П'ять років поспіль арт-центр Closer збирає у стінах Стрічкоткацької фабрики на Подолі чи не найкраще від електронної і танцювальної культури, і кожної весни всі учасники цього процесу — локальні заклади, медіа-артисти, декоратори, діджеї, музиканти, будівники, волонтери, поціновувачі електронної і танцювальної культури — об'єднуються навколо великого за розмахом, але інтимного за ідеєю фестивалю Strichka.
Лайн-ап п'ятої, ювілейної «Стрічки», яка припала на 19-20 травня, очолюють визначні артисти: учень Афекс Твіна, піонер спейс-диско, співзасновник лейблу Kompakt, британський техно-ідол та інші. Знайомтеся з ними ближче.
Лайн-ап п'ятої, ювілейної «Стрічки», яка припала на 19-20 травня, очолюють визначні артисти: учень Афекс Твіна, піонер спейс-диско, співзасновник лейблу Kompakt, британський техно-ідол та інші. Знайомтеся з ними ближче.
GAS
За традицією фестиваль Стрічка розпочнеться з аудіовізуальних лайвів, один із яких представить Вольфганг Фойгт — співзасновник історичного кельнського лейблу Kompakt. Останній десяток років він випускав платівки під різними іменами, але покинув свій техно-ембієнт проект Gas, найшанованіший серед слухачів. Саме під цим ніком у 90-ті він випустив чотири схожих між собою, але від того не менш чудових альбоми.
Наприкінці 2016 року Вольфганг Фойгт раптово перевидав весь попередній матеріал Gas у компіляції аж на 10 LP під мінімалістичною назвою «Box». Цей крок сприйняли як підбиття підсумків, остаточне закриття великої історії, складання всієї спадщини у красиву коробку, але виявилось, що Фойгт готував ґрунт для повернення, якого вже ніхто не чекав. Рік тому він повернувся з альбомом, витриманим у тій самій естетиці, ніби й не було сімнадцяти років перерви, а за день до «Стрічки» вийде вже наступна платівка проекту — «Rausch».
Gas із його кінематографічною і туманною атмосферою — це свого роду данина дитинству музиканта, проведеному у німецьких лісах, де він відчував себе у спокої. Спираючись на це, Фойгт відтворює спогади у вигляді захоплюючого калейдоскопу закручених звуків і текстур.
Luke Slater
Часом здається, що британський техно-ідол Люк Слейтер, немов божество своєї стихії, існував ще до появи місцевої електронної сцени, настільки сильний його всепоглинаючий вплив на її формування. Але все ж це не зовсім так — його славна історія почалася у 90-ті: тоді Люк привернув величезну увагу публіки, завдяки агресивному і жорсткому стилю. При цьому серед його робіт можна було знайти м’який ембієнт, фанк, брейкбіт — Слейтер жонглює жанрами як майстерний фокусник, і саме тому тримає увагу поціновувачів електронної музики весь цей час.
Почавши захоплення музикою з досліджень таткового плівкового магнітофону, у підлітковому віці Люк продавав платівки у магазині Jelly Jam у Брайтоні, а у 20 років, поглинений ейсід-хаус сценою, він став регулярним діджеєм лондонського клубу Heaven. На початку 90-х, разом із Крістіаном Фогелем, Джеймсом Раскіном і Regis, Слейтер опинився в авангарді британської техно-спільноти.
Його єдиний мейнстрімовий «альбом з піснями», як називав його сам Слейтер, «Alright on Top», що вийшов на лейблі Mute, не зробив із нього Мобі або Фетбой Сліма, і був благополучно забутий. Для андеґраунду ж його репутація залишилася безперечною.
Новаторський підхід укупі з бездоганним смаком — дві незмінні риси англійця, незважаючи на дюжину різних псевдонімів: Clementine, The 7th Plain, Translucent, Lloyd Owes Me A Packet, Offset, Deputy Dawg, Planetary Assault Systems. Останній з них — найбільш прославлений і плідний, на нього раніше і припадали найбезкомпромісніші мінімалістичні треки.
В останні роки артист міцно влаштував свої проекти LB Dub Corp і Planetary Assault Systems на лейблі Ostgut Ton, де вийшли вже кілька його платівок. Не дивно, що Ostgut Ton, який належить клубу Berghain, і Люк знайшли один одного — саме Слейтер свого часу зміг вловити і передбачити те неповторне звучання, яке тепер асоціюється з берлінським законодавцем мод.
Як і будь-який надуспішний артист, Люк відрізняється норовливим і кропітким підходом до справи. Після того, як у 2000-х він відійшов у тінь, йому було потрібно немало зусиль, аби знову повернути тягу до виступів. Тому його візит на «Стрічку» дійсно багато значить.
Phil Weeks
Видатний хаус-гангстер лишається вірним своєму стилю, який давно заслуговує канонічного статусу: діджей і продюсер змішує Чикаго старої школи з френчем нової, від діпового саунду до текового.
Його треки звучать так, наче були видані у 90-ті, частково тому, що він використовує те саме залізо — Roland 808, 909, 606 і навіть особливі вінтажні клавіші. Перші релізи Філа «Yeah I Like It» і «It Put Me Well» стали класикою менше ніж за два місяці. Тепер же він — всесвітньо значущий продюсер, що випускається під іменем PW.
Вікс любить міксувати «брудно» і знає як завести натовп грандіозною бас-лінією. Він стверджує, що був народжений, аби дарувати світу тільки правильну хаус-музику у своїх діджей-сетах, продакшені і через власний лейбл Robsoul Recordings, на якому випускаються Derrick Carter, DJ Sneak, David Duriez, Fries & Bridges, Nail, Dj Rasoul, Theo Parrish та інші.
Boris Divider
У наших краях його добре знають ті, хто пильно стежив за новим світанком електро. У Європі ж, особливо ближче до рідного Мадриду, він відомий перш за все як видатний аудіовізуальний художник і саунд-дизайнер, чиї масштабні роботи здатні добиратися до потаємних куточків свідомості. Факт лише в тому, що Boris Divider добре знається на тому, як створювати не просто музичні треки, а живий об’ємний звук, відчутний ледве не на рівні фізичного простору.
Сам же Борис кардинально розділяє свою творчість на дві частини: у першій він вчений і художник візуального світу, у другій — адепт темних матерій мінімалістичної електроніки, що «озвучує таємні шляхи його душі». Від початку 90-х Борис серйозно захоплювався EBM та індастріалом, а пізніше дбайливо переніс ту пронизливу атмосферу в нове, значно стриманіше звучання, також натхненне хіп-хопом, брейкбітом і олдскул-електро.
Ну і головне, про що хотілося б розповісти — це його виступи, але, на жаль, цей таємний обряд навряд чи опишеш словами. Дивні пульти і контролери, якими він впливає на візуальну картину простору, занадто чарівні, щоб описати те, що можна тільки побачити і почути.
DJ Sneak
Пуерториканський емігрант Карлос Соса на початку 80-х влаштувався у Чикаго, де якраз зароджувалася хаус-музика. Соса з великими труднощами говорив англійською, зате відмінно відчував ритм і швидко опанував синтезатор, драм-машинки та вініл.
Карлос був далеко не єдиним латинос серед темношкірих діджеїв. Однак і Моралес, і Кенні Доуп з Лу Вегою, і Гаррі Ромеро, і Роджер Санчес, і Ерік Морілло — всі вони жили на східному узбережжі, так що нью-йоркський хаус правильно було б називати пуерторікано-Домінікани-колумбійським. DJ Sneak неодноразово працював із багатьма з них, перекидаючи невидимі мости між Чикаго і Нью-Йорком.
У 1992-му Карлос випустив свою першу платівку «Sneaky Traxx», одразу позначивши характерний набір прийомів: добре артикульований ритм, трохи перкусії та короткі диско-семпли. Через багато років у магазинах з’явилися стопки вінілу з ярликом «DJ Sneak Styled House», у клубах почалася істерія з приводу диско-хауса, не останнім винуватцем якої можна вважати і Карлоса Сосу, а у розділі «Classics» вишикувався щільний ряд його стрибучих хітів на кшталт «Fix My Sink».
Будучи справжнім майстром, останні роки Карлос чекав свого часу за сценою, поки хаус був у тіні індустріального стрімкого звучання, а тепер знову повертається до виступів, коли потужна хвиля того самого старого хауса знову накатує на світові танцполи, вже в статусі однієї з легенд.
DMX Krew
Едвард Аптон записує платівки з 1994 року, а повноцінний дебютний альбом випустив не абиде, а на лейблі самого Афекса Твіна — Rephlex Records.
Реакція не забарилася: «The Sound of the Street» викликав шквал позитивної критики, яка під впливом імені покровителя перетворила подальший шлях Еда на фантастичну пригоду. Він видав ще 18 релізів на тому ж лейблі до його закриття у 2012-му, а також понад 50 на інших, включно з власними Breakin’ Records та Fresh Up. Власне кажучи, Breakin’ Records згодом став одним із перших культових англійських лейблів, що орієнтуються на електро і бейс-музику.
У творах DMX Krew можна почути електро, синт-поп, IDM, хаус, ейсід, італо-диско, однак, Едвард не любить подібні класифікації. Всі 25 років DMX Krew лишається вірний своїм унікальним звуковим ідеям. Свідченням цього є його останній альбом «Strange Directions» для британського Hypercolour. Навіть за відгуками найжорсткіших критиків ця робота випереджає наші дні та слугує флагманом, звук якого йде з майбутнього.
Prins Thomas
Норвежець Томас Хермансен є рушійною силою «нордичного диско». Разом зі своїм поплічником Гансом-Пітером Ліндстромом він записав три альбоми з 2005 по 2009 роки, які стали зразком так званого space disco і визначили напрямок його розвитку.
Підлітком Томас грав на духових і ударних інструментах та співав у рок-гурті, а пізніше захопився хаус-музикою. У місцевому рекорд-шопі він зустрівся з одним із найвідоміших селекторів Норвегії — DJ Strangefruit — і під його впливом розпочав колекціонувати платівки. У двохтисячних Томаса почали запрошувати до клубів Осло як діджея, а трохи згодом його музика вже випускалася на лейблах DFA, Kompakt, Eskimo, Smalltown Supersound і його власному Pupp.
Звичайно, Томас усвідомлює, що його експерименти з фанком, італо-диско, хаусом і краут-роком вельми незвичайні, але новатором себе не вважає. Ця скромність артиста поєднується зі здоровим усвідомленням того, що музикант постійно повинен перебувати у пошуку. Переконатися в цьому можна, послухавши останні релізи Prins Thomas, включно з альтернативним саундтреком до фінальних титрів фільму «Той, що біжить по лезу 2049».
Vladimir Ivkovic
Народившись у Белграді за часів Союзної Республіки Югославії, Володимир ще в юнацькі роки розчарувався у популярному мистецтві. З одного боку він знаходився під постійним впливом контркультурних поглядів батьків, а з іншого перебував у потоці вільної інформації і перекладної літератури.
Зараз Володимир живе у Дюссельдорфі, але, здається, досі рефлексує на своє дитинство у давно неіснуючій Югославії, граючи не банальну, іронічну і трохи відчужену музику.
У його творчому світі за кожним звуком ховається послання. Воно може бути комплексним, багаторівневим, але кожен із цих рівнів обов’язково резонує із чимось у нашій свідомості. «Я хочу показати, що існує дещо більше, ніж звична танцювальна музика. Ви, наприклад, можете відчути радість або горе на танцполі», — каже Івкович.
Свою репутацію артист підтримує роками резидентства у легендарному дюссельдорфському клубі Salon des Amateurs, менеджерською діяльністю на лейблі Desolat, а також успіхами власного імпринту Offen, що проливає світло на невидані релізи справжніх геніїв експериментальної музики.
Підписуйтесь на наш канал у Telegram.
