и графическим дизайном.
С Голландией у нас всегда все складывалось очень легко. Никогда не было проблем с получением туристических виз. Так же легко все прошло и с переездом. Антона вызвали как так называемого Highly Skilled Migrant — высококвалифицированного специалиста, а мне, как его жене, было совсем не сложно переехать вместе с ним. Заполнили анкеты, сделали копии и заверенные переводы нужных документов, предоставили рабочий контракт — и все.
С Францией, например, история была намного сложнее и длиннее, даже вспоминать не хочется — там даже жене получить визу было очень сложно. А в Голландию парни своих девушек перевозят просто так, и девушки получают точно такие же визы, на пять лет и с правом на работу.
Адаптація
Прелесть Амстердама в том, что это очень интернациональный город, здесь живут люди со всего мира и английский — второй родной язык города. У нас с мужем свободный английский, поэтому для нас это не является проблемой. Мы знаем экспатов, которые по 5-10 лет живут в Амстердаме и не парятся учить голландский. Все, от детей школьного возраста до стареньких голландцев, говорят по-английски.
Голландский — это смесь английского с немецким. Поэтому, зная английский, уже можно что-то понимать. Зная немецкий — вдвойне проще. А чем дольше живешь в среде — так и еще больше начинаешь понимать. Но начать разговаривать на голландском довольно сложно. Даже если ты учишь их язык, пытаешься начать общение на ломаном голландском — голландцы тут же переключаются на английский и нужно постоянно просить, чтобы с тобой говорили на голландском. Я начала учить, но идет сложновато, не нравится он мне.
Больше всего мне бы хотелось перенести отсюда в Украину вежливость/спокойствие/жизнерадостность.
Из негативного, больше всего удивили высокие цены, налоги и отсутствие гор (Голландия — плоская страна). Из позитивного — все остальное. Очень комфортный для жизни город, с высоким уровнем жизни.
Ах да, конечно же, велосипедная инфраструктура. Невероятная! По всей стране можно без проблем перемещаться на велосипедах по отдельным велодорожкам. Летом, например, мы часто ездим на великах на пляж к Северному морю — 30 км туда и 30 обратно. По ровной, прямой велодорожке через красивые городки, степи и дюны. И, конечно же, каналы: вода везде, что меня безумно радует, это моя стихия.
Труднощі
Самые большие трудности были с поиском жилья. Прежде чем найти квартиру,
мы неделю жили в отеле, потом две недели снимали комнату у украинской женщины
по рекомендации новых сотрудников Антона. Сначала пытались найти без посредников, но потом поняли, что это дело случая и так можно очень долго искать, в итоге нашли через брокера.
Амстердам — дорогой город в плане жилья и налогов. Но во всем остальном все тут очень легко, и уютно, чувствуешь себя как дома. Люди доброжелательные, город прекрасен — скорее, мы привыкали к комфорту и к тому, что «все для людей». Вот только к дождям и сырости воздуха я пока не привыкла.
Порада
Если действительно хотите переехать — переезжайте скорее, без сомнений! Жизнь — это сплошная авантюра.
Оля, 25 років.
Черкаси — Джаїз.
Навчалася в університеті на спеціальності Управління в туризмі.
Живу в Італії вже 1,5 роки, в маленькому селищі під Альпами (Giais, PN). Маю дозвіл на проживання через сімейний стан — вийшла заміж за громадянина Італії. Мої батьки теж живуть тут, в іншому селищі, за 20 км. Зараз шукаю постійне місце роботи, тимчасово підробляю в барі та займаюсь в автошколі. Хочу отримати італійські права, оскільки українські діють лише перший рік перебування в країні.
Переїзд
Перш ніж їхати, ми вже вирішили, що одружимось, тож дізнались в італійському місцевому органі про всі необхідні документи. Зі свого боку я підготувала в Україні свідоцтво про народження нового зразка з апостилем, справку з місця проживання та довідку про те, що я не була і не є одружена. З цими документами ми поїхали у посольство України в Італії і на основі них мені видали італійський документ Нулла Оста — дозвіл на одруження. Коли ми подавали заяву на одруження, то мали показати цей спеціальний документ та паспорти.
Перед переїздом читала практичну інформацію. Наприклад, про традиційну кухню.
Адаптація
Італійську мову вивчити неважко, просто це досить ємний процес. Я самостійно вивчила граматику по книзі, кожен день спілкувалась, коли чула нові слова — записувала їх у блокнот, також записувала слова, які хотіла комусь сказати і не знала їх переклад. Я витратила на цю щоденну адаптацію приблизно рік.
Перше, що вразило — кількість вина, яку п’ють італійці. А кажуть, що ми п’ємо багато! Це й справді частина їхньої культури.
Італійці між собою в сім‘ї спілкуються абсолютно як українці. Але часто помічаю одну особливість – італійці дуже прив’язані до батьків. Людям по 30-40-50 років (і жінки, і чоловіки), а більша частина живе з батьками та зустрічається зі своїми коханими половинками, просто зустрічаються.
Труднощі
Мовний бар’єр — це, певно найбільша проблема, яка мене хвилювала. І це дійсно було нелегко в перші місяці. Дуже важко було пристосуватись до італійської традиції вечеряти пізно та досить ситно. Також не можу звикнути до годин роботи їх магазинів, банків, аптек. В неділю абсолютно все зачинено, відкриті лише великі торгівельні центри. В кожному містечку чи місті є свій день серед тижня, коли все зачинено. Не можу звикнути до величезного вибору хлібу, на мене нападає паніка, коли його обираю.
Порада
Якщо вирішите переїхати в невеличке італійське містечко — придбайте автомобіль, без нього ти закритий від світу. Я живу, в українському розумінні, в селі. До найближчих міст — по 10 км, до великого міста — 30 км. Громадський заміський транспорт їздить досить рідко, тому мати авто критично важливо.
