Дмитро Ступка: три ролі, що запам'ятовуються — від мольфара до мажора

Коли в біографії актора є таке прізвище, як Ступка, увага публіки забезпечена. Дмитро, який зараз мешкає у США, за останнє десятиліття встиг зіграти у кількох гучних українських проєктах. Одні з них збирали повні зали, інші — викликали суперечки критиків, але всі вони залишили слід у новітній історії нашого кіно.

У 2013 році вийшла стрічка «Тіні незабутих предків» — спроба заговорити з молоддю мовою містичного трилера. Головний герой — звичайний студент з Чернівців на ім'я Іван, який ненароком стає причиною зникнення давньої магічної реліквії просто в університеті. На тілах його друзів з'являються дивні знаки, навколо починають гинути люди. Аби врятувати кохану і зупинити темні сили, юнак вирушає у карпатські ліси на пошуки останнього мольфара. Критики тоді дорікали творцям за хаотичне змішування комедії та горору, клішовані діалоги й сюжетні нестикування. Натомість хвалили операторську роботу, карпатські пейзажі та саму спробу перенести американський молодіжний формат на український фольклорний ґрунт.

Інша велика робота — історична драма «Крути 1918», що з'явилася на екранах 2019 року. Стрічка розповідає про зиму 1918-го, коли чотиритисячна більшовицька армія рухалася на Київ, щоб знищити молоду Українську Народну Республіку. На захист столиці на станції Крути стали кілька сотень юнкерів та студентів, які майже не вміли тримати зброю. Паралельно в тилу розгортається шпигунська боротьба за секретні документи, від якої залежить політичне майбутнє держави. Рецензенти були суворі до сценарію через надмірну конспірологію та слабку драматичну лінію, але визнавали: батальні сцени поставлені на високому рівні, а музичне оформлення варте поваги.

2021 року Ступка зіграв у комедії «Нереальний КОПець». Його персонаж Василь — типовий мажор, який прожигає життя в США на гроші впливового батька. Усе змінює президентський указ: діти посадовців мусять повернутися додому і чесно попрацювати на держслужбі. Василя відправляють дільничним у провінційне відділення поліції, де його напарником стає суворий і принциповий колега. Критики нарікали на карикатурне зображення поліції та застарілі жарти, проте відзначали яскраву хімію між головними героями.

Ці три стрічки — різні за жанрами та настроєм, але кожна з них показує, як українське кіно шукало власні інтонації: чи то в містиці Карпат, чи то в героїці національної боротьби, чи то в соціальній сатирі. І в кожній з них є місце для актора, чиє прізвище вже стало частиною культурної пам'яті.