Кев Джонс — один із засновників лейблу Communion Records, компанії щирих друзів, до якої належать Daughter, Michael Kiwanuka, Nick Mulvey, Ben Howard та інші диво-артисти. Сьогодні він ділиться історіями в ексклюзиві від The Selector на сторінках Comma.
Вітаю, моє ім’я Кев і я один із засновників Communion Records. Усе починалось, радше, як тусовка музикантів, клуб по інтересах, а тепер це рекордінг повного циклу.
Засновників було троє — це я, Бен Лоет (він зараз зайнятий у Mumford & Sons) і продюсер Ін Грімбл. Ми з Беном тоді грали у гуртах і були розчаровані тим, як функціонувала музична сцена. Всі ці пихаті корпоративні замовники — ми відчували, що все це має надто бездушний характер. Тому в 2006 році ми вирішили заснувати свій клуб Notting Hill Arts Club. Так усе почалось. Один продюсер і два музиканти намагаються навести порядок у музичній індустрії.
Ми припускалися помилок роками, і, я гадаю, це стало нашою основною мотивацією — зробити так, аби інші не помилялись, як ми.
У нас була дружня студія в Крауч Енді. Ми могли робити там бюджетні сесії запису. Тому, замість виступів для 220 людей у Notting Hill Arts Club, ми вирішили кинути усі сили на записи живих сесій музикантів, які, на наше глибоке переконання, допомагали їм значно розширити аудиторію.
Нашим першим релізом стала добірка «Compilation One», якою я і досі глибоко пишаюся. Вона дала гарний старт багатьом музикантам. А от першим артистом, якого ми видали на своєму лейблі, був Matthew And The Atlas. Прекрасний автор, а коли ми познайомилися з ним у Гарднер, його голос просто зірвав нам дах. Він чудовий хлопець, і перший трек, який ми видали, мав назву «Within The Rose». І досі вважаю його одним із найкрасивіших треків, що ми видавали, прекрасне надбання для нас.
Ідея клубних виступів полягала у тому, аби заохотити талановитих авторів і молодих музикантів експериментувати і грати з іншими музикантами. Там була дівчина на ім’я Елеонор Тонра, яка постійно приходила на ці вечірки. Їй тоді було близько 18-19 років. Ми знайшли спільну мову дуже швидко. За кілька років вона стала прекрасним автором пісень і створила гурт Daughter.
Тоді ми запросили її до себе, аби видати її другий EP. Свій перший вона записала сама у своїй кімнаті, а от до створення другого ми із задоволенням приєдналися. Мій улюблений трек на цьому диску — «Medicine». Він не став найбільш популярним, але він абсолютно прекрасний, чуттєвий… Згадки про нього навіки у моєму серці. Бувають такі пісні — символи моменту. Так от цей трек — чиста краплина особливого моменту.
З Беном Говардом ми познайомилися у нічному клубі. Він тоді наполегливо працював — давав концерти у Європі і Юкей. Його музиканти — чудові хлопці, та й він сам прекрасний автор пісень!
Не дивлячись на те, який саме жанр перед нами, спільна риса усіх наших музикантів — вони пишуть круті пісні. Відбирати лише таких артистів — наша пристрасть.
Неймовірно тішить спостерігати за тим, як добре складаються справи у наших музикантів. Daughter, наприклад, була з нами з самого початку, і бачити її успіх зараз, те, наскільки вона виросла як артист — це неймовірне відчуття. Ти наче стаєш частиною тієї подорожі, яку вони переживають.
Особливо перші стадії — це моя улюблена частина роботи. Знайомство, заохочення до спільної роботи, можливість зрозуміти і пізнати глибше цих талановитих людей, зрозуміти, що саме їм потрібне — так ти можеш набагато ефективніше допомагати і спрямовувати їх до мети.
Артисти нашого лейблу різні. Дехто з них має виняткову вдачу. Вони напевно знають, що і як робити, і не надто піддаються впливу зовні. Такі артисти, як Нік Малві з усіма його африканськими і світовими джерелами натхнення.
І для нас це надзвичайно цікава річ — розширювати кордони. Треба визнати, що розширення кордонів у нашому розумінні не завжди і не обов’язково має дивувати публіку. Але не зупинятися на досягнутому — це те, чому ми, традиційно, приділяємо багато уваги. Нік Малві — ідеальне втілення того, які саме цілі і амбіції має лейбл. Нік — прекрасний автор, і для нас честь працювати разом.
Зараз ми із захопленням спостерігаємо за тим, як наш лейбл дає все більше і більше жанрового розмаїття. Гурт Catfish And The Bottlemen допомагає нам у цьому. Ми щойно закінчили їхній альбом. Він вийде наступного року. Це звичайні хлопці з робочих кварталів Північного Уельса. Втім, пишуть прекрасні пісні, що завжди важливо для нас. І ми раді працювати із ними — із такими, знаєте, музикантами з правильного гітарного бенду.
Не можу сказати, що таких зараз багато навкруги. Трохи скучили за такими. Тому було особливо приємно підгорнути рукави і добре попрацювати з цим гуртом.
Ми впевнено і з захопленням дивимось у майбутнє. Я відчуваю, що готовий знайти хіп-хоп артиста і попрацювати у цьому жанрі. Це цікаво. Можна було б попрацювати із — не знаю — якоюсь більш важкою музикою. Навколо нас є кілька цікавих артистів, що створюють цікаві речі у галузі класичної і інструментальної музики.
Навколо купа цікавих речей, і ми відкриті їм. Ніколи не знаєш, із ким зведе тебе доля, хто постукає до тебе, хто зачарує твої вуха, зрештою. Але наш головний козир — пошук нових музикантів — лишається незмінним. Знаходити їх, допомагати їм знайти свій стиль, створювати музику, про яку вони мріють. Продовжувати і знаходити нові круті речі.
