«Сьогодні кожен, хто має фотокамеру — фотограф, хто має професійну камеру — «професійний» фотограф. А якщо фотограф має скальпель, то він ще й хірург» — сміється одесит Андрій Боровський. 20 грудня він дасть єдиний київський майстер-клас з основ кольорокорекції, на якому вчитиме, перш за все, думати як фотограф, колорист і митець, а не підкручувати параметри.
Ми поговорили з відомим фотографом про плівку, Instagram та про те, як заробити фотографією в Україні.
Коли мені було 13, ми з батьком прибирали горище і знайшли декілька фотоапаратів. Вони були в ідеальному стані, в пурпурових чохлах, з красивою нашивкою «Зеніт». Мені стало цікаво, і я практично вимолив у тата можливість пофотографувати на них. Батьки сподівались, що я трохи пограюсь і закину. Перше, що я зробив, коли мені віддали фотоапарат — відклав його убік і прочитав книжечку-інструкцію, яка була всередині. За декілька днів я вже знав усі базові поняття та принцип роботи «Зеніту». Тільки потім я наважився зробити перший кадр.
Я економив на шкільних обідах, а потім купував плівку. Це був 2000 рік, плівка на 36 кадрів коштувала десь 20 грн — мій тижневий запас кишенькових грошей. Про те, щоб ще й роздрукувати фото, мова не йшла. Круто, що тоді проявка плівки була безкоштовною, і мені цього вистачало: я просто переглядав плівки на світлі. Цей «Зеніт» у мене досі в ідеальному стані, адже я дуже добре доглядаю за технікою.
Час від часу мені хочеться повернутись до плівки. Вона має шикарний тоновий динамічний діапазон, тому зображення завжди м’яке, наближене до того, що ми бачимо своїми очима. Плівка має вшиті в себе кольорові криві, завдяки спеціалістам по кольору та художникам, які її створювали. Коли ти фотографуєш на плівку, в тебе за спиною вже є досвід людей, які є професійними колористами. З цифрою в тебе цього немає, її потрібно доводити, крутити багато параметрів. Тому мені пощастило, що в мене є художня освіта.
Коли мене питають «а твоя камера відео знімає?», я намагаюсь не відповідати. Знаєш, мікроскопом теж можна забивати цвяхи, кому як зручніше
Те, що ми вивчаємо, завжди накладається на наш попередній досвід. Саме тому одні й ті ж знання різні люди можуть використати по-різному. Я постійно поповнюю свої знання, відслідковую тренди в фотографії, бо світ навколо стрімко розвивається, з’являються нові технології і явища. Я дуже добре знаю технічну сторону роботи фотоапарату. Коли вивчив, як влаштована матриця і різні оптичні схеми, я зрозумів, як правильно налаштувати камеру — це дуже спростило мою роботу.
Переважно користуюсь Lightroom, та нещодавно перейшов на Capture One — це аналог лайтруму, створений для середньоформатних камер. Його трохи інші алгоритми я вважаю більш довершеними та точними.
Я дуже люблю фотографувати пейзажі, але за пейзажі не платять, тому доводиться займатись ще й портретами… і вписувати їх у пейзаж (сміється). Не люблю студію, хоча вмію працювати зі студійним світлом. Люблю працювати на свіжому повітрі, моя пристрасть — м’яке природнє світло. Часто шукаю локації з цікавим світлом.
Який мій пробіг? Не знаю точну кількість за всі роки. За останні три роки тільки вдалих і потрібних мені кадрів десь 25 тисяч.
Декілька років тому мені взірвала мозок книжка Йоганнеса Іттена «Мистецтво кольору». Вона досить тоненька, на 100 сторінок. Читав тижні зо два, бо намагався запам’ятати і вчитатися в кожен рядок. Після неї я почав вивчати все про колір: комплементарність, симультанність та інші речі. В процесі натрапив на стріми Олександра Амбалова і зрозумів, що якби колись в художній школі мій викладач розповів мені про ті елементарні речі, про які розповідав він, можливо, я б став художником, а не фотографом. Виявилось, що за декілька місяців Амбалов давав декілька майстер-класів у Києві, тож я не роздумуючи поїхав. До речі, це був той березень, коли все завалило снігом. Наш потяг зупинився в районі Караваєвих дач і далі не міг рухатись. Я зрозумів, що запізнюсь на майстер-клас, якщо нічого не робитиму, вистрибнув з потяну і пішов крізь сніг, по коліях, до метро. Це було веселою пригодою.
Люди люблять неконструктивно критикувати. Я ненавиджу таку критику, хоча навчився певною мірою виносити з цього користь. Але й досі деякі кадри для мене настільки важливі, що я не наважуюсь на таке випробування, не показую фото, поки не буду в них упевнений.
Більшість людей, яких я фотографую, не є моделями, тому мені допомогає вища освіта психолога. Багато з ними спілкуюсь, дізнаюсь щось особливе.
Коли я працюю, мені все одно, яка стихія вирує навколо. В мене є фото, де дівчину з парасолькою накриває хвиля — це звичайна дівчина, яка працює в офісі. Тоді вона лишилась майже сухою, а мене хвиля чотири рази накрила повністю.
Заробляти фотографією можна по-різному. Якось я прогуляв усе літо і на кінець серпня в мене в кишені лишилось 18 грн, жодного замовлення і заощаджень. Я пішов у магазин, купив у кредит графічний планшет і почав шукати клієнтів. Знайшов двох фотографів, у яких було дуже багато замовлень і вони не встигали обробляти свої фото. За півтора місяці, працюючи по 6 годин на день, я оплатив кредит за планшет і вже заробляв достатньо для комфортного життя. Немає нічого неможливого, якщо ти хочеш бути крутим у певній сфері — постійно навчайся і практикуйся. Попрацювавши так півроку, я собі сказав, що більше ніколи не буду обробляти чужі фото, і повернувся до фотозйомки. Також я працював з типографіями, готував зображення до друку або проводив повний цикл роботи від зйомки до кінцевого продукту.
Якось замовник захотів зображення 300 на 400 пікселів роздрукувати на площі 1,5 на 2 метри. У нас була епічна розмова, коли я 15 хвилин буквально на пальцях пояснював йому, чому це неможливо. Я взяв зображення, збільшив до потрібно масштабу, показав величезні пікселі на екрані, на що він мені сказав: «Що ти зробив? Навіщо ти зіпсував картинку? Поверни назад».
Вчіть англійську. Дуже багато потрібної інформації, деталей, трендів знаходиться тільки на англомовних ресурсах чи в книгах. У нас можна знайти лише базові штуки.
Для натхнення мені достатньо життя навколо. Спостереження за людьми чи явищами часто дає набагато більше знань та натхнення, ніж будь-що інше. Якось я прийшов на Привоз, щоб пофотографувати сире м’ясо. За декілька хвилин до мене підійшов охоронець і сказав, що фотографувати заборонено. У відповідь я зачитав завчені права: згідно закону я можу фотографувати будь де, окрім державних та стратегічних об’єктів. Але охороні було чхати, голоси ставали гучніші і тому подібне. Насправді, мене перла ця ситуація, адже я вивчав усіх людей навколо: реакцію перехожих, торговців, охоронців. Врешті решт, довелось піти до рибних та овочевих рядів, а там всі виявились дуже забобонними і були впевнені, якщо я сфотографую продукцію, її ніхто не придбає.
Я би хотів попрацювати в National Geographic. Як туди потрапити? Спочатку потрібно декілька років попрацювати асистентом фотографа, що означає 20-годинний робочий день з одним вихідним на Новий рік. Вакансія передбачає, що ви будете робити все — від чистки оптики і обробки кадрів до підбору сорту кави для фотографа.
За 10 років моя шафа з технікою має стати в 10 разів більшою. Знаєш, більшість людей вважають, що ширококутник — це об’єктив для пейзажів. Я пейзажі знімаю на 70-200 і вирізаю шматок краєвиду, який мене зачіпає.
2 травня в Одесі було дуже «весело». Все починалося з ходи футбольних фанатів, про яку знають всі одесити. Фанати збираються двічі на місяць, запалюють фаєри, кричать свої кричалки і нікого не чіпають. Тоді на хвилі національного підйому фанати Металургу і нашого Чорноморця об’єднались та йшли разом, чого ніколи не траплялось. Я приїхав пофотографувати без особливої мети. В якийсь момент почалось пекло, купа міліції, вевешників, і якимось чином я опинився в середині тих подій. З третьої години і до десятої вечора я фотографував майже не припиняючи, тільки змінював одну за одною картки. Наступного ранку я оперативно відібрав фото, написав репортаж і закинув все це в декілька мережевих груп на кшталт Євромайдану. Наступного дня ці фото в мене придбало інформаційне агентство.
Ідея курсу «Основи кольорокорекції» з’явилась, коли я працював із кіношниками, фарбував декілька короткометражок. Там я познайомився з дівчиною фотографом, яка попросила навчити її поводитись з кольором. Я підготував коротенький курс і попросив її до початку навчання самостійно обробити фото. Після навчання вона взяла той самий кадр і обробила його знову. Різниця була разюча (див. нижче), вона не вірила своїм очам. А потім до мене все частіше почали звертатись за порадами, просили навчити. Тому я сів і систематизував свої знання. Не люблю лекторів, які переливають з пустого в порожнє — майстер-клас перш за все має бути максимально інформативним. Люблю, коли після моїх занять мозок у слухачів вибухає (сміється). Головне, чому я вчу своїх учнів — це не підкручувати контрасти, а думати, адже голова не для красивої зачіски. Зображення — це матеріал, з яким потрібно вміти працювати в різних площинах.
Я ніколи не був «мобільним» фотографом. Більше того, коли мене питають «а твоя камера відео знімає?», я намагаюсь не відповідати, бо дуже чітко розмежовую фото та відео. Знаєш, мікроскопом теж можна забивати цвяхи, кому як зручніше. Instagram мене дратує, бо я не можу в ньому збільшити фото, але в той же час я поважаю людей, які розвивають такий напрям фотографії. Є, наприклад, японський фешн-фотограф, який для себе в інстаграм фотографує речі, що гниють: сміття, фрукти, квіти.
Початківцям я раджу відкласти камеру. Спочатку треба взяти до рук мануал і прочитати його від «а» до «я». Є фотокурси, на яких протягом трьох занять людям розповідають що таке діафрагма. Щоб це дізнатись, потрібні дві хвилини — візьміть мануал і не витрачайте гроші на всіляку фігню. Далі переглядайте багато фото. Є всесвітньо відома агенція Magnum, почесним директором якої є Анрі Картьє-Брессон, один з метрів фотографії. Відкривайте підбірки Magnum, переглядайте страрі номери Vogue 40-х, 50-х років. Старі журнальні фото — це взагалі підручники з побудови кадру. Тоді люди зовсім по-іншому ставились до фотографії. Часом я хочу в минуле.
Фото: Андрій Боровський
