Після семирічного затишшя Софія Андрухович видала новий роман «Фелікс Австрія». Книга вже встигла наробити галасу, отримавши спеціальну відзнаку Форуму видавців. Що вже говорити про численні відгуки та коментарі у періодиці та соцмережах.
Софія починала роботу над романом у Кракові на творчій стипендії, яка привела її в гуртожиток «Фелікс». Коли батько письменниці, Юрій Андрухович, дізнався про це, то сказав, що все правильно — «Фелікс Австрія!». З’ясувалось, що це частина відомої цитати: «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби». Все стало на свої місця — роман і один з його героїв отримали імена.
Знайомство із книгою починається з обкладинки. На ній роман вдало ілюструє картина Джозефа Едварда Саутолла 1914 року. В інтерв’ю для порталу «Читомо» Софія Андрухович сказала, що повноту вражень від твору забезпечує не лише текст, а й вага книги, запах сторінок, фактура паперу. Все це приносить задоволення, коли тримаєш в руках примірник «Фелікса».
Кінцівка підкрадається непомітно, закручує виром подій і залишає з перехопленим подихом
Події відбуваються в 1900 році в Станіславові (нинішньому Івано-Франківську) — окраїні Австро-Угорської імперії. Сюжет розгортається послідовно, з невеликими прогалинами в часі та короткими екскурсами в минуле. Читачі знайомляться зі світом очима головної героїні, Стефи, крізь призму її почуттів, комплексів і вподобань.
Історія розповідає про дивні та складні стосунки Стефи та Аделі — доньки лікаря, в домі якого минуло дитинство дівчат. Долі жінок тісно переплелись, як стовбури двох дерев, які одночасно є і опорою, і згубою один для одного. У творі виникне любовний трикутник, «але не такий банальний, як усім уявляється», — стверджує сама авторка. І з цим важко не погодитись: сторони трикутника та розв’язка — дві несподіванки роману.
Хтось називає роман історичним, інші кажуть, що історія — лише тло основних подій. У будь-якому разі, Станіславів початку ХХ ст. виглядає більш ніж переконливо. Софія каже, що шукала матеріал та черпала натхнення з монографій, спогадів, історичних нарисів, краєзнавчих праць. І ця ґрунтовна робота не була даремною — читаючи, ти з головою занурюєшся в цісарську епоху, ні на мить не виникає відчуття фальші. Одяг, плітки, страви, світські події — все складається в гармонійну яскраву картину. У розробці сюжету найбільше допомогла газета «Kurjer Stanisławowski» за 1900 рік. З неї, до речі, був узятий прототип одного з другорядних героїв — ілюзіоніста Ернеста Торна.
З газети «Kurjer Stanisławowski» за 1900 рік був узятий прототип другорядного героя —ілюзіоніста Ернеста Торна.
Жіночим образам у романі приділено більше уваги, ніж чоловічим. Завдяки тому, що розповідь ведеться від першої особи, найглибше розкритий психологізм головної героїні. Та це ніяк не позначається на глибині інших персонажів. Кожен наділений індивідуальним характером: Стефа — натура з міцним внутрішнім стрижнем, Адель — тендітна, малопристосована до життя пані, Петро (чоловік Аделі) криє в собі значно багатший та бурхливіший внутрішній світ, аніж здається на перший погляд. Історія будь-кого із героїв може бути доповнена та продовжена, здатна перерости в окрему розповідь.
Загальна динаміка роману неспішна, як шпацер (прогулянка). Події набирають обертів наприкінці.
Твір насичений галицькими діалектизмами, які й досі можна почути на Заході України. Читач знайомиться з, мабуть, новими для себе словами на зразок «пулярес» «румбарбар», «зупа», «п’єц» тощо. Родзинки, які часом складно зрозуміти, роз’яснюються у примітках. Ці колоритні акценти роблять мову героїв соковитою. У романі немає звичної сучасному читачеві лайки, окрім, хіба що, виразу «йди до дупи». Відсутність згрубілої лексики не робить діалоги штучними чи неповними, така мова цілком відповідає епосу та середовищу. Кожне речення твору — як шматок запашного галицького пляцка.
Пророкують, що до кінця року з полиць книгарень розлетиться до десяти тисяч примірників роману. Подібні цифри є високим показником для України. «Фелікс Австрія» заслужено має всі шанси стати українським бестселером.
Роман захоплює із першої і не розчаровує до останньої сторінки. Кожен новий абзац дарує відчуття радості та спокою, ховає від шаленого ритму сьогодення, дражнить апетитними стравами та прививає любов до життя, людей, себе. Кінцівка підкрадається непомітно, закручує виром подій і залишає з перехопленим подихом.
Після усіх відгуків та риторики стосовно «Фелікса», остаточно підкуповує простий пост Софії на її сторінці в одній із соцмереж: «Ееей, я просто написала книжку про хавчик в історичних декораціях, бо ми, галичани, постійно жеремо. Чьо ви це саме».
Редактор — Маргарита Пузій
