За останні десятиліття майже кожна з країн Європи завела собі фестиваль, що служить приводом мандрувати туди влітку. Польща може похвалитися навіть кількома. І якщо Open’er та OFF ще готуються відгриміти, то Orange уже показав, на що здатен цього року. Далі — про фестиваль і, зокрема, про трійку артистів, які вразили найбільше, незважаючи на участь Queens Of The Stone Age, Kasabian, Pixies та інших.
За сім років існування Orange Festival виріс до двох сцен, трьох фестивальних днів і тридцяти виконавців. Ця кількість може і не вражати, але саме вона дозволяє фесту залишатися гуманним — у більшості випадків публіці не доводиться ганятися між сценами і мучитися дилемою вибору. Від огляду лайн-апу, який поєднав Queens of Stone Age, Florence & The Machine, The Prodigy, OutKast і David Guetta, складається враження, що оператор зв’язку Orange вирішив цим фестивалем максимально розширити своє покриття. І йому це вдалося, втім, не без пригод.
П’ятниця, 13-те
Навіть незабобонна публіка відчула на собі вплив цієї дати: фестиваль почався холодним дощем і відміною перших трьох виступів на відкритій сцені. Стоячи в черзі перед входом, я подумки дякувала Варшаві за критий стадіон, але скоро довелося змінити свою думку: на виступах з невеликою кількістю слухачів відлуння гуляло порожніми трибунами Національного стадіону і поверталося назад до сцени. Це ускладнювало налаштування першим виконавцям, але не завадило якісно звучати гуртам, що грали в розпал вечора.
Коли людина у візку комфортно почувається на виступі рок-гурту, фестиваль виконує свою функцію — стає територією єднання
Фестивальне містечко
Окрім стадіону і відкритої сцени, дух фестивалю гуляв компактним кампусом. В ньому відвідувачі могли обирати сувеніри, танцювати в клубному павільйоні, погойдуватися в гамаках чи стрибати на батутах. Десятки вантажівок з їжею робили фест ще й смачним — тут було все від традиційних польських запіканок (половина багета з начинкою) до камамберу в шоколаді. Як і на багатьох подібних заходах, розраховувалися тут безконтактними картками, що економило час і дозволяло встигнути перекусити між сетами.
В усій організації відчувалася та сама співмірність з відвідувачами, що і при формуванні лайн-апу — всюди зручно доходилося, швидко обслуговувалося і привітно спілкувалося. Але найвиразнішим свідченням доступності Orange Festival стала для мене велика кількість відвідувачів з обмеженими фізичними можливостями. Адже коли людина у візку комфортно почувається на виступі рок-гурту, фестиваль виконує свою функцію — стає територією єднання і включення.
Три найсоковитіші помаранчі
За три дні музики стадіон почув і солодких The Kooks, і драйвових Kasabian, і життєрадісних OutKast, але три виступи претендують на те, щоб стати його найяскравішими ілюстраціями.
Ніжність і велосипеди
З ліричних і повітряних Bombay Bicycle Club починався другий день фестивалю. Людей зібралося не так і багато, але це лише підкреслило гостинність польської публіки — вона легко підхоплювала ритми, була уважною до виконання і щедрою на оплески. Втім, гурт справді заслуговував. Увесь час відчувалося, що музика приносить їм радість і найприродніше для них — це нею ділитися.
Музиканти мінялися інструментами, весело пританцьовували і сором’язливо усміхалися тому, як гойдаються хвилі рук біля сцени. Карибські мотиви «Feel» наповнювали стадіон курортною розслабленістю, а вже «Carry Me» розросталась всією повнотою звуку. І коли останні ноти пісні розтанули, залишилося враження, що Bombay Bicycle Club були зовсім не розігрівом для публіки. Радше навпаки — подихом свіжого вітру, що лоскоче обличчя, коли катаєшся на велосипеді, й проганяє всі зайві думки з голови.
Любов космічних масштабів
Хоч я і чула про любов поляків до Флоренс Велш, її масштаби себе перевершили. Вже в обід у центрі Варшави можна було зустріти десятки дівчат і юнаків у барвистих вінках, і знати, що ввечері співатимеш з ними одним хором. Цікаво, що хор сам обирав собі репертуар — сетліст формували на основі опитування в Facebook і його половину склали треки з першого альбому. Одним з них — «Between Two Lungs» — і розпочався виступ Florence + The Machine. А далі було шаленство танців, велетенські ноти, що линули в небо крізь склепіння стадіону, і багато взаємних освідчень.
З перших слів «You’ve Got The Love» під сценою замайоріли сотні червоних сердець з іменами, а «Over The Love» довела емоційну насиченість до піку — здавалося, що на початку приспіву серце завмирало і виривалося назовні кожним з болісних «Cry and cry and cry». Загалом космічний вибух любові того вечора можна порівняти з блискітками, які летіли в повітря під «Rabbit Heart (Raise It Up)». Їх було так багато, що вистачало на всіх. Вони не зникали після концерту, а мандрували до будинків, хостелів, а згодом і до інших країн. А ще вони просто змушували людей по-особливому сяяти.
Iдея Orange Festival спрацьовує — він дає зв’язок.
Улюблені мазафакери
Третього дня, розігріті вогнем Kasabian, ми недарма спішили до відкритої сцени на виступ Limp Bizkit. Танцювати захотілося ще на сходах стадіону, бо над фестивальним містечком на всій потужності проносилася «Rollin’». Узявши цю планку на початку, група не збавляла темпів до самого завершення. Хлопці безпрограшно зіграли на давній любові до себе, виконавши кілька треків зі свого першого альбому. Потішили і каверами на Джорджа Майкла та Rage Against The Machine.
Навіть після багатьох годин музики публіка не могла встояти на місці й для цього, звісно, постарався Фред Дарст. Фронтмен кілька разів виходив у натовп, знімав глядачів на GoPro, а потім забрав на сцену фанатку, що привернула його увагу транспарантом «You Are My Favourite Motherfuckers». І публіка голосно погоджувалася з цим написом у слемі, танцях, стрибках і оплесках.
Висновок: максимальне покриття
Зрештою ідея Orange Festival спрацьовує — він дає зв’язок. Він об’єднує людей у час, коли вони найкращі — коли вони танцюють, усміхаються і аплодують. А ще додає тепла у фестивальне літо, яке ще має чим здивувати.
Усі фото надані прес-службою Orange Festival
