Від Зіггі до Депешів: 7 іконічних фільмів Пеннебейкера, які варто подивитись

,

05 августа 2019

549

0

Кілька днів тому помер Донн Алан Пеннебейкер — мабуть, найбільша легенда документального кіно. Йому було 94 роки. Саме Пеннебейкер, на думку Майкла Мура та багатьох інших режисерів, разом із друзями створив сучасну документалістику як жанр.

Ось вибрані роботи майстра, у яких він закарбував на плівці іконічні образи.

«Bob Dylan: Don’t Look Back»

знято у 1965, випущено у 1967

«Дайте анархісту цигарочку». Головний фільм про Боба Ділана, сцени та репліки з якого увійшли в історію: кліп на пісню «Subterranean Homesick Blues» із табличками, троллінг журналіста Time під час інтерв’ю, виступ у Альберт-холлі, початок кінця стосунків із Джоан Баез — це так, щоб без спойлерів. Часом камеру в Пеннебейкера вихоплює сам Ділан — наприклад, щоб зняти своїх танцюючих друзів, поетів Аллена Гінзберга та Пітера Орловскі. 

Це стрічка про артиста в променях слави, наелектризованого, пихатого і неможливо чарівливого. Бібліотека конгресу США включила її до національного реєстру фільмів «за культурну й історичну значущість».

«Monterey Pop»

знято у 1967, випущено у 1968

У дуже важливому для музики 1967 році Пеннебейкер зафільмував велетенський фестиваль у Каліфорнії за два роки до Вудстока. До стрічки він включив виступи 14 артистів, серед яких The Who, Джимі Хендрікс, Отіс Реддінг, Jefferson Airplane, Х’ю Масекела, Раві Шанкар, а також безцінні кадри духу свободи в натовпі.

Встигнути всюди Пеннебейкеру допомогли друзі Річард Лікок та Альберт Майзелс, які разом із ним стали піонерами cinéma vérité — нової безпосередньої документалістики. А звук, до речі, писали на восьмиканальний рекордер, позичений у друзів режисера — гурту Beach Boys. Саме завдяки показам стрічки по всій країні фестиваль Monterey Pop 1967 набув міфічного статусу.

«Sweet Toronto»

знято у 1969, випущено у 1971

Не такий відомий і довершений фільм, але як пройти повз перший сольний виступ Джона Леннона незадовго до розпаду The Beatles. Діло було на одноденному Toronto Rock and Roll Festival на міському стадіоні на 20,000 чоловік, і Джон погодився виступити саме тому, що фест знімав Пеннебейкер.

Разом із Ленноном на сцені Plastic Ono Band із Йоко Оно та Еріком Клептоном у складі. Сетлист — рок-н-рольна класика типу «Blue Suede Shoes», бітлівська «Yer Blues», пісні з Plastic Ono Band та, звісно, «Give Peace A Chance». За атмосферою — немов стадіонний квартирник. Окрім хедлайнера, у фільмі епізодично з’являються Чак Беррі, Джеррі Лі Л’юіс, Літтл Річард, Бо Діддлі.

«Ziggy Stardust and the Spiders from Mars»

знято у 1973, випущено у 1979

Зіггі грав на гітарі та був прибульцем з Марсу. Його остання жива поява на нашій планеті сталась на концерті в театрі Hammersmith Odeon у Лондоні — просто зі сцени він повідомив шокованим фанам, що покидає Землю. Пеннебейкер був там, і в залі, і на бекстейджі.

Рок-н-рольні номери з альбому «The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars», старі-добрі «Space Oddity», «Changes», «All the Yound Dudes», «Oh! You Pretty Things», кавер на «White Light/White Heat» The Velvet Underground, Анджела Боуї та Рінго Старр за лаштунками — на плівці опинилося все це та багато іншого.

«Jimi Plays Monterey»

знято у 1967, випущено у 1986

Той самий Монтерей, той самий рік, та сама знаменита ніч, коли Джимі підпалив і розбив вщент свою гітару під час фінальної «Wild Thing». Один із найвидатніших виступів в історії музики, який лишився з нами завдяки Пеннебейкеру.

«Shake — Otis at Monterey»

знято у 1967, випущено у 1986

Знявши 20-хвилинний виступ Отіса Реддінга крупним планом, Пеннебейкер фактично написав портрет артиста в русі, закарбував посмішку, експресію, вібрації. Всього п’ять пісень, зате які — тут вам і «Respect», і «Shake» Сема Кука, і «(I Can’t Get No) Satisfaction» Ролінгів, і «Try a Little Tenderness» наостанок.

«Depeche Mode 101»

знято у 1988, випущено у 1989

Це був 101-й концерт з альбомом «Music for the Masses», фінал туру на 90-тисячному стадіоні в Каліфорнії, нова вершина кар’єри. У розпалі свіжого хіта «Never Let Me Down Again» 26-річний Дейв Гаан почав розмахувати руками в повітрі, як раптом зрозумів, що люди повторюють кожен його рух. Тоді фронтмен став робити хвилі руками якнайдужче — і стадіон в мить перетворився на бурхливе море. 

 «101» став інструкцією для депешистів по всьому світу, і відтоді ось уже 30 років особливий ритуал цієї пісні масово повторюється на кожному без винятку концерті гурту, зокрема на всіх шоу в Києві. Улюблена робота самого Пеннебейкера і ще один іконічний момент у його скарбниці, а значить і в нашому музичному коді.

   Ще більше музики — у нашому каналі у Telegram.
Пригоди Kids N Cats: 11 колаборацій у країнах від Японії до Свазіленду та концерт у Києві