Рус Укр
Бути рок-гуртом у Берліні
Бути рок-гуртом у Берліні

Тобіас: Керуючись бажанням робити музику, ми зібрали навколо себе оточення — людей, які підходили один одному. Можна сказати, вони самі зібралися. Ми почали з того, що знайомилися — і як люди, і як музиканти — шукали спільну базу. З першими ідеями, першими речами, які ми приблизно записали, прийшло і бажання зіграти концерт.

Тім: Завдяки 8MM (берлінський рок-бар, про який ми розповідали – прим.ред.) ми знали тусовку, знали, де проходять найпопулярніші концерти. Знайшли букера, який займався стоунер-роком і подібною важкою музикою.

Тобіас: Тому ми написали букеру. «Привіт, ось наша музика, у нас іще немає назви, але давайте ми зіграємо». Йому це здалося кумедним, і він вирішив дати нам шанс. Це був наш перший крок. Перший букер, із яким ми зв’язалися.

У Берліні є безліч можливостей виступати, безліч концертних залів, клубів, тусовок — ти можеш багато грати, особливо на початку, і публіка все одно буде щоразу різна

Тім: Із того концерту у 2012 році все і почалося, процес пішов. До того було так, помочити ніжки, ніхто не знав, чи це кудись приведе. Усе, що ми записали у перші три-чотири місяці, ми викинули. А до цього концерту написали майже все, що потім потрапило на альбом.

Наш найперший лейбл Electric Magic знайшов нас сам. Здається, через нашого першого букера. Аксель із Magnificent Music, той букер, знав когось із World in Sound, хто знав того типа з Electric Magic. Це лейбл вокаліста стоунер-гурту Samsara Blues Experiment, вони досить відомі. Йому сподобався наш альбом, і він перший погодився нас підписати.

Я нещодавно подумав, ми були дуже лінивими. Ми могли зробити набагато більше. Інші групи друкували флаєри і плакати із будь-якого приводу, а ми просто сподівалися на те, що це будуть івенти, на які люди і так прийдуть. Або хтось комусь розповість. Ми зосереджувалися на тому, щоб просто потрапити в лайн-ап.

Та й перший концерт ми могли зіграти раніше. Можливо, він був би не таким хорошим, але дав би сильніший поштовх для всього, що було потім. Є групи, які намагаються грати в різних місцях, а ми занадто сильно сконцентрувалися на тусовці, яку вже знали, хотіли стати її частиною, грали на 8MM Music Nights. Пізніше ми від цього відійшли і примкнули до Mindpirates e.V. (мистецьке об’єднання, базоване в Берліні – прим.автора), познайомилися там із багатьма людьми, гуртами.

Ось, наприклад, гурт HOPE, який грав із нами вчора, існує вже три-чотири роки, а я ніколи про нього не чув. При цьому ми з їхнім гітаристом живемо на одній вулиці. Наше знайомство було випадковим, бо вони не з нашої тусовки. Цілком могли б до неї належати, але грають в інших місцях, в іншій тусовці, хоч і у тому ж Берліні. Так багато процесів відбувається паралельно, а тоді ми цього не розуміли.

Тобіас: Просто зосереджуєшся на одній справі і втрачаєш усе інше з поля зору.

До нас із-за соняшників підійшов вуличний поет: «За декілька монет я напишу оригінальну пісню тільки для вас». Ми подякували і відмовилися, він пішов.

Тобіас: У Берліні є безліч можливостей виступати. Я сам із Заарбрюкена — там можна грати, у кращому випадку, два-три рази на рік, і це вже перебір. А тут безліч концертних залів, клубів, тусовок. Ти можеш багато грати, особливо на початку, і публіка все одно буде щоразу різна.

Тім: Багато при цьому не заробиш, може якраз достатньо, щоб покрити витрати. Але якщо ти хочеш, щоб люди про тебе дізналися, єдине промо, яке треба робити з самого початку — це постійно грати. Коли тебе вже знає багато людей, можна уповільнити темп. Бо коли ти загрався до смерті, то на концерт теж ніхто не прийде.

На початку ми дуже часто грали. Але у Німеччині є міста, в яких тусовки практично немає. Як Мюнхен, наприклад, — там було три маленьких клуби, залишилося два.

Тобіас: Варто більше спілкуватися з іншими гуртами зі схожих музичних кіл. У крайньому випадку, задумати щось своє. Зберуться три-чотири гурти — це вже біля двадцяти людей. Сісти, подумати і створити власне місце.

Тім: Позаминулого листопада ми грали в Лейпцигу із гуртом із Росії, десь з Уралу. Gnoomes, грають шугейз. Вони теж розповідали, що у них у місті є, може, ще одна група, яка грає подібну музику, а всі інші кажуть: «Навіщо ви це робите? Що це?» Якщо не помиляюся, вони у Росії жодного разу не грали. Їздять у тури тільки Європою.

Тобіас: Коли приїздиш у Берлін, відразу відчувається, яка тут атмосфера свободи. Ніде такого не бачив. Кожен може робити що захоче, вдягати що захоче — і ніхто на тебе косо не гляне. Навіть тут, поглянь.

За моєю спиною симпатично оформлені овочеві грядки, квіткові і фруктові кущики, дерев’яні крісельця і столики — один із так званих садів Темпельгофа, укладених місцевими жителями.

Тобіас: Це місце хороший приклад. Люди втілили свою ідею, яка спрацювала навіть не зважаючи на те, що навколо мегаполіс. Чи може саме через те, що навколо — мегаполіс. Улітку я був у містечку біля Парми, там така хороша сільська атмосфера, зовсім інший тип спокою. Було б добре їздити туди частіше.

Зараз квота німецькомовної музики на радіо — 20%, але як послухаєш їхні програми, це суцільний жах, тому байдуже, чи там ще й буде 20% німецькомовного сміття

Тім: Та й у Берліні добре те, що можна сісти на S-Bahn/електричку, годинка-дві і ти десь у Бранденбургу в лісі. Якщо говорити про місця спокою, то я працюю в барі на Зонненаллее. Мене це дуже розслабляє. Робота в барі — це система. Ти її вивчаєш, і все працює в її межах. Є певний status quo, а поза ним — хаос. І ти постійно намагаєшся відновити цей status quo. Якщо назбиралися склянки, треба їх прибрати. Чи щось замінити, чи поповнити запаси. Ти починаєш із цього статусу і маєш повернутися до нього в кінці, а між цими двома точками намагаєшся тримати під контролем хаос і не думати. Повністю відключаєш голову і повторюєш рутинні рухи. Для мене це теж відпочинок.

А ще я можу весь цей час слухати музику. Ось це мене надихає. Знаєш Reverberation Radio? На Spotify у них плейлист на півтори тисячі пісень, і вони постійно у нас грають. Там багато старої і нової музики, вона добре підібрана — так, що нічого не дратує. Трапляються нікому невідомі пісні з 70-х, або турецькі пісні з 60-х, або психоделіка з Камбоджі, і ти стоїш такий «о, класний біт» або «хм, класна басова партія». Або щось грає, а я собі думаю: «Гарний був початок, але вони нічого з ним не зробили. Треба буде зробити кращу версію цієї пісні».

До Тобіаса, дзеленькаючи ошийником, підбіг чийсь пес із паличкою. «Він хоче, щоб я її кинув? Хочеш, так?» То́бі меланхолійно погладив пса по голові і кинув паличку через плече. Тім подивився услід паличці: «Мда, старий, міг би і солідніше кинути… Пішов він від тебе... шукати когось, хто краще кидає».

Тобіас: На радіо є квота, стільки-то музики має бути німецькою мовою. Але люди, які справді цікавляться музикою, чи молодші покоління, такого не слухають.

Тім: Треба розуміти, як побудований німецький музичний ринок. Після війни тут було неймовірно багато англомовної музики, її статус тут був у рази вищий, ніж у інших країнах. Тому й були введені ці квоти, бо помітили, як мало на німецькому радіо німецькомовної музики. Така ситуація тут із 50-х і досі. Якщо грає гурт із США, то ніхто не дивиться, чи вони добре грають, головне — що зі Штатів. Це призвело до того, що з’явилася музика, яка не дуже-то й хотіла йти на зовні, яку намагалися винести на зовні. Зараз квота німецькомовної музики на радіо — 20%, але як послухаєш їхні програми, це суцільний жах, тому байдуже, чи там ще й буде 20% німецькомовного сміття.

Англомовну музику з Німеччини не сприймають серйозно, та й ринки інших країн теж від неї відхрещуються. Англія переповнена групами, вони не зацікавлені в інших… У США групам дуже-дуже складно. Коли заходить мова про кейтеринг, ночівлю чи оплату, ставлення до людей там не дуже, особливо, коли гурти такої величини, як ми. Недавно грали з The Flying Eyes, які нам так і сказали: «Ми їздимо більше Європою, ніж Штатами, бо у Штатах ти граєш практично безкоштовно, витрачаєш купу грошей, а тебе нічим не забезпечують. А тут людей ще цінують». Це знову-таки повертає нас до того, що у нас гурти сприймають більшими, ніж вони насправді є, бо вони — зі Штатів. А до нас як до німецької групи пристають із питанням «Чому ви не співаєте німецькою?»

Ми росли на англомовній музиці. Я завжди був великим прихильником Tocotronic, але я ніколи не робив таку музику. Мови сприймаються по-різному — можна заспівати якусь пісню німецькою, і вона звучатиме дуже пафосно, або як Rammstein. У Klaus Johann Grobe співати німецькою виходить дуже круто, у Odd Couple (сайд-проект барабанщика і клавішника – прим.автора) на новому альбомі теж є дві непогані німецькі пісні. Я б навіть сказав, що їх німецькі пісні з точки зору написання музики не такі, як англійські, але і ті, і ті хороші. Ми також, напевно, колись спробуємо, але оперувати англійською легше.

Експорт німецької музики почав збільшуватися, передусім через ажіотаж довкола краут-року — це німецька музика, але тексти там або дуже простою німецькою, або взагалі не німецькою. Я згадував Klaus Johann Grobe, це гурт зі Швейцарії, співають німецькою, але Temples — їхні великі прихильники, їздили разом в тур. То там, то сям щось відбувається.

Тобіас: Якщо ти хочеш чогось досягти, то я б радив просто знаходити шляхи і не зупинятися. Зрештою, єдиною перепоною у твоїй справі є ти сам.

В тему
Як музичні пірати покарали хіп-хоп за брехню
Як музичні пірати покарали хіп-хоп за брехню
8MM, гітари і Берлін: новий німецький рок, який варто послухати
8MM, гітари і Берлін: новий німецький рок, який варто послухати
Fink: признание в любви к Берлину
Fink: признание в любви к Берлину
Berlin Festival 2014: хоть разорвись
Berlin Festival 2014: хоть разорвись
Комментариев пока нет.