З вікон офісу «Громадського» видно Дніпро, Лавру і добрячу половину столиці. Команду найрейтинговішого інтернет-телебачення України майже цілодобово тримає в тонусі цей натхненний краєвид. А ще, коли робота кипить, а нервова система розхитується, їм допомагає музика. Спеціально для Comma Андрій Баштовий розказав про своє бачення майбутнього «Ляпісів», Анастасія Станко — про концерт «Гадюкіних» із живим Кузею, а Мустафа Найєм — про мрію стати барабанщиком.
Андрій Баштовий
Не так сильно вразило, коли на мене лилася вода з водометів, або поруч горіли покришки. Шокувало, коли довелось в ефірі озвучити ім’я першого загиблого. Але найстрашніше за весь час Майдану мені було, коли я побачив, як полетів перший коктейль Молотова. Взагалі я люблю проглядати репортажні фотографії з різних країн на сайтах агенцій, але ніколи в житті не повірив би, що в Україні будуть літати коктейлі Молотова.
Завжди слухав багато музики, але через події останніх місяців зовсім перестав. Тільки з початком весни потроху надолужую. Коли хочеться заспокоїти нервову систему і відволіктись від напруженої ситуації, слухаю якісний сучасний фолк та його варіації. Наприклад, Osimira чи «ДахаБраха».
Останнім часом дістав зі старих плейлистів купу маленьких білоруських гуртів — таких, як Naka. Воно все таке справжнє, природне, допомагає розслабитись. Хоча в наш час повністю розслабитись ніяк не можна.
Чомусь повернувся до The Dreadnoughts. І Billy Talent. В машині слухаю не лише своє, а й те, що любить моя дівчина — наприклад, старі альбоми Red Hot Chili Peppers.
Якщо все спокійно, ввечері в редакції «Громадського» наш лінійний продюсер просить мене увімкнути якусь музику для робочого фону. Останнім часом вмикаю Arms & Sleepers.
Один із найбільш вражаючих концертів для мене — IAMX у Львові в 2011-му. Всі концерти IAMX в Україні для мене особливі.
Майже щоразу принципово хожу на «Ляпісів», коли вони приїжджають у Київ. Перестав їх сприймати як суто музичний проект. Це культурний комплексний продукт, і це дуже правильно. І театральна, і музична складова, і концептуальні відео знімають. Проект на межі мистецтва і соціальних протестних штук. Але, як на мене, останнім часом вони впали в якості до якоїсь монотонності, їхні альбоми почали нагадувати випуски новин. Варто взяти відпустку або переформатуватись — що вони, вочевидь, і планують. Може, зменшать акцент на музику, але продовжать робити мистецтво в інших формах.
Стараюсь не пропускати концерти Жадана і «Собак у космосі».
Анастасія Станко
На жаль, в країні досі зберігається режим війни. Коли він закінчиться, ми нарешті зробимо на «Громадському» освітні і дитячі програми. У нас є аж три ідеї музичних програм.
Іноді, коли мені зовсім-зовсім складно, я ходжу на дискотеки і там просто виношу собі мозок, якщо це можна так назвати. Раніше я взагалі не ходила на подібні заходи, але тепер буває. Ми слухаємо якусь жорстку електроніку і намагаємось звалитись без ніг.
Я дуже люблю Dakh Daughters. І ще «Гич Оркестр», які співають «Тінь День Сум». Це дві головні групи минулого року для мене, дуже класні. Часто повертаюсь до Chinawoman. Разом із чоловіком вечорами слухаємо багато старого джазу і блюзу, щоб відійти від стресів. Останній концерт, на якому я була — це Мар’яна Садовська на відкриті Docudays UA.
Останнє, що слухала — це новий альбом «Кому Вниз» до ювілею Шевченка. Навіть диск купила, вперше роки за два. Мій батько дуже любить цей гурт, тож це, здебільшого, для нього. Подарую, коли буду в Франківську.
Концерт, який вразив найбільше — це концерт «Братів Гадюкіних» пам’яті Сергія Кузьминського. Загальна атмосфера, відчуття людей, які любили Кузю і цього вечора плакали і сміялись.
Я бачила «Гадюкіних» наживо і з Кузею! Політика — така страшна фігня, вічно музиканти виступають за всяких політиків, та от одного разу у Львові «Брати Гадюкіни» виступали на концерті партії Богословської. Було це в парку Хмельницького, там я їх вперше і побачила. Пам’ятаю, була зима, дуже слизько, хтось навіть ногу собі зламав на тому льоді, але все одно було дуже класно і весело.
Мустафа Найєм
По поводу образовательных и культурных программ на «Громадське ТВ» — культурные проекты достаточно сложны в реализации. Одно дело — сделать хорошую новость, и совсем другое — сделать хорошую передачу про культуру. Это, как по мне, гораздо сложнее. Очень скользкая область. Не хочется впадать в шароварщину, но и не хочется уходить в какой-то дикий артхаус. Или совсем опопсеть. Грани здесь очень тонкие.
Украинская музыка — не в обиду никому будет сказано — достаточно бедна на прорывы или трендовые явления. Поэтому сложно выдавать украинскую музыку в эфир в достаточном количестве. Если не украинскую — в эфире будет сложно с лицами. А просто так клипы крутить — скучно.
Люблю Tricky, Pixies, Джека Уайта, Эми Уайнхаус, Реджину Спектор, Каро Эмеральд, Anouk — да мне много чего нравится. Но при этом могу три месяца слушать одно и то же — и не надоедает. В последние несколько недель подсел на электронщика Ugress. Еще очень нравится acid jazz. Но не то, что сейчас, а когда этот жанр только начал появляться.
Не могу слушать музыку тихо. Дома есть большие колонки, которые я включаю на большую громкость. Если поздно — слушаю в наушниках, но все равно погромче.
Как нахожу новую музыку? Что-то друзья советуют, что-то через suggestions ВКонтакте. Люблю необычные каверы, в этом плане очень нравится Richard Cheese. Такой музыкальный юмор. Нравится, когда классическую музыку сочетают с хип-хопом, например. Нравится, как 2Cellos переделали песню Muse «The Resistance», очень красиво.
Аргентинский музыкант Густаво Сантаолалья — как иголка в мозг. Первый раз услышал его в фильме «Бьютифул». Из такого, под что можно с головой уходить в работу, есть Professor Kliq. Настраивает на нужный лад.
Если уж совсем возвращаться к истокам, то мне очень нравятся Led Zeppelin. Это тянется с самого детства, такая страшная история! Я очень хотел стать барабанщиком, даже учился этому. И меня всегда восхищал Джон Бонэм из Led Zeppelin. Обычно ведь музыка просто поддерживается ритм-секцией, а барабанные партии Бонэма я могу слушать отдельно, как самостоятельные произведения. Редкий случай, когда барабаны действительно несут эмоцию, вы послушайте. Понятное дело, что мне нравятся Led Zeppelin в целом, но именно по тому, как ритм-секция вплетается в музыку, лучше них вообще никого нет. Мы и со Славой Вакарчуком познакомились на почве Led Zeppelin, два поклонника.
Детская мечта стать барабанщиком, наверное, никуда не делась. Но недостаточно заниматься барабанами всего час-два в день, как и любым другим музыкальным инструментом. Самое страшное — понимать, насколько ты ущербный, как медленно ты учишься. Я уже ходил к Анатолию Вексклярскому, говорил: «Давай ты меня поучишь». Он дал мне человека, я что-то пытался делать, но этому нужно уделять очень много времени. У меня дома есть тренировочный пэд, есть палочки, но дальше тренировочных «двоечек» я еще не уходил.
Хочу купить цифровую барабанную установку. Очень успокаивающая штука. Ты садишься и, даже если ничего не умеешь, можешь просидеть часов шесть и просто стучать. Со стороны выглядишь как идиот, но тебе все равно, придумываешь себе ритмы. Если все будет хорошо, к концу года куплю себе цифровые барабаны, обязательно.
