Чому я погодився працювати в Одеській області? Я багато разів бував в Одесі, інших містах і селах довкола неї. Мене завжди добивало, що місто з дивовижною історією, абсолютно чарівними людьми і шаленим потенціалом застрягло у часі й не розвивається. Типова картина практично на всьому пострадянському просторі. Коли чиновники не люблять брати відповідальність. Для людей цей бюрократичний апарат — ноша, що не дає йти вперед.
За радянськими нормами на дачних ділянках заборонялось будувати більше ніж півтора поверхи. Тож у Грузії будували півтора поверхи над землею і один, два, а то й три — хто як міг — під землею. Коли ми хотіли побудувати для Грузії Президентський палац, звернулись до іменитих архітекторів. Вони розробили план, за яким один поверх мав бути над землею, а три — під землею. Всі стіни з тяжкого дерева, і навіть у наземному поверсі не мало бути вікон, лише кілька, і з мозаїками, замість того, щоби пропускати денне світло. Так ми зрозуміли, що у нас немає хороших архітекторів.
У моєму кабінеті в Адміністрації Президента, як і в Кабміні, немає денного світла. Там засідають завжди при штучному освітленні. Це відображає спосіб мислення й дії тих, хто вирішує, як усе має будуватись.
Сьогодні в Києві потрібно подолати 24 рівні, щоб отримати дозвіл на будівництво. На 13-ти рівнях бюрократ може відмовити без будь-якої мотивації: йому щось не сподобалось — і він відмовить.
Корупція потворна. Бюрократія потворна. Ті ж голландці не вирізняються особливим прагненням до розкоші, але Голландія — одна з найкращих країн у архітектурі. Чому? Та тому що в Голландії нема корупції. Чому в Скандинавії хороша архітектура? Нема корупції. Чому в Києві не зведено жодної будівлі, яка б увійшла до світового каталогу архітектури? Хіба українці не талановиті?
У Грузії не було хороших архітекторів, тож ми привозили іноземців. До того ж, ми були нетерплячими, тому привозили людей, які могли втілювати проекти швидко.
Для будівництва нового бульвару у Батумі ми домовилися з одним відомим архітектором. Зустріч була у Барселоні, ми прилетіли з запізненням на 50 хвилин, а архітектор був «примадонною» і сказав, що у нього вже немає часу і щоб ми приходили через три дні, бо свята. Але часу не було і в нас. Була восьма вечора в п’ятницю, ми нагуглили близько десятка спеціалістів і почали обдзвонювати, хто на той момент був в офісі. Натрапили на групу CMD. Вони створили потрібний проект за 5 днів. 26 травня ми заклали перший камінь у трикілометровому бульварі, а в серпні бульвар уже відкрили.
Чому саме бульвар? Коли ми почали будівництво в Батумі, люди жили вкрай бідно. Чверть населення виживала на $800 на людину на рік. Тому було не до готелів, ресторанів тощо — люди не могли б туди навіть зазирнути. Єдиний вихід — створення великого публічного простору з дешевим морозивом і різними дрібницями.
Коли влада бачила хороший проект, нам казали: «Розпочинайте будівництво, потім оформимо». Зараз через Дім юстиції в Тбілісі розпочата кримінальна справа, бо він був зведений без усяких документів. Зате наш (урядовий) кошторис на 30% менший, ніж міг бути, якби будівництвом займався приватний бізнес.
Дім Юстиції — це простір, куди щоденно приходять 30 тисяч чоловік. Іншими словами, це великий шопінг-центр для державних послуг. Там усе прозоро. Усі сидять за скляними стінами, усі рішення щодо реєстрації підприємств, видачі паспортів, купівлі-продажу майна — усі рішення приймаються там і ніде більше. Ці процедури займають від 9 хвилин до години.
У Домі Юстиції також є джаст-кафе, куди ти можеш зайти, замовити паспорт, каву, сандвіч, і їх принесуть упродовж 10-15 хвилин. До вас підходить офіціант, робить фото на документи, а потім приносить каву і готовий паспорт. Там же ми зробили джаст-драйв, де можна проїхати машиною, не зупиняючись, як у Макдональдсі, дати документи і впродовж 5 хвилин обслужитись без черги.
Усі споруди поліції ми зробили зі скла. У поліцейських відділках немає жодного місця, окрім туалетів, куди не можна було б зазирнути, де хтось міг би сховатись — усе зі скла. Це було дуже важливо, бо люди повинні відчувати, що поліція – органічна частина суспільства, там не відбувається нічого прихованого.
Коли ми почали реформувати поліцію в Грузії, їй довіряли 4% людей. На кінець мого президентського терміну довіра до поліції зросла до 90%.
До 2004 року всі поліцейські у нас були трохи пузаті або дуже пузаті. Після реформи не залишилося жодного такого. Так тривало до 2012 року, доки влада не змінилась. Дехто знову відростив черевце.
Процедура на митниці займає максимум 7 хвилин. Бувають, звісно, затримки. Наприклад, коли надходить якась спеціальна інформація. Але таких прецедентів — не більше 1%. У будь-якому разі, якщо процедура триватиме більше години, увімкнеться лампочка у кабінеті Міністра фінансів, і вся зміна буде звільнена.
Хіба ж це митниця? Та це дівчата й хлопці з модельних агентств. Тут усе повинно бути красивим. Людина повинна виходити звідси у гарному настрої, інакше нічого хорошого не буде. У всі проекти, де працювали іноземці, ми заклали вимогу, що там повинні бути грузинські стажери. І раптово у нас з’явилися 24-26-річні грузинські архітектори, які вміли будувати просто з неймовірною швидкістю і майстерністю.
Архітектура — це постійні експерименти. У Сінгапурі я побачив басейн на даху готелю і подумав, що у Грузії повинен бути парк розваг на будівлі. Почали шукати, на якій би будівлі у Тбілісі або Батумі можна це зробити. Але відповідної споруди не було, тож ми вирішили «ну гаразд, не парк, а колесо огляду». Саме зводилась новобудова, уже було 28 поверхів, а ми в останній момент змінили план будівництва. Китайці пропонували зробити колесо огляду за дев’ять місяців, але нам потрібно було за чотири. Тоді харків’яни зголосилися виконати проект за два з половиною місяці, і, як не дивно, виконали. Коли є енергія, все вдається.
Мій хороший друг — арабський шейх із Еміратів — спитав мене під час прогулянки: «Подобаються тобі наші пальми?» Я кажу: «Ну, подобаються». Він поцікавився: «Хочеш у подарунок?» Кажу: «Давай». Я думав, що це жарт, аж доки три дні потому несподівано дізнався з новин, що у Тбілісі приземлилися три «Руслани» з 21 тисячею пальм. Ось так будуються країни: то пальму хтось підкине, то архітектора знайде.
Країну з великими красивими спорудами дуже незатишно бомбардувати. Коли таких споруд буде дуже багато, коли скрізь будуть хороші дороги, коли все гарно освітлюватиметься, тоді дуже складно буде почати конфлікт, викликати агресію. І задля цього нам варто ризикувати, брати на себе відповідальність, задля цього нам варто бути навіженими. Яка б іще ненормальна людина пішла зараз в Одесу працювати губернатором?
