The Selector представляє нових рокерів з Уельса. Їхній дебютник вийшов у вересні 2014, але вони вже не по роках загартовані та мають безкомпромісні погляди.
Привіт, мене звуть Вен, мій гурт має назву Catfish & The Bottlemen. Ми почали сім-вісім років тому. Наш дебютний альбом «The Balcony» вийшов 14 вересня 2014 на Island Records і потрапив у топ-10 британського чарту. Якщо ви хочете допомогти йому забратись у Європейські чарти, не можу вам у цьому відмовити.
Ми створили свій гурт у містечку Лландідно в Уельсі, це крихітна місцина на березі моря. Останнє, що люди хочуть тут почути, це гучна музика, тож нам було нелегко.
Це сонний край, куди люди приїжджають відпочити. Ми переїхали туди ще дітьми з різних місць — гітарист з Н’юкасла, ударник з Шефілда, я з-під Ліверпуля. Перетнулись зовсім випадково і вирішили разом створити гурт, бо подумали, що це було б кльово. Це був спосіб розважитись, щось із собою зробити.
З самого початку ми давали безліч концертів, бо це те, що ми любимо робити. Якось дали 200 дивацьких і божевільних шоу за один рік. Нам не було цікаво продавати тони альбомів, пробиватись на ТБ і журнали і таке інше. Сенс у тому, щоб люди прийшли на наше шоу і почувалися на ньому справді круто.
Життя у Лландідно було для нас наче прокляття, але й наче благословення. Містечко було так далеко звідусіль, але це дисциплінувало нас, з усіма цими багатомильними роз’їздами. Наприклад, ми могли поїхати в Глазго, а це 8 годин дороги — тепер це для нас як у магазин за молоком сходити, розумієте? Тепер усі ці гастролі даються нам легко, ми вже загартовані.
Ми грали концерти у пабах с понеділка по п’ятницю, усілякі кавери на The Beatles і всяке таке. А гроші, які вдалося заробити, вкладали у міні-вен, його утримання, а ще у готелі та інші речі, аби мати можливість у вихідні подорожувати як гурт Catfish and the Bottlemen. Часом у нас не вистачало грошей на пальне чи, банально, навіть на їжу. Як результат, ми не могли виступати.
Одного дня ми зустріли представників B&B (щось типу хостелів — прим.) і вони сказали: «Слухайте, якщо ви будете грати у нас, ми готові дати вам безкоштовне приміщення». Відтоді ми могли репетирувати у їхньому гаражі, могли не витрачатись на оренду, це дуже допомогло.
Ненавиджу проводити час у студії — дратує той факт, що ти можеш переробити якусь річ заново, просто взяти і причесати усе як забажаєш
Альбом «The Balcony» ми записали у Лінкольнширі, вклались у 3,5 тижні, бо я ненавиджу проводити час у студії, взагалі ненавиджу довго бути на одному місці. Дратує той факт, що ти можеш переробити якусь річ заново, просто взяти і причесати усе як забажаєш. Мене це розфокусовує. Тому я постійно казав «давайте швидше зробимо це, просто випалимо як є, з першого разу». Весь вокал в альбомі записаний з першого дублю.
Тут є пісня «Hour Glass», яка мені дуже дорога, це був особливий момент. Якось близько третьої ночі я награвав її сам собі на гітарі, вже майже засинаючи. Наш продюсер Джим почув це і сказав: «Терміново йди до студії і запиши її саме так».
Тепер ця пісня — наче розстроєна гітара, наче я загублений у часі, а гурт має зависнути зі мною в моменті і все таке. Наприкінці пісні ви почуєте як я зітхаю. Наче з полегшенням, що дубль удався, наче я вимикаю гітару і йду спати, як робітник, як штукатур, який зробив свою улюблену справу, пакує інструменти і йде геть. От така історія.
Працювати над альбомом із продюсером Джимом Ебісом було класно, бо раніше він робив купу цікавих речей (ставив звук у дебютниках Arctic Monkeys і Editors, двох перших альбомах Kasabian, обох альбомах Адель — прим.), і я хотів використати деякі з них. У нас були розмови на кшталт: «А давай зробимо у цій пісні такі ударні, як ти робив для Адель? Такі ж потужні». А він відповідав щось типу: «Тобі сподобалися ударні у Адель? Гаразд, я впевнюсь, щоб їх тут не було». Бо він ненавидить самоповтори.
Він завжди намагається навісити свій фірмовий знак на гурт, з яким працює, у хорошому розумінні. Уявляю собі іншого продюсера, який сказав би щось типу «гаразд, ми зімітуємо ці ударні, без проблем, будете схожі на Arctic Monkeys чи бозна кого». А Джим шукає для кожного музиканта унікальний саунд. Він постійно думав над тим, щоб ми звучали як ніхто інший. Класний фахівець, жодних сумнівів. І дуже веселий.
Ми збираємося стати дуже відомими і потужними музикантами, настільки крутими, наскільки лише можливо
Пісню «Cocoon» я написав у Нью-Йорку. Стояв на балконі з трьома дівчатами і думав, що я люблю свою дівчину і не знаю, хто на лейблі вирішив, що було б гарно поселити мене в такій компанії. Вони були танцівницями і я божеволів від ситуації. Тож я піднявся на дах, щоб покурити, записати якісь рядки, Думав, що хочу пісню, яка в силу масштабування дала б змогу подивитись на весь нічний Нью-Йорк з усіма його метушливими вогнями.
Ця пісня важить для мене найбільше в альбомі, бо мені був 21 тоді в Нью-Йорку, і я думав: «Не вірю, що написав пісню настільки хорошу, що заради неї варто було їхати в NY». Цей запис сподобався усім довкола, і саме цього я хотів, щоб він зворушив людей. Мені здається, що тут справді хороший текст, я до смерті пишаюсь ним.
Так, наш другий альбом вже майже дописаний. У мене є купа шматків, окремих приспівів, куплетів і всяких штук. Коли приходить момент, я все одно переписую тексти залежно від того, як почуваюсь у дану мить. Тож як тільки я матиму відпустку хоч на тиждень, я все це зберу докупи. Там значно кращі речі, ніж те, що я писав раніше.
Я б хотів продовжувати писати пісні для тих, кому ми до вподоби, і навіть для тих, кого ми дратуємо
Але поки найближчі 12 місяців ми проведемо в турне з альбомом «The Balcony», аби показати його якомога більшій кількості людей. Мені б дуже хотілося, щоб він став одним із тих альбомів, які крутяться на слуху, про які говорить публіка. Непогано було б, щоб із часом він став такою собі культовою класикою. Одним з альбомів, які символізують, чим живе андеграунд.
І, звісно, ми хотіли б виступити у якомога більшій кількості клубів і концертних залів — так, щоби кожен навколо провів з нами вечір. А потім одразу перейти до створення другого альбому і з ним стати ще крутішими. Ми збираємося стати дуже відомими і потужними музикантами, настільки крутими, наскільки лише можливо.
Відмічу, що багато людей вклали свої сили в нас. І не лише сили. Ми не самі по собі опинилися у топ-10. І не ми писали про себе матеріали у журнали. Тож ми вже відчуваємо, що винні тим, хто повірив у нас. І все, що я можу зробити для них, — це продовжувати писати альбоми, які б їм подобалися. Тобто для мене важливо відчувати наш постійний рух вперед у питанні якості та кількості. Я б хотів продовжувати писати пісні для тих, кому ми до вподоби, і навіть для тих, кого ми дратуємо.
Аудіоверсія інтерв’ю, а також свіжі треки Тома Йорка, Тома Века, Кейт Темпест та інших — у новому випуску радіошоу The Selector за підтримки British Council. Слухай The Selector на aristocrats.fm щочетверга та щосуботи о 20:00.
