Богдан Бенюк уперше розповів про службу сина в ЗСУ

Історія починається з календаря. Четвертого вересня Богдан-Гордій захистив дисертацію — він навчався в аспірантурі й здобув ступінь доктора філософських наук. За чотири дні він уже був у Запоріжжі. На той момент йому виповнилося 27.

«Він учився в аспірантурі – доктор філософських наук. Він захистив дисертацію 4 вересня, а 8-го вже був у Запоріжжі. На той час хлопцеві був 27 років. То що я маю казати? Він робить вибір. У нього була вагітна дружина й він іде. Які знайти слова казати дорослій людині? Але він іде й є там. Дай Боже, аби тривалий час робив свою справу й отримав перемогу», — сказав Бенюк в інтерв'ю на YouTube-каналі Slawa.tv.

У цих словах чути не пафос, а стриманість людини, яка звикла говорити про важливе через паузу. Питання «то що я маю казати?» звучить риторично, бо відповіді на нього, вочевидь, немає. Є лише визнання права дорослого сина на власний вибір — і батьківське прохання до вищих сил, щоб цей вибір тривав довго й завершився перемогою.

Окрема лінія цієї розповіді — про онуку. Ярина росте без батька поруч, бо Богдан-Гордій буває вдома рідко. «Я допомагаю з онукою. Він час від часу приїжджає, дивиться на своє дитя. Його копія! Ярина – копія Богдан. Він нічого не розповідає. Нормально – та й усе», — додав актор.

Фраза «нічого не розповідає» тут важить не менше за всі інші. У ній — і звичка до мовчання, і спосіб берегти близьких від подробиць, які не потрібні вдома. Так само лаконічно звучить «нормально – та й усе»: коротка формула, якою в українських родинах часто прикривають те, про що говорити надто довго й надто боляче.

Публічно про мобілізацію сина Бенюка стало відомо у травні — тоді про це розповів актор Сергій Калантай. Сам Богдан Бенюк довго не коментував цього рішення, тож теперішня розмова стала першим докладним поясненням від батька.

Історія Бенюків не поодинока на українській культурній сцені. Раніше співак Олег Скрипка розповідав, що його 21-річний син служить за контрактом у ЗСУ. За кожною такою згадкою стоїть одна й та сама зміна оптики: митці дедалі частіше говорять про війну не як про тему твору, а як про біографію власної сім'ї.

Можливо, саме тому ця розповідь не потребує гучних слів. Вона тримається на датах, географії та коротких репліках — і саме тому звучить переконливіше за будь-яку декламацію.