Михайло Свєтін: киянин, який підкорив радянський екран

У серпні 2015 року пішов з життя Михайло Свєтін — артист, чиє обличчя знали мільйони глядачів завдяки яскравим ролям у стрічках «Ні пуху, ні пера», «Афоня» та «Не може бути!». Однак мало хто знає, що народився він у Києві, на Басейній вулиці, де жив із батьками до війни.

Його справжнє прізвище — Гольцман, а псевдонім Свєтін став сценічним ім’ям. Рід по батьківській лінії мав коріння у Вінницькій області — дідусь і бабуся володіли бакалійною крамницею в Крижополі. Любов до мистецтва виявилася рано: юнак захоплювався музикою, служив у військовому оркестрі в Умані, а після демобілізації повернувся до навчання. У 1955 році він закінчив Київське музичне училище за класом гобоя.

Спроба вступити до московського ГІТІСу не вдалася, тож Свєтін розпочав театральну кар’єру в різних російських трупах. Згодом повернувся в Україну, де грав у Київському театрі музичної комедії. А з 1970 року його сценічним домом став Малий драматичний театр у Ленінграді, нинішньому Санкт-Петербурзі.

У кіно дебютував у 1973-му — стрічка «Ні пуху, ні пера» відкрила його для широкої аудиторії. Справжня слава прийшла після робіт у «Афоні», «Не може бути!», «12 стільцях», «Чародіях» та «Коханій жінці механіка Гаврилова».

Останні дні життя актора були драматичними. 23 серпня 2015 року він знепритомнів на дачі у Вириці Ленінградської області. Його госпіталізували до Гатчинської лікарні з підозрою на інсульт, провели операцію, але стан лишався тяжким. За тиждень, 30 серпня, Михайло Свєтін помер у віці 85 років.

Артиста поховали на Серафимівському цвинтарі в Санкт-Петербурзі. Його пережили дружина Броніслава Проскурніна та донька Світлана, яка мешкає у США. Попри те, що більшу частину життя Свєтін провів поза Україною, саме київське коріння сформувало його як митця — від перших музичних кроків до любові до сцени, яка не згасла навіть після численних переїздів.