Бути жінкою — це бути різною, поєднувати в своєму серці спектр різних почуттів, приміряти різні ролі від дочки і сестри до коханки і святої. І залишатися при цьому чесною, яку б нову роль не підкинула доля. Пенелопа Крус за свої декілька десятків фільмів змогла втілити ледь не всі сторони жіночої суті. Сторони, в які ти закохуєшся з першого погляду, люто ненавидиш, дико заздриш або хочеш назавжди закарбувати у пам’яті.
Лєна, «Розімкнені обійми»
Союз Альмодовара і Пенелопи — це творчість, яка наближається до емпатії. З перебільшеними образами і перенасиченими історіями режисера може впоратися не кожна актриса. Адже під маскою пристрасті й емоційності треба розповісти історію, про яку не можна говорити вголос. Магічну історію «перевертня», як у пісні Cat Power. For the werewolf, somebody like you and me.
Герої «Розімкнених обіймів» десятки років приховували правду, закривали її в глибинах пам’яті. Як «перевертень» з саундтреку страждає наодинці, так і героїня Пенелопи рухається від нещастя до щастя, залишаючи минуле. У «Розімкнених обіймах» Крус, здавалося б, грає саму себе. Чарівну актрису, біля ніг якої лежить весь світ, а чоловіки схиляють голови і серця. Якби ж не заздрість, не почуття на межі з ненавистю і не чоловіча пристрасть до авторитарності. З якою жінка може владнати одним шляхом – втекти.
Софія, «Ванільне небо»
У цьому фільмі є одна сакральна річ – фатальні збіги, з яких складається життя. Це стосується не лише сюжету картини, а й історії зйомок. Пенелопа зіграла роль Софії двічі – в іспанському «Відкрий очі» і у його римейку , власне, «Ванільному небі». За словами режисера, у фільмі близько 500 звернень до мистецтва. І сама героїня Крус ніби складається з них – у ній поєднується все те прекрасне, що може бути у жінці. Танцівниця, з відкритою душею, чистим поглядом, таємничим минулим і такою жіночою вразливою силою. Жінка, яку можна відчувати і неможливо пізнати до кінця. Baby, maybe it’s just because I didn’t know you at all.
Улюблений момент фільму, коли у перший вечір зустрічі з героєм Тома Круза Софія запитує, який диск увімкнути: Джефа Баклі чи Вікі Карр. Він ошелешено відповідає, що обидва, одночасно. Хоч у той момент вона і не вмикає Баклі, він лунає пізніше, дивовижним чином характеризуючи ще одну унікальну рису жінок — вміти відпускати, прощати і прощатися. Щоразу як востаннє.
Раймунда, «Повернення»
Одна з найсильніших ролей Пенелопи. Тут вона не спокуслива красуня, а нещасна жінка, яка винесла страждань за весь жіночий рід своєї сім’ї. Альмодовар назвав фільм на честь класичного аргентинського танго «Повернення» («Volver») легендарного композитора Карлоса Гарделя. У фільмі його виконує героїня Пенелопи, хоча голос належить виконавиці фламенко Естеллі Моренте. Через перебільшену манеру оповіді Альмодовара в сюжеті поєднується вбивство, зрада, розбещення та сімейні таємниці. Та якщо відкрити завісу майстерних образів, видно найголовніше — гімн жіночій силі, втіленій в образі Раймунди.
Танго як не можна краще демонструє цю силу. Нехай героїня Пенелопи плаче при виконанні. Нехай нам самим хочеться плакати, адже емоційність танго не залишає вибору. Нехай лірика геніального Гарделя змушує озирнутися на своє життя. Нехай. Раймунда знову з гордо піднятою головою і красивим декольте приготує обід на 30 персон і вперше за десятки років виконає танго. «Зі сміхом дивитися на зірки, які байдужим поглядом будуть бачити моє повернення».
Марія Єлена, «Вікі, Крістіна, Барселона»
Роль Марії Єлени — найяскравіша у фільмі. Не дарма Крус нагородили «Оскаром», а після перегляду картини саме її безмірна емоційність закарбовується у пам’яті. Вуді Аллен — ще один прихильник актриси, який сказав прекрасну фразу: «Я не можу дивитися прямо на Пенелопу, це пригнічує». Саме Вуді, знімаючи свою першу роботу в Іспанії, зміг розкрити весь колорит країни й її жінки.
Нам завжди мало Барселони, як Марії Єлені завжди мало почуттів. Цей образ втілює у собі притаманну владним жінкам рису — вимагати більшого і руйнувати, якщо не вдається зробити своїм.
Лупе, «Манолете»
Найбільш іспанська історія, яку лише можна уявити, — тореадор і його трагічна доля. В Іспанії завжди було повір’я, що жінки і бики — те, що не можна поєднувати, бо тореадор повинен жити лише одним — боями зі смертю. Роль Пенелопи, яка втілює реальну історію Лупе Сіно, пристрасна до крику і крові ревнощів. Але при цьому, в її грі немає зайвих рухів чи слів. Все стримано, але з неймовірним напруженням, як у музиці до фільму. І як у справжніх почуттях, які можуть бути настільки голосними, що стають майже беззвучними.
Для повнішого розуміння Пенелопи Крус послухайте плейлист з різноманітних фільмів за її участі. Тут є все: від класичного року через іспанські мотиви до симфонічного оркестру. І проведіть паралель між багатогранністю ролей Пенелопи і жіночої суті.