Найкращі українські альбоми 2019 року

,

31 декабря 2019

3291

0

Інді, рок, фолк, джаз, хіп-хоп, електроніка, експериментальна і важка музика — перед вами 25 найцікавіших релізів року з Києва, Львова, Харкова, Одеси, Тернополя, Дніпра, Донецька, Кривого Рогу і не тільки.

Цього разу ми відмовляємось від рейтингової системи: жодних поділів на місця, ніякого спорту, лише добірна творчість, варта уваги. Усі релізи подані у алфавітному порядку.

Найкращі міні-альбоми

5 Vymir — Карма

Після річної паузи на межі розпаду київська четвірка повернулась із новими силами. Гурт проміняв гітари на фортепіано у пісні «Магія», бравурні духові у «Карма», скрипки а-ля The Verve у «На потім» та додав повітряний дитячий хор і мінімалістичну драм-машинку у «Хмари». Тексти як завжди повні зачіпок, шарад, часом неявних змістів, але чесності, життя і позиції в них значно більше, ніж у прямолінійних транспарантних закликах. Більше про роботу над релізом — у нашому матеріалі.

Хвилі — Димоходами

Тернопільський інді-гурт цілком виправдовує назву в дебютному релізі. Недарма у складі є серфери: ця музика немов розслаблено покачується на хвилях, навіть коли доходить до гітарного риффу в «Невидиме прекрасне» чи стрибучої секції наприкінці «Круїзу». Та ключовий трек тут — мрійливий «Сніг». Мало хто зі старту звучить так характерно, проте навряд ми почуємо про хлопців ще: за рік у них не з’явилось жодної фотографії, згадок про концерти, сторінок у соцмережах чи заявлених планів.

Clasps — Perrla

Електронний продюсер із Тернополя каже, що писав ці інструменталки, аби «випустити пар», і це чутно: «Perrla» несеться із безапеляційністю локомотива на паровому двигуні. Clasps плювати на визначені стилі, тому для забави він вигадує власні: сладж-футворк, шугейз-техно, пост-радянське даунтемпо, поховальний євроденс.

Jonathan Livingston — Хто я?

Це пісні про внутрішнє спустошення, втому й осмислення свого шляху — пояснює львівський гурт. Та найцікавіше, що вони не потребують пояснень: усе передає голос. Тембр і мелодика самі по собі формують повноцінний, глибокий і меланхолійний образ.

KRUTЬ — Albino

Із нинішньою модою на фолькові елементи поява молодої співачки з бандурою в руках здається очікуваною. Проте, беручись за старовинні інструменти, музиканти часто забувають стерти з них пил — натомість Марина Круть переплітає власні емоції з традиційним звучанням природно і невимушено. У її руках багатокілограмовий 65-струнний дерев’яний пристрій набуває особливо тендітного характеру, стає символом, що поєднує в собі мудрість і вразливість. Це поєднання — зброя інтроверта проти труднощів сучасного світу.

Ofliyan — Победительница

Катерина Офліян змінювала назви своїх проектів надто часто, проте назватися власним прізвищем — заява особлива. Прийнявши себе і своє походження, вона як ніколи багато заграє зі східною мелодикою. Прийнявши свій характер, вона співає про слабкість і красу, незалежність і жагу, втрачене кохання і знайдену пристрасть. Зухвалість YEYO та досвід написання пісень на продаж зійшлися тут у новій вишуканій поп-формі.

sophistication — Pink Flower

Квітка не червона, верба не зелена. Цей дзен-будистський вираз означає, що квітці байдуже, яким кольором її назвуть — вона просто квітне, просто існує. Платівка «Pink Flower» київської авторки-виконавиці Софії Швагер починається з цього образу, з великої білої кімнати, з вдиху-видиху на повні груди. Делікатний голос, аскетичні гітарні перебори і кларнет, який додає музиці невагомості, поєднуються у медитативних, цілюще заспокійливих піснях.

stonefromthesky — Schema Theory

Після минулорічного лонгплею «Spirals» продюсер продовжує досліджувати напругу. Нескінченно розганяючись завдяки тону Шепарда у вступному треці «Slow Lights», вже у «Molfar» він зводить невеличку злагоджену електростанцію, яка ганяє електричний струм аж до кульмінаційного «Feral». На вас чекає то прямий, то ламаний, але завжди пробивний біт, синтетичне буйноцвіття і розмазана по горизонту гітара.

Straytones — Beware, Dark Lord! Here Comes Bell-Man!

Київське тріо представляє психоделійну гаражну рок-оперу на 10 хвилин. Потужні теми головних героїв Темного Лорда і людини-дзвіночка, а також напружена інтерлюдія між ними — вдалий формат, сама епічність і нічого зайвого. Поєднуючи стару школу в дусі Black Sabbath з новою типу Ty Segall, гурт плавить підсилювачі сочистим гостросюжетним скреготінням.

YV — Le Divisionnisme

Подібно тому, як наприкінці 19-го сторіччя французькі художники-дівізіоністи малювали складні образи дрібними точковими мазками окремих кольорів, не змішуючи фарби, ця електронна артистка розсипає синтетичні крапки й уривчасті біти так, що вони мало перетинаються, лишають відчуття простору навколо, але водночас утворюють цілісну, змістовну картину.

Найкращі альбоми

alyona alyona

ПУШКА

Безумовний прорив року: за цей час alyona alyona виросла з авторки мемасного треку «Рибки» до артистки міжнародного рівня. У дебютному альбомі вона читає про своє коріння («Літак», «Мамо», «Залишаю свій дім»), свою ідентичність («Пушка», «Як би я була не я», «Велика й смішна»), виживання у суспільстві («Голови», «Дихає вулиця»), поєднує ідеї фемінізму, боді-позитиву, протесту проти сірості, пронизуючи і з’єднуючи слова між собою купою внутрішніх ритмів і рим.

Міцний біт і гнучкий флоу у треках на кшталт «Пушка» і «Відчиняй» качають поза мовою і контекстом, а там, де аранжування звучать стоково і ординарно, Альона добирає харизмою і динамікою текстів. Для українського хіп-хопу цей реліз — квантовий стрибок вперед.

Artem Bemba

HARVEST

Музикант-самородок пише вдома цікаві альбоми пачками, в різних складах і жанрах від краутроку і треш-джазу до нео-класики, та цей сольник — його найпривабливіший реліз за останній час. Через фолькове звучання Артем зображає своє життя у селі Міженець та передає атмосферу літнього затишку.

Більшість інструментів тут синтезовані віртуально — Бемба заспівав, зіграв на гітарах, органі, флейті і бонго, додавши емульовані барабани, меллотронові струнні, флейту, сакс, валторну, гобой, клавесин, челесту, глокеншпіль, трубу, тромбон — тому платівка і здається дещо іграшковою, але у заданих умовах це лише додає їй щирості, водночас вплив босанови і легенд типу Ніка Дрейка та Crosby, Stills & Nash додає пісням об’єму. «Harvest» із його ретро-звучанням — наче рідкісна знахідка з барахолки, м’якуще пошарпане крісло чи пальто — об’єкт невідомої, неіснуючої епохи, який хочеться реактуалізувати у сучасному світі.

Backchat

BACKCHAT

Хардкор-гурт на чолі з лідером Straytones Артемом Дудко випустив перший повноцінний альбом аж через вісім років після дебютного EP, та попри очікування «привіту з минулого», це один із найцікавіших і свіжих релізів в українській важкій музиці.

Backchat пруть напролом із енергією бульдозера, валять і шпаркий альтернативний метал («The Leading Star», «An Everlasting Storm»), і швидкісний хардкор-панк («Asked for More», «Sea of Filth»), і розлогий cтоунерський блюз («The Night with No End»). Сповнена в’їдливих хуків і безапеляційного драйву, ця платівка, попри відсутність промо, заслуговує на визнання як вдома, так і за кордоном.

Dakh Daughters

AIR

Dakh Daughters — гурт видатний, феноменальний, але досі у нас не було платівки, яка підтверджувала б це у всій красі. На відміну від дебютника «If», де часом губились динаміка і шарм, його наступник «Air» — не просто збірка театралізованих музичних мініатюр, а переконливий музичний твір, сміливий, філософський, меланхолійно-іронічний, із таємничим театрально-драматичним флером.

Тут власні віршовані рядки дівчат сплітаються зі словами Павла Тичини, Миколи Холодного, Майка Йогансена, Льюїса Керрола. Тут поруч уживаються медитативний щоденник гастрольних буднів «Інше місто», припанкований відьомський шабаш «Що ти собі думаєш» та 14-хвилинний постфолк «Пісня про те, як вона виходить на крутую гору» — суміш звукового світу гурту «ДахаБраха» і похмурої монументальності Swans. Тут є і глибокі погляди всередину себе, і емоційні вибухи, і напруження, і пустотливість. Водночас естетика вивірена так тонко, а субтильні нюанси вхоплені так уміло, що альбом стає легшим за повітря, перетворюється на своєрідну медитацію, у якій втілений трансформативний досвід і музики, і театру.

Fima Chupakhin

WATER

Джазовий піаніст Юхим Чупахін виступав і записувався із десятками українських артистів, видав кілька альбомів зі своїм бендом Acoustic Quartet, писав саундтреки до кіно, та ось нарешті відчув потребу виразитися у сольному релізі. Вже чотири роки він живе у Нью-Йорку, і його культурна асиміляція проходить у «Water» наскрізним сюжетом, втілюється у бережному підході до свінгу, хард-бопу та інтерпретацій американської класики.

Чупахін в альбомі — не лише галантний піаніст, а й вправний композитор і бенд-лідер, тож твори починаються з тем, які хочеться наспівувати, і продовжуються рівноправним діалогом інтернаціонального складу музикантів. Основу платівки складають авторські роботи, зазвичай милозвучні й оптимістичні, окрім хіба тривожної «Unarmed», присвяченої подіям в Україні. Що ж до американської класики, популярний християнський гімн «Great Is Thy Faithfulness» із делікатним вокалом південноафриканця Вуйо Соташі звучить по-різдвяному блаженно. Далі «Off Minor» Телоніуса Монка — її звично чути свінговою, хиткою, трохи змазаною, та у виконанні Чупахіна ця річ стає підкреслено гострою, багатою на ритмічні нюанси. І наостанок «Moment’s Notice» Колтрейна, вільно переосмислена на родес-піано замість саксофону, відкриває нові горизонти і показує, що перший сольник для піаніста — лише початок.

Jinjer

MACRO

Вражаючий вокальний діапазон і артистизм Тетяни Шмайлюк, винахідлива музична структура, повна складних тактових розмірів, брутальний драйв — усе, за що полюбили Jinjer, у новому альбомі набуває планетарних масштабів. Знищуючи рамки піджанрів металу, музиканти розповідають про успіх («On the Top»), психічне здоров’я («Pit of Consciousness»), філософію життя і смерті («Pausing Death»), релігію («Noah»), та найпронизливішим стає трек «Home Back» із його важкими рифами і джазовою мелодикою, який передає ставлення гурту до війни в Україні. На додачу варто згадати сильний і самостійний EP «Micro», що вийшов на початку року, із бойовиками «Dreadful Moments» та «Teacher, Teacher!». Тим паче «Macro» завершає трек «lainnereP» — ембієнтна версія вже відомого «Perennial». 

Із такими релізами в арсеналі Jinjer — вже не просто «українці, які прорвались», а світовий метал-гурт нового покоління.

KALEIDOSCOPE

Алла Загайкевич починає з містичного високочастотного дроуну, немов утвореного жіночими голосами, який далі розгортається в масивне електроакустичне полотно. Heinali поєднує барочну мелодику і несподівану ритміку в творі для двох субтембральних осциляторів. Monocube додає еталонний, глибоко текстурований дарк-ембієнт. Ujif_notfound створює генеративні шумові фактури, схожі на змахи крил комах. Мелодійні твори додають Андрій Кіріченко та r.roo.

Збірка української експериментальної музики від лейблу Flaming Pines та Ігоря Ялівця з Gamardah Fungus — протяжна, вдумлива, атмосферна — це рідкісна змога подивитися на видатних і невідомих звукових алхіміків не як на поодиноких шаленців, а як на представників розмаїтої сцени.

La Horsa Bianca

ONEIRIC NUMERIC

Другий альбом психодельщиків із Харкова — це динамічні, прогресивні інструменталки, втілені з багатою уявою.

Уява проявляється у насичених сюжетах в дусі Френка Заппи, непередбачуваній структурі, вигинистих гітарних партіях, інтелігентних ефектах, продуманих нашаруваннях електрооргану і синтезаторів, аристократичних вкрапленнях саксофону і флейти, а в одному з треків до палітри впевнено вривається ще й препарований рояль. Такий артовий підхід і захопливий розвиток подій роблять La Horsa Bianca одним із суттєво недооцінених гуртів країни.

Monoconda

ALPHABET

Закривши рок-гурт Tape Flakes, київський продюсер Олександр Філоненко успішно перевтілився в електронному проекті Monoconda. Психологічні пошуки себе він поєднав із пошуками власного звуку, власних ідей — і це спрацювало. З досить базового сетапу музикант створив альбом із цілісною стилістикою і кулеметною чергою сюжетних твістів, які постійно тримають увагу.

Поєднуючи квадратуру танцювальної музики та несподівані переходи, раціональне та ірраціональне, Monoconda багато імпровізує, тож цей альбом — закарбований момент, який, здебільшого, не повториться. Зіграний і записаний наживо з мінімальною редактурою, він краще слухається цілісним сетом, аніж потреково, і документує появу нового яскравого лайв-артиста в електронній музиці.

Гурт [O]

СУПЕРІНТРОВЕРТ

У довгоочікуваному повноформатному дебютнику Оля Чернишова пропонує побачити світ її очима, а Олександр Каспров стверджується як один із найцікавіших молодих продюсерів.

Пустотливий танцювальний хіт про справжнє кохання «Соні Уолкмен», балада діснеївської чистоти «Нічого, окрім краси», меланхолійна «Вода», похмурий «Плейбой», казкова «Колискова», зізнання в почуттях у супроводі соло на трубі «Суперінтроверт», несподіванки на кшталт оперного вокалу у «Чим я не така?» та племінних ритуалів посеред «Поясни» — це поп-музика, яка вирує фарбами і почуттями та намагається діяти в обхід шаблонів, лишаючи центральним лише одне правило: «Люби і будь щирим, проста система».

Pokaz Trio

KINTSUGI

Джаз-тріо одеського піаніста Андрія Показа у першому альбомі елегантно відтворює розмаїті стилі. Вочевидь, саме це підкреслює і назва, адже кінцугі — японське мистецтво реставрації кераміки, яке не маскує об’єкт, а надає йому історичного змісту.

Тож на вас чекає меланхолійність і велична розміреність скандинавського джазу, стриманий пост-боп в дусі Білла Еванса і молодого Бреда Мелдау, пруткий модерн («Spark»), трохи далекосхідної пентатоніки («Elephant»), академічні впливи («Easy») і фольклорні мотиви («Slavonic Dance»). Часом фортепіано стримує можливості контрабасу, перекриваючи його, та поза тим музиканти приділяють увагу кожному звуку і простору між ними. Саме це у комплексі з широкою стильовою палітрою робить «Kintsugi» однією з найцікавіших платівок в українському джазі.

Postman

CITY FREAK

Костянтин Почтар записав попередній альбом «Everything is New» за 10 годин. Запис нового розтягнувся на 6 місяців. Вперше поза гуртом 5 Vymir автор-виконавець оточив себе такою кількістю інструментів і музикантів — електрогітара, бас, барабани, драм-машинка, фортепіано, струнні, флюгельгорн, мелотрон, електроорган — загорнувши їх у бездоганний продакшн, в основі якого практично завжди лишаються акустичні струни і голос.

На свіжій платівці Postman шукає гармонії з рідним великим містом, залишаючись у ньому таким собі міським диваком — вразливим, щирим, трохи старомодним, схильним до наївних образів про палаюче серце і вітер у крилах. М’який голос, ніжні скрипки, делікатний гітарний перебір у «Stars Beyond Us» нагадують про Ніка Дрейка, фальцет і чіпкий прибасований риф у «Вода» вказують на Radiohead, та все ж перший, кого тут чутно — сам Костянтин, його характер і бачення. Красномовно підсумований останньою піснею, «City Freak» — це ще й альбом про дружбу. Про якорі, які ми лишаємо, щоб нагадати собі: у цьому великому місті все, що є в нас — це тільки ми.

TIK TU

ULITAKIS

Тернопільське диво-тріо готувало другий альбом ще ретельніше, ніж перший, тож «Ulitakis» — ще грандіозніша феєрія зі скрипкою, флейтою, тромбоном, мелодикою, етно-мотивами і казковими сюжетами українською, англійською, литовською мовами.

Гімн літньої безтурботності «Banana», наелектризований «Diego», замріяний «Король всіх птахів», психоделійна й стрімка «Планида», фолькова за духом «Котку», окутана легкою хандрою «Зима» — перед вами цілий світ, сповнений настроїв і образів, у який можна втекти, заповнивши всі щілини свідомості музикою.

Zbaraski

BO YA TAK KHOCHU

Він писав біти для Вови зі Львова і був діджеєм формації ZAVTRA, а у своєму дебютному альбомі з перших звуків знаходить власний вайб. Перед вами чілловий, дещо шаржовий, розмазаний під львівським сонцем R&B. Семпльоване марево з солодкими хіп-хоповими бітами і млосною, лінивою манерою співу, яка проявляється новими відтінками у кожній пісні. Текстів часом не розібрати, і через це в голові народжуєтся власна лірика різними мовами світу. Втім, ця лінивість удавана — за нею стоїть нюансована робота.

Своїх кумирів і джерела натхнення Джонні Збараскі не тільки не приховує, а й виводить на передній план, згадуючи в текстах альбоми «Illmatic» Наса та «DAMN.» Кендріка Ламара, або перетворюючи трек «Zebra» на чистий «Твін Пікс» — буквально, посеред брейку виникає семпл Анджело Бадаламенті і цитата агента Купера в українській телеозвучці з 90-х. Свій розслаблений стан і примхливу натуру Джонні Збараскі протиставляє ритму великого міста з його нескінченним і гамірним потоком машин («Motory»), і це робить його близьким та зрозумілим майже кожному.

Zitkani

БЕРЕГИ

Голос — найдавніший музичний інструмент, і має космічний потенціал. Хто дивився лайви Боббі Макферріна, той знає, про що йдеться. Валентина Левченко, у минулому співачка дніпровського рок-гурту «СахAра сAхара», пройшла інтенсивний курс вокальної імпровізації у Ріаннон, надзвичайної артистки з команди Боббі. Тепер у проекті Zitkani вона досліджує нові грані власного голосу. 

Умови задають народні пісні і тексти поетеси Міріам Драгіної («Річка», «Вітри», «Мовчать Боги»), причому в обох випадках фольклорна лексика, співзвуччя і символи втілені і розвинені делікатно і з турботою. Навколо розгортають наратив контрабас, перкусія, бітбокс, мандоліна, акордеон, але ці та інші інструменти присутні тут компліментарно — в центрі уваги завжди лишається барвистий спів, то грайливий, то тужливий. «Береги» — це альбом про силу голосу як медіуму і силу пісень як історій.

  Слідкуйте за свіжими матеріалами Comma у Telegram.
Нереальный опыт: как музыканты вовлекают аудиторию с помощью технологий и цифрового искусства