Сьогодні 8LIS5 випустили перший сингл і кліп «Faded Wisdom», аудіовізуальну колаборацію з художником Микитою Кравцовим. З такої нагоди Comma поспілкувалася з музикантами про створення колективу, нюанси запису пісні, правило одного ходу, японську естетичну категорію фурйюу, невидані матеріали й вініл Естетиків, зв’язок мистецтва і політики.
Цитати з супровідного листа до релізу
Ілля Галушко
З цими хлопцями завжди так: немає, немає, а потім раз — і все є. Ще не було жодної музики, партій, аранжувань, та одразу стало ясно, що все вийде. Буде сингл, буде ЕР, альбом і кліп і концерт і що там ще буває. І багато з того, чого взагалі не буває. А ще буде купа гемору, хаосу, нервозності тощо. І воно завжди буде того варте.
Юрій Хусточка
Ми говорили про спільну творчість ще півтора року тому, і я одразу відчув, що ця група людей, ще не написавши жодної пісні, вже володіла якимось магнетизмом, який притягує інших людей. У такій атмосфері завжди цікаво. Фізично відчуваєш, як енергія бурлить та іскриться.
Петро Чернявський
Андрій Надольський
Луї Франк
Час нікого не відпускає, тож хто знає, коли знову випаде шанс. Ми робимо те, що ми робимо зараз. Це не навічно, ніщо не висічено на камені, але воно легке як вітер, і прекрасне просто тому що є, тому що існує, і тому що ми робимо це з повагою і любов’ю.
8LIS5 — Faded Wisdom
Підозрюю, що далеко не всі ваші творчі прояви останніх років потрапляли у медіапростір. Розкажіть, будь ласка, чим кожен із вас займався до об’єднання у 8LIS5?
Хусточка: Це треба зараз кожному дати по пів години, тоді розкажемо… У мене були музичні проєкти Stereorpheo та Million Kopek. Також я продюсував багато альбомів — від ДахиБрахи до Діани Арбеніної.
Франк: Я час від часу робив музику, та не намагався її особливо просувати. Трохи промотував проєкт «Атлантида», але без фанатизму. Це був останній раз, коли я виступав в Україні — Київ, Мала Опера, 2013 рік, невдовзі почалася війна. Потім я випустив міні-альбом Twockers, з яким ніколи не виступав і навіть не хотів. Записав невиданий сольний альбом, що звучить більше як саундтрек. Створив разом із дружиною музику для трьох театральних постановок. Пишу музику для фільмів — деякі з них мали вийти рік тому, та через COVID-19 вийдуть зараз. А ще знявся у фільмі Олексія Германа-молодшого («Під електричними хмарами», 2015 – прим.)
Також я робив багато інших речей, не пов’язаних із музикою. Після Esthetic Education в мене трапилося вигорання, потребувалась пауза, тож я вивчав буддистські духовні практики, займався фотографією — просто відійшов від усього цирку.
Хусточка: А ще і в мене, і в Луї з’явилися діти. І ось ми розповідаємо, чим займалися, говоримо про проєкти, продюсування, та насправді діти — ось те, чим особисто я був зайнятий 80% часу.
Франк: Так, діти. З ними життя повністю змінилося.
Галушко: Після Esthetic Education я працював із хлопцями у багатьох проєктах — Piss&laugh, Бізони Хіггса, Атлантида, Twockers. Та останнім часом пішов у себе.
Хусточка: Насправді було стільки проєктів, що все вже сплуталося. Але Андрекс (Надольський – прим.) брав участь майже у всіх.
Надольський: Як майже у всіх?
Галушко: Ось так, майже у всіх. (сміється)
Надольський: Щодо мене, більшість часу я граю в складі Nova Opera. Якраз у кінці лютого показували в Українському домі свіжу постановку «LE» нашого режисера Влада Троїцького, присвячену Лесі Українці. А про решту ви, мабуть, знаєте.
Чернявський: Я випустив десяток альбомів як продюсер. Двічі попрацював з Арбеніною, двічі з [Земфірою] Рамазановою. Випустив сингл «Жах». Ну і Peter and the Wolves нікуди не дівається, це таке самовираження.
Як почалися 8LIS5, хто кому подзвонив?
Хусточка: Або я Луї, або Луї мені.
Франк: Після вигорання з Естетиками кожен із нас зосередився на своїх справах. Я інколи приїжджав до Юри в Париж, ми мали багато легких, відсторонених розмов.
Хусточка: Ми зідзвонилися один раз, потім другий, далі виникла ідея робити щось на відстані, перекидати одне одному файли. Згодом задум набув чіткіших рамок.
Коли ми захотіли втілювати щось серйозне, трапився ковід. Система, яку ми почали підлаштовувати під себе, виявилася єдиною можливою на той момент. Тож ми запустили пісні, які крутилися по колу від однієї людини до іншої, і намагалися на відстані добитися ефекту присутності. У такому ритмі ми існували майже весь цей час, за винятком останніх двох-трьох місяців.
Розкажіть про «правило одного ходу», хто його ввів?
Франк: Юра.
Хусточка: Можливо. Це лежало на поверхні. Не саме правило одного ходу, але робота на відстані з пересиланням треку один одному. Через ковід усі навколо раптом опинились у схожій ситуації — різниця тільки в тому, що ми займалися подібним раніше, досить довго, і виявилися готовими до такого розвитку подій. Але потребувались правила. Можливо, їх запропонував я, та головне, що вони виникли природнім чином.
Суть така: будь-який учасник вигадує музичну партію — риф, грув, ноту, шум, вокал, що завгодно — і пересилає будь-кому з решти. Той щось додає і надсилає далі. Ніхто не знає, що і коли йому прийде. До першого учасника трек повертається лише тоді, коли пройде через руки всіх інших. Далі композиція ходить по колу стільки разів, скільки буде потрібно.
Правило одного ходу обмежує людину, щоб вона одразу не вигадала все, а інший потім думатиме: «Окей, і що мені робити, вже місця не лишилося». Одного ходу достатньо. Хочеш зробити два — почекай, поки пройде коло, і тоді зроби.
Розумію плюси такого методу. А яке підводне каміння, зрозуміле лише в процесі?
Хусточка: Все відбувається дуже повільно.
Франк: А ще це майже неможливо робити з людьми, з якими ти раніше не працював наживо.
Чи означає такий підхід, що ви пробували незвичні, неосновні для себе інструменти?
Хусточка: Навіть при тому, що тільки починався ковід, і про концерти можна було й не думати, здається, ми говорили про те, щоб не ускладнювати речі, а робити їх такими, аби можна було просто зібратися, порепетирувати й бути готовими зіграти. Звісно, в процесі все ускладнилося. Та за великим рахунком, у цій грі ми дотримувалися своїх інструментів. Вже потім, коли ми з Луї побачилися, то почали мінятися ролями.
Франк: Важливо, чому ми вирішили знову зібратись: бо розуміли, що нам є чим ділитися. За ті роки, поки ми не були разом як колектив, у нас накопичилося багато досвіду, розвинулися гігантські навички. Я заглибився у саунд-дизайн, модульний синтез. Юра і Петро глибоко занурилися в продюсерські речі. Йдеться не про те, як шукати нове, а про те, як передати накопичене. Для цього не треба вигадувати колесо.
Коли ми зберемося в одній кімнаті фізично, думаю, ми будемо як завжди стрибати між інструментами — один, другий, третій, вжжж! Коли я їздив у Париж до Юри минулого місяця, ми дуже плідно попрацювали. Механізм одразу інший, бо живий.
Хусточка: Так. У цій ситуації ти не кажеш «окей, зараз я зіграю на своєму інструменті, а решта хай грає на своєму». Ти чуєш пісню і думаєш — а що для неї потрібно? Гадаю, так ми й будемо робити, коли зберемося разом.
«Faded Wisdom» — перша пісня, яку ви закінчили в студії?
Хусточка: Навіть раніше. Ця пісня зроблена повністю дистанційно. Ба більше, коли ми з Луї побачилися в студії, він тричі намагався переписати вокал, та в результаті лишився ізольований ковід тейк (take, дубль – прим.).
З якої партії почалася ця пісня?
Франк: З синтезатора — того, що в інтро.
У супровідному листі до релізу ви згадуєте естетичну категорію фу́рйюу. Проте мені не вдалося знайти інформацію на цю тему, нічого про це не знаю…
Галушко: Ми теж.
Франк: А я знаю!
Хусточка: Просвіти нас усіх, Луї.
Франк: Японська людина одразу зрозуміє, про що мова. Є багато різних трактувань, та загалом фурйюу — це намагання вловити невловиме. Це певний стан, певні манери того, як жити, бути, працювати. Це спроби спіймати вітри, їхній ледь відчутний подув. Це унікальні, найживіші творчі моменти.
Знаєш, коли хочеш поцілувати людину, це та мить, коли ти майже поцілував, коли твої губи от-от торкнуться, майже торкаються іншої людини. Цей момент, у певному сенсі, вічний. Це момент без моменту. Фурйюу — вміння вловлювати миттєвості, які постійно від тебе тікають, щезають, трансформуються.
Ми вирішили знову зібратися разом, бо розуміли, що нам є чим ділитися. Йдеться не про те, як шукати нове,
а про те, як передати накопичене
Ми щоденно задаємо собі певні побутові рамки, а суть взагалі поза ними. Ось ти йдеш в душ, крутиш кран, біжить вода по трубах, холодна, гаряча, треба відрегулювати температуру, режим, ти весь мокрий. Фурйюу — момент перед тим, як тебе торкнуться перші краплі. Коли вже відбудеться доторк, почнуться інші процеси. Так само з поцілунком: коли цілуєш, вже відчуваєш цю людину, розумієш її, будуєш проєкцію, думаєш про неї. Та не за мить до того. Ось що таке фурйюу. Мене це дуже цікавить і надихає. До речі, мій невиданий альбом — той, що схожий на саундтрек — весь про фурйюу.
Думаю, будь-який художник, будь-який музикант
завжди намагається вловити невловиме
Пісня «Faded Wisdom» може означати багато чого, та якщо дивитися її ДНК, то вона саме про це. Музика — взаємна річ, а як вловити нюанси цієї взаємної роботи на відстані? Саме це ми мали пропрацювати. Альбом буде різним, та зміст цієї пісні саме такий.
Вокал, який я не зміг повторити, записувався в кепських умовах — я просто співав на кухні, під час обіду, навколо творився бардак. Потім у нормальній студії й на правильних мікрофонах я не зміг відтворити партію так само добре. Насправді ця пісня взагалі не строїть, Ілюха може це красиво пояснити.
Галушко: Пісня почалася з інтро, де звучить аналоговий модуляр. Його накрутив Луї, але якийсь з інгредієнтів не налаштував точно в тон. Такий синтезатор спочатку треба довго налаштовувати вручну, і як щось не відкалібрував, то потім нічого не відтвориться. І от у нас в акорді якісь дві ноти з п’яти наче не строять, трохи занижені. А потім Луї ще й заспівав під це. Як він заспівав — незрозуміло взагалі.
Ми намагалися налаштувати свої інструменти, мучилися жахливо, психували, дзвонили з гнівним «Луї! Як ти міг взагалі? Не можна було нормально налаштувати, блін?» Потім зрозуміли, що це неконструктивно, від цього тільки шкода, і стали записувати як є. Кожен придумував якусь свою систему налаштування, бо не було точно ясно, наскільки не строїть пісня. Трошки низить, але хтось вирахував від 25 до 30 центів, а в когось виявилося 15. У підсумку там все трохи не строїть. Людина з абсолютним слухом одразу зрозуміє і скаже: «Твою дивізію, оце чуваки гонять. Вони оглухли чи так задумано і просто випендрюються?».
Та ми зрозуміли, що так і має бути. Пробували тюнити вокал, тюнити клавіші, а потім махнули рукою, бо воно не працювало. Працював тільки той дивний стрій.
Франк: Петро, розкажи, як ти шукав правильний стрій на гітарі.
Чернявський: Я трохи по іншому працював. Просто прискорив трек, і все стало строїти.
Франк: (сміється) Серйозно? Я не знав!
Чернявський: Ну, так. Я багато чого пробував, та цей метод виявився дієвим. Записав гітару під трохи пришвидшену версію, а потім уповільнив партію. Як раніше люди на плівці робили.
Франк: Це круто! Натомість мені було мегаскладно співати цю пісню, і досі складно, бо я маю всюди фальшивити, не можу співати чітко. А скільки конкретно фальшивити? Якщо забагато — це дуже чутно. Думаю, наживо її треба робити інакше.
Хусточка: Згоден, там треба буде все налаштувати нормально.
Франк: А то потім усі будуть обсирати нас і думати, що в нас взагалі слуху немає.
Галушко: Спочатку подивимось, як будуть обсирати не наживо. (усміхається)
Франк: І знову ж таки, ловити невловиме. Нічого не строїть, але все працює. Стопроцентне фурйюу.
Фурйюу — це певний стан, манери того, як жити, бути, працювати. Це спроби спіймати вітри, їхній ледь відчутний подув. Це унікальні, найживіші творчі моменти
Я так розумію, кліп створювався паралельно з піснею. Як це працювало?
Франк: Що цікаво в мистецтві й зокрема в музиці — співпраця з іншими людьми. Микита Кравцов намалював нам кліп, Юра залучився в режисуру. Ми дали їм демо-запис, а потім робили фінальне аранжування і мікс під відеоряд. Пісня і кліп наче підштовхували одне одного вперед.
Галушко: Скажімо так, відео надихнуло нас на те, щоб змінити чи додати в аранжування деякі дрібні деталі. А потім інженер зведення, гуру, який працював з нами над «Атлантидою», щось прибрав, щось зробив значно тихше — і стало краще, чистіше.
Хусточка: В процесі виробництва відео у мене було таке відчуття, що все наче трошки зсунуто, не стоїть на своїх місцях із музикою. Треба було прискорювати чи вповільнювати якісь шматки. Коли все стає на свої місця, це бачиш одразу. Певні моменти у відео продиктовані моментами, закладеними в аранжуванні, та потім треба було ці місця додатково виділити, зробити так, щоб вони були зрозумілі не лише нам, а й іншим. На зведенні якісь із цих моментів пішли, якісь залишилися.
Франк: Початково ми думали, що пісня буде дуже тісно пов’язана з відео, що вони взагалі не житимуть окремо, стануть аудіовізуальним твором. Та в результаті вони стали окремими й самостійними. Додатково ми зробили різний мастеринг треку під різні формати — відео, iTunes і так далі.
Скільки часу вам знадобилося, щоб знову відчути одне одного на музичному, невербальному рівні?
Франк: Три секунди. Може, півтори.
Хусточка: Поки ми робили віртуальні записи, складно зрозуміти. Наче й так, але ось хтось пропав, все застрягло, потім з’явився, але ти пропав. Коли ж ми з Луї побачилися в студії в Парижі — (клацає пальцями) це було моментально. Мені здається, коли ми зберемося разом в одній кімнаті, все відбуватиметься миттєво.
Франк: Коли ми зустрілися, дійсно запрацювали з кулеметною швидкістю. Це дуже цікаво. Французи були в шоці. (сміється)
Хусточка: Та при цьому ми не квапилися. Я навіть двічі запізнився.
У вас є якісь внутрішні дедлайни по випуску матеріалу?
Франк: Коли локдаун тільки почався, все відбувалося дуже повільно. Та тепер все стрімко прискорюється, ми відчуваємо строки, вони вже на нас впливають.
Чому ви обрали саме цю студію в Парижі?
Франк: Діяли за обставинами. Розуміли, що систему треба пришвидшувати, та всім водночас зібратися важко, тож я просто застрибнув у потяг, а Юра обрав студію. Я дуже скептичний щодо французьких студій і людей, вони мені неблизькі.
Хусточка: Ну не студії, більше люди.
Франк: Моя робота, яку я розумію — це англійці й американці. Але я довіряю Юрі, і він знайшов студію, яка нам сподобалася.
А в чому різниця в роботі між французами й англійцями?
Франк: Французи ніхєра не роблять. Вони просто не вміють працювати. Не знаю, як ця нація виживає. Спитай он у Юри.
Хусточка: Ну, так. Шкільні канікули у них п’ять разів на рік, і для мене це складно і незрозуміло. Нічого не встигаєш — і знову канікули. Щоразу чую від батьків однокласників моїх дітей: «О, канікули починаються, ну слава богу, хоч відпочинемо».
Хусточка і Франк: (одночасно) А від чого ти відпочиваєш?
Хусточка: Я не розумію. Вони просто ліниві.
Мені здається, коли ми
зберемося разом в одній кімнаті,
все відбуватиметься миттєво
Франк і Хусточка в Парижі
Франк: Ось Ілюха багато працював зі мною в Англії й може підтвердити: якщо потрібно, там люди працюють 20 годин підряд. А треба працювати 48 годин — ми працюємо 48 годин. Тоді як у Франції — «а, обід», «о, чай», «о, кава». Ну, блін! Моя дружина грала у французькому фільмі разом із Кустуріцею («L’affaire Farewell», 2009 – прим.), був великий бюджет. Ніколи не забуду: двогодинна перерва на обід, а там червоне вино, біле вино, перша страва, друга справа. І це для всіх — електрик, оператор, будь-яка людина, яка бігає по майданчику і сама не знає, що робить — усі сиділи і їли. Я дивився і думав: як вони це роблять? Це просто неможливо. Зазвичай на знімальному майданчику перерви по 15 хвилин, і все.
Галушко: Блін, мені дедалі більше подобаються французи.
Франк: Ілюха, тобі подобається? А там ще й державна допомога діє — ти можеш ніхєра не робити та отримувати нормальні гроші. Можеш курити й казати: «О, в мене нічого не виходить».
Надольський: Просто треба ще покурити.
Галушко: Андрекс, поїдемо у Францію?
Надольський: Ну звісно.
Франк: Ні, поїдемо в Німеччину, дорогенький.
Франк, Кравцов і Хусточка в Парижі
В Німеччині кардинально інший підхід, це точно. Повертаючись до 8LIS5, чи можете ви розкрити ще якісь деталі свого плану?
Хусточка: Наступні кроки точно будуть. План присутній.
Галушко: І він довготривалий.
Чернявський: Та чого там гріха таїти, ми робимо нові пісні, і виходить цікаво.
Франк: Одна річ, яку ми можемо розкрити — наступного місяця ми плануємо вперше за ці роки зібратися всі разом в одній студії у Німеччині.
Петро, питання до вас. У супроводжувальному листі до релізу ви згадуєте поняття «нова щирість» і щось, що може бути після. Що може бути після нової щирості?
Чернявський: Виходить, нова нова щирість. Як пост-пост-постмодернізм чи постметамодернізм. Усі ці речі, які після постмодернізму, називаються досить нудно, але це не робить нудним їхній зміст. Я не просто так це ляпнув, я довго думав, що нас об’єднує і до якого жанру це можна віднести. Це ж не рок-музика, і це не явний поп. Мабуть, так — це нова щирість. Мені здається, саме спільними зусиллями ми можемо трохи зсунути жанри, зсунути мислення — це те, в чому ми сильні разом.
Франк: Якщо говорити про щирість, від початку 8LIS5 ми проговорили, що тут всі на рівних. Отже, хто пише пісні — п’ять імен. Хто розділяє права на них — п’ять імен. Ми як одне ціле.
Мені здавалось, ви намагались дотримуватися цього бачення в попередніх проєктах, зокрема в Естетиках.
Франк: Ні, зараз це виражено значно чіткіше.
Я довго зважував наступні питання, і все ж мушу їх поставити. Зокрема чи можу я спитати кілька речей щодо Esthetic Education?
(тиша)
Чернявський: Можете мене спитати щодо Esthetic Education.
Галушко: Я готовий говорити про будь-що. Але можу такого наговорити, що, може, краще б вам мене і не чути.
Тоді таке, загальне питання — як ви ставитеся до гурту Esthetic Education зараз, які емоції у вас викликає ця назва?
(тиша)
Хусточка: По-перше, це частина нашого життя. Вона була важлива і дуже сильно вплинула на кожного з учасників. Не можна закривати на це очі. Я до цього ставлюся лише з вдячністю, можу всім причетним сказати «дякую».
Я знаю, що з тих часів лишилося багато невиданого матеріалу…
Франк: Так, чимало.
…Чи є у людей шанси колись його почути?
Хусточка: Ми пробували. Це дуже складно.
Франк: Проблема для нас всіх у тому, що порпатися в минулому не дуже цікаво. Так, у нас стільки невиданого матеріалу — просто…!!! Реально багато. І деякі речі дуже класні. Ми зібралися одного разу, щоб усе це розібрати, я навіть переміксував деякі пісні. Але, ви знаєте, це як болото. Ти просто тонеш у минулому. Навіщо це робити? Ми вже інші люди, сильно змінилися, стільки пережили.
Одна з головних причин, чому після Естетиків і вигорання я довго не робив музичні речі — я взагалі не хотів бути в гурті. Мені настільки набридла динаміка гуртів. Це такий… Як сказати marriage? Шлюб? От це такий fucked up шлюб. І хороший, і водночас надзвичайно важкий. Не хотілося ні писати пісень, ні випускати їх, щоб ненароком не повернутися до групової динаміки. Та зараз ми не гурт, це інше, ми — колектив художників, незалежних одне від одного. Ніхто з нас не потребує іншого, кожен з нас може робити все без інших. І це дуже цікаво.
Досвід Esthetic Education особисто мені — не знаю як іншим — ще на початку дав розуміння важливої речі. У тебе є певний зв’язок з унікальними людьми, і треба їх цінувати. Вони надважливі. Такі люди трапляються вкрай рідко. За ці роки, коли ми не працювали разом, ми працювали з купою інших людей, добре, успішно, талановито, але цей зв’язок… Як Юра описав, ми приїжджаємо в Париж десять років потому — і бум! Одразу з нас ллється музика. Унікальна річ. Це складно, але значно цікавіше, і задоволення більше.
Esthetic Education — це було дуже цікаво, дуже добре, але дуже в минулому. Так, ми можемо зіграти всі ті пісні, та це не буде щиро. Не знаю, як у вас із цим, хлопці?
Хусточка: Якщо говорити про старі пісні, архіви, то, думаю, з усіх учасників Esthetic Education, і в ті часи, і зараз, єдиний, хто може цю ідею просунути — це я. Але скажу вам чесно: я пробував, і я не в стані. Доробити ці пісні майже неможливо. Для цього треба повернутися в минуле, розбиратися й копошитися в ньому. Я робив це кілька разів, і це надто складно. Тож треба або взагалі не лізти туди, або викинути принаймні щось в інтернет таким, як є, з усіма недоліками, і не паритися.
А другий варіант для вас взагалі допустимий?
Хусточка: Так, думаю, можна назбирати якісь п’ять-шість треків. Може, руки й дійдуть. Але це були б архівні записи без претензії.
Чи можливий випуск Esthetic Education на вінілі?
Хусточка: Чисто математично — так, звичайно, можливий.
Франк: А в реальності — ні. (сміється)
Хусточка: Та ні, чому, це можливо. Треба спілкуватися, домовлятися.
Чернявський: Дякую, Сергій, що підказав ідею мерчу на наші майбутні концерти — продавати вініл Естетиків. Прибутковий захід.
Франк: Це дуже смішно. (сміється)
А тепер серйозно. Який ваш улюблений альбом Pianoбоя?
Галушко: У мене — перший. До нього і я теж руку приклав. Він мені подобався, навіть слухав його в машині.
Хусточка: Згоден.
Галушко: Як він там називався?
«Простые вещи».
Галушко: Точно. Просто ще була свіжою спільна творчість, і це було близько за музичним матеріалом.
Чернявський: Не охолов труп попереднього гурту на той момент, так?
Галушко: (сміється) Мабуть. Ще можна було в тому трупі трохи пожити.
Esthetic Education — це було дуже цікаво, дуже добре, але дуже в минулому. Так, ми можемо зіграти всі ті пісні, та це не буде щиро
Останнє питання до вас на сьогодні. У тому ж листі до релізу Луї каже: «Мистецтво — той форт, у якому ми всі хочемо жити, місце, де завжди народжується магія, де наука не має значення, а логіка розчиняється у просторі». Останнім часом подібні вирази вживають в одному досить конкретному контексті — коли говорять про мистецтво поза політикою. Звідси питання: на вашу думку, як пов’язані мистецтво і політика? Ви живете в різних геополітичних умовах — політика взагалі фігурує у ваших розмовах?
Франк: У мене дуже просте ставлення до цього. І коли була Помаранчева революція, і в будь-який інший час. Я вважаю, що мистецтво і політика несумісні й не мають бути. Коли мистецтво стає політикою — утворюється пропаганда. А це вже не мистецтво. Це щось інше.
Я вважаю, що мистецтво — це найважливіші речі, які людина може робити. Чому? Що відділяє нас від тварин? Мистецтво. Цей момент, коли людина робить якийсь малюнок у печері десятки тисяч років тому, саме усвідомлення, коли побачив щось, зреагував і вирішив намалювати — поки я не знаю істот, які робили б так само. Є безліч розумних тварин на цій Землі, але таких, що взяли б пензлі чи каміння і робили творчість, я ще не бачив.
Розумієте, політика — це в основному про контроль, страх, рамки, гроші, владу, егоманіакальні бажання. Мистецтво сьогодні теж з усім цим пов’язано, але так не має бути. Мистецтво — це фурйюу. А поєднання фурйюу і політики — це абсурд, неможливо.
Чому я радий, що наш колектив зібрався — я вважаю, що нам дуже не вистачає мистецтва. Мій батько — мистецтвознавець. Сестра — директорка музею. Все життя я був знайомий із купою артистів. Та останні 10-15 років мистецтво окуповане. Зараз мистецтво — це бізнес, великі торгові марки. Англійською це називається co-opt — коли береш щось, не пов’язане з тобою, і використовуєш для своєї цілі.
Усім моїм друзям-артистам, які думають іти в політику, я завжди кажу: не робіть цього. Це не ваш осередок, він інший. Політика в принципі — це піар і нічого іншого. Можливість змінювати думку людей, аби вони робили те, що ти від них хочеш. Таке тренування за Павловим. А мистецтво ж не про це. Коли ти впливаєш на людину через мистецтво, ти показуєш їй край космосу. Що можливе далі, куди можна йти, які шляхи навіть не снилися. Це спроба вийти за межі, до інших реальностей, інших манер мислення. Це доторк до бога, яка б не була ваша віра.
В Esthetic Education ми теж були такі: нас багато запрошували й на помаранчеві мітинги, й на всілякі інші, та ми завжди відмовлялися, і я був головний, хто завжди наполягав на такому рішенні. Художники, що грають у політику, сильно помиляються і багато втрачають.
Ви ж чули про таку людину, як Ай Вейвей? От він — не художник. Він — перформанс-артист. І політика для нього — перформанс. Пам’ятаєте, як він взяв стародавні китайські вази, розфарбував акрилом — жовтим, синім, червоним — а потім розбив? Це вже не художник, це щось інше.
Чернявський: Я б трохи додав, якщо можна. По-перше, я б не віддавав слово політика, власне, політикам. Розумієте? У нас як в акту мистецтва теж є своя політика. Це значно складніше й багатозначніше слово, ніж просто якісь вибори, війни й так далі. Але припустимо, спростимо це слово: протягом останніх десяти років політика тільки тим і займалася, що роз’єднувала людей на категорії. Ми в цьому проєкті не збираємося такого робити.
Хусточка: Тільки не протягом останніх десяти років, а протягом всієї історії людства.
Чернявський: Протягом останніх десяти років це стало якось особливо випукло.
Хусточка: Я люблю дивитись у Вікіпедії головні події кожного конкретного року в історії людства, з чого взагалі складалося життя на Землі. І відсотків на 90% воно завжди складалося з воїн. Все життя. Війни не припинялися. І коли ти дивишся на всі ці війни здалеку — вони такі абсурдні. Те, через що вони відбувалися. Сенсу в них не було.
Чернявський: По-перше, вітаю друга-читача Вікіпедії, теж читаю регулярно, на ніч і так далі. Мені здається, про війни просто писали, а про решту — не писали.
Хусточка: Ні-ні, війни були необхідні людській расі. Причому почали писати про це з моменту, коли навчилися писати, а самі війни були й раніше.
Коли ти впливаєш на людину через мистецтво, ти показуєш їй край космосу. Це доторк до бога,
яка б не була ваша віра
Франк: Знаєте, мені подобається індуїстське розуміння людських структур. У тебе є воїни, торговці, політики, артисти — і не треба змішувати. Артист не може стати воїном — його вб’ють через секунду. Воїну краще не ставати політиком — бо буде Північна Корея.
Артист здавна — це шаман. В ідеалі це людина, яка стоїть двома ногами у двох реальностях. Одна з них людська, а інша — духовна. І ходить так. Якщо ви були на Балі, там це сильно виражено. Коли ти там, і чуєш їхню музику, справді переходиш в інші виміри. Це острів у двох реальностях — земній і божественній.
Людина, яка обрала бути артистом — вона обрала шлях. Це шлях, а не приг-скок, заробили гроші, поцілували дівчата, вау, лайки, популярність. Ось це все повна маячня, такі люди мають іти працювати в Макдональдс.
Хусточка: Або в політику.
Франк: Вони себе обманюють. Шлях артиста складний, бо не входить у ці категорії. Він без категорій. Нас постійно розділяють: ти в якому клубі, ти який кубик? Мистецтво взагалі не про це. Немає клубів, немає кубика, немає влади.
Невипадково в історії завжди був такий персонаж — святий дурень, блазень, юродивий. Дуже мудрий, але дуже дивний і незрозумілий. Артист — це саме він. На краю, на межі реальності. Це певний аскетизм, служіння — треба служити. Чому стільки справжніх артистів їдуть глуздом? Сід Барретт з Pink Floyd, який створив взагалі все, створив їхню абетку — він збожеволів, бо йшов не туди, успіх зламав його.
Чому наш колектив називається 8LIS5? Що таке блаженство? Як часто ми його отримуємо? Як часто ми навіть думаємо про це? Дуже мало. Але ж блаженство — це найважливіше. Треба бути в блаженстві цілодобово. А це не про політику.
Хусточка: Не знаю, думаю, що існують рідкісні винятки в політиці.
Франк: Ні.
Чернявський: Ні, чувак.
Хусточка: Я нещодавно читав про народ моріорі в Океанії — одне з рідкісних в історії людства пацифістських суспільств, їхній політичний устрій забороняв будь-які війни. Якщо виникали конфлікти між двома людьми, вони проходили публічно й згідно з чіткими правилами: билися виключно палками, не товщими за палець людини й не довшими за руку по лікоть, і зупинялися при появі першої крові. На цьому конфлікт вважався вичерпаним. Правда, вони всі загинули, бо на їхні острови приїхали якісь войовничі туземці, і ті не змогли їм протистояти. Тож у політиці можуть виникати аномалії, коли люди до всього ставляться усвідомлено. Але це велика рідкість.
Франк: Є прекрасне суспільство — мавпи бонобо. Вони все дуже просто вирішують — займаються любов’ю. Є конфлікт — секс. Є непорозуміння — секс. Постійно, цілодобово. І все у них шикарно.
Політики зараз — це динозаври, вони вимирають. У реальних людей все менше і менше влади й абсолютного контролю. Майбутнє політики — за алгоритмами. Усі ми, хто є в цьому зумі, будемо жити в алгоритмічному суспільстві. А що це буде? О! Це буде цікаво. Адже справжній штучний інтелект з’явиться ще за нашого життя. Мистецтво при цьому не те щоб насправді потрібне. Ти не можеш його з’їсти. Але жити без нього — пекло. Бо це якийсь концтабір тоді. Це нереально уявити.
Галушко: Можу додати. Було також питання, чи говорили ми на ці теми між собою. Реально — нуль. Я намагався згадати, і нічого не було взагалі. Ми одразу почали з музики.
Хусточка: Я навіть більше скажу. Якщо ми поговоримо про політику у такому складі, то у нас знайдуться якісь розбіжності. Але вони сховаються і потьмяніють на фоні наших спільних поглядів на мистецтво.
Чому наш колектив називається 8LIS5? Що таке блаженство? Як часто ми його отримуємо? Як часто ми навіть думаємо про це?
Примітка: редакція може не розділяти погляди артистів.