Весь сценарій фільму я писав під певну музику, і це довга історія відсилок. Мене тривалий час кидало по YouTube та SoundCloud у пошуках потрібних треків, поки одного разу не трапилась пісня Ділана Росса. З цього все і почалось.
Ділан Росс — американський андеграундний репер родом із Сіетла. Він дуже популярний серед скейтерів у чорних балахонах, а ще, судячи зі спільних треків, давній товариш культового Bones. Ділан — справжній underground hero. Лисий чувак із татуюванням свічки на шиї, величезними тунелями, які він давно зняв і тепер його мочки просто звисають, нагадуючи віск, що капає. Це людина, яка за затребуваністю і популярністю могла б повторити музичну долю того ж Ліл Піпа — він такий же відчайдушний, зухвалий і мелодійний.
Слухаючи його похмурий сед бой клауд, одразу згадуються найкращі атмосферні моменти з фільмів Гаса Ван Сента. У його треках мене підкупила суміш мажору з мінором — те, що я завжди шукаю в інтонаціях своїх фільмів. Коли я почув «Galeforce Beach», вмить зрозумів, що перші ноти, які потім переростають у досить різкий, зухвалий і трохи вульгарний реп, — це ноти нашого «рахівського крижня». Тоді я попросив свого друга, звукорежисера Діму Кравченка, записати ці ноти. Пізніше наша художниця перенесла їх на музейну дощечку з назвою «Нотний запис пісні рахівського крижня».
Так ми мимоволі стали заручниками Ділана Росса, бо у фільмі вже була знята дощечка з нотами, і його музика грала не лише у мене у голові, але й у кадрі. Наш герой грав її на піаніно, вона звучала буквально всюди, ми під неї монтували. А сам Ділан якийсь час не виходив на зв’язок, і ми не розуміли, наскільки реально взагалі підписати з ним договір про право на використання цієї музики. Через деякий час ми нарешті знайшли з ним потрібний коннект, і він погодився за символічні гроші продати нам цей трек.
Я хотів знайти щось максимально невідповідне тій сільській реальності, куди відправляв свого дуже модного героя. Ця музика була чимось внутрішнім, із чим він з’являвся у селах і на фермах, вона додавала недоладності і немонтажності нашого героя зі свинями і баранами. Ділан Росс — ідеально полярний голос того, що могло би з’явитися на Закарпатті. Це музика нашого головного героя. Ну і ми самі, поки розкадровували фільм, дуже багато слухали Ділана, він класний.
Після «Galeforce Beach», виходячи зі стилістики і подачі Росса, я почав шукати ще якісь треки, які потрапляють у настрій. Так у фільмі з’явилась його пісня «Latitudes». Вона непогано лягала на епізод у Косино, додавала лірики. Я говорив собі про значення цієї пісні: навіть цей безглуздий похід із мамою на води — це те, що наш герой потім буде згадувати все життя, і час із нашими близькими безцінний, хоча іноді ми займаємось абсурдними речами.
Багато музики я шукав на SoundCloud за їхньою системою фільтрації: з однієї пісні мене перекидувало на іншу, таким чином я добирав необхідний настрій для написання сценарію. Коли у нас з’явився більш-менш точний дизайн гри «Неоновий Ной», я зрозумів, що така гра має бути озвучена ретровейвом. У нашому фільмі зібрані самі вершки ретровейву, дуже популярні. Як виявилось, із цими людьми не так важко працювати, ми з усіма знайшли контакт і підписали всі потрібні права.
Першим із них у фільмі звучить класичний ретровейв дуже інтелігентного композитора з Нью-Йорка. Його музика успішно використовується у культовій грі «Hotline Miami» — коли програєш рівень, звучить M.O.O.N.
Ця композиція здалась мені дуже ліричною і заряджаючою, вона відправляє нашого героя в дорогу. Це головна тема початку його шляху. Мені вона дуже подобається навіть окремо від фільму.
Німецький виконавець Volt Age якимось дивом згодився підписати нам документи. Ця музика стала для нас своєрідним містком, аби пов’язати головного героя з біблійним із гри «Неоновий Ной». Вона грає десь фоном або всередині, і таким чином обидва персонажі об’єднуються, хай і не буквально.
Найбільш зговірливим із ретровейв-плеяди виявився Ю-Уцу. Ми без проблем підписали його трек, і наша прекрасна Христина Тинкевич, яка вела перемовини по документах, пізніше навіть подружилась із ним. Це один із найбільш проникливих треків у історії нашого героя з мамою. Момент, коли вони їдуть задом. Я ненавиджу закадрову музику у будь-якому вигляді, але цей трек використав у найгіршому — як мій особистий авторський коментар у момент їхнього зближення та їзди задом наперед.
Один трек для фільму написав мій друг, якого я вже згадував — звукорежисер і композитор Діма Кравченко. Я дуже хотів, аби його музика звучала у фільмі, бо Діма є прототипом нашого героя. В основу сценарію «Мої думки тихі» лягла його історія про те, як на фрілансі він отримав замовлення записати звуки тварин української фауни і разом із батьком вирушив у експедицію по Черкаській області у пошуках цих звуків. Для фільму Діма написав «Мелодію будильника», під яку прокидається герой у одній зі сцен. І я не збрешу, якщо скажу, що після європейських прем’єр багато хто питав саме про неї, хотіли послухати.
Одним із найскладніших викликів було отримання прав на цей трек. Взагалі якщо ти пишеш ретровейв, сінтвейв чи дарквейв, скоріш за все у нікнеймі в тебе буде корінь Voyage — я знаю принаймні трьох ретровейверів із таким ніком. Але ми обрали найскладнішого з них.
Річ у тім, що Вояджер проживав у Венесуелі. Він кілька разів давав добро на використання треку в переписці на SoundCloud, але документи ми підписували довго і епічно. У розпал перемовин, коли всі дедлайни тиснули, і пісня була вже вкрай потрібна, виявилось, що у Венесуелі революція, через яку на три місяці вимкнули світло, і ми повністю втратили зв’язок із цим персонажем. На той момент у нас усе вже було змонтовано.
На щастя, пізніше він відгукнувся, та вже з Чилі. Написав, що переїхав і з ним усе добре, знову в переписці дав нам дозвіл на використання пісні і довго не розумів, чому ми хочемо йому заплатити. Але ми наполягли, перерахували 100$, відіслали кур’єра, щоб підписати і забрати папірець — у результаті кур’єр обійшовся дорожче, ніж сама композиція.
Знову ж таки дивом, завдяки Надії Парфан, ми вийшли на Сестричку Віку, яка також надала права за символічні гроші. Попри те, що ця пісня надмірно українська, вона звучить і співається якоюсь універсальною мовою. Ти наче слухаєш її не вухами, а душею. За це вона мені і сподобалась. Пісня звучить дуже сучасно, хоча написана на початку 90-х, і дуже по-західному, хоча написана в Україні.
Представник дарквейву — темної сайко-транс жесті зі світу нічних розборок у найгірших промзонах Детройта — Сем Кужель виявився викладачем віолончелі з Х’юстона і наймилішою людиною на Землі. Ми настільки сильно розговорились, що Сем зізнався, що його коріння йде до чеської моравії — колись саме звідти до Техаса емігрував його прапрадід. Це стало приводом для Сема приїхати до нас на прем’єру у Карлові Вари в Чехію, де ми познайомились особисто. У вільний від віолончелі час цей лисуватий чудесний добряк водить Теслу і обіцяє на ній покатати, якщо ми приїдемо до нього на гостини.
Ця пісня — момент багатьох тривожностей. Пісня, без якої фільм взагалі не відбувся би. Вона була надмірно дорогою і складає найбільшу статтю витрат по фільму. Ми вели переговори практично рік, щоб отримати права. І нам дуже пощастило, бо ми встигли підписати документи за тиждень до того, як Spice Girls оголосили про возз’єднання.
У нашому фільмі їхню пісню «Viva Forever» також виконує жіночий склад камерного хору Inspiratum прокатедрального собору святого Олександра, який знаходиться у Києві на вулиці Костьольній. Керівники хору Світлана та Віталій Казнодій відгукнулися на нашу пропозицію, за що ми їм дуже вдячні. Зізнаюсь, записувати цю пісню з хором було складно всім — під час виконання від сліз не могли втриматись не лише ми, але й самі учасниці хору, які її виконували. Величезна подяка їм.
Загалом, драматургія кожної пісні упирається в історію придбання на неї прав. А творче рішення виправдане у кожному з випадків, чи то Сестричка Віка, яка стала музичною темою наших травників, чи пісня Spice Girls та Вікторія Бекхем, яка відображає якесь внутрішнє бачення світу і є рольовою моделлю не лише нашої мами, а й цілого покоління жінок.
Качайте офіційні стікерпаки фільму для Telegram (
