Назар Задніпровський про сина: «Моя така мрія» — дві вищі освіти

Бути батьком дорослої дитини — це, мабуть, найтонша з акторських ролей, до якої немає репетицій. Назар Задніпровський грає її так: без підказок, без суфлера, з паузами, які доводиться заповнювати власним сподіванням.

Його син Михайло вже не учень — студент другого курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Але опановує не акторство, а управління театральною справою. Тобто вчиться не стояти в світлі рампи, а тримати те, що навколо неї.

«Жодних настанов я не даю. У нього є свої педагоги, які вчать його того, в чому я не розбираюся. Це організація театральної справи. Він буде директором, адміністратором, продюсером за цією освітою», — розповів актор.

У цих словах чути не відстороненість, а дисципліну: не лізти туди, де твоє слово нічого не додасть. Задніпровський свідомо лишає Михайлові простір для вибору. І додає до цього простору своє, батьківське: «Я дуже сподіваюся, що за ці 4-5 років він заразиться мистецтвом і захоче знову вступити на перший курс акторського факультету. І що в нього буде дві вищі освіти. Моя така мрія».

Мрія тут звучить обережно, як запрошення, а не як вимога. Можливо, тому що за плечима самого актора — досвід ролі в «Скаженому весіллі» та інших робіт, де мистецтво вимагає всього, а не лише диплома.

Про особисте життя сина Задніпровський говорить із тією ж стриманістю. За його словами, у Михайла є дівчина, яка має власну квартиру. Батько вже мав із сином серйозні розмови — і застерігав від раннього одруження.

«Кажу йому: "Орендуй квартиру". А він такий — ні. Ну а що — його годують. У нього є дівчина, яка має свою квартиру. Як вони проводять час — не хочу поки що втручатися в особисте життя свого сина. Мене це мало цікавить. Але, кажу, передусім — навчання. Одружуватися рано. Він прекрасно все розуміє», — підкреслив актор.

«Передусім — навчання» — фраза, яка багато говорить про пріоритети цієї родини. Не про заборону кохати, а про послідовність кроків. І, можливо, про те, що батько, який сам вийшов на сцену, добре знає: у мистецтві спершу вчишся тримати себе, а вже потім — інших.

Михайло ж поки що тримає власний курс: друга вища, перша — за плечима, попереду — 4-5 років, які, за батьківською мрією, можуть заразити його театром. Чи станеться це — питання часу й вибору. Але вже зараз видно: у цій історії батько не тягне сина за куліси, а просто лишає світло увімкненим.