Від паризьких подіумів до порятунку поранених: історія Анастасії «Зірки»

У 2023 році Анастасія, громадянка Росії, яка 15 років прожила у Франції, вирішила долучитися до Легіону «Свобода Росії» — добровольчого формування, що воює на боці України. Сьогодні вона — бойова медикиня й начальниця групи медичної евакуації.

Її рішення дозрівало болісно. Спочатку були спроби достукатися до російськомовної аудиторії, пояснити, що відбувається в Україні. Але натомість вона натрапила на стіну заперечень: мовляв, усе, що показують, — «спецефекти». Потім був досвід прихистку дітей української колеги, які втекли від війни, — і відчуття безсилля, яке «вижирало зсередини».

Коли діти повернулися в Україну, Анастасія зрозуміла: їй потрібно діяти. Вона написала до українського військового комітету в Парижі, але там відмовили, порадивши звернутися до Легіону «Свобода Росії». Так вона опинилася на навчанні, яке тривало три місяці: фізичні навантаження, стрільби, тактична медицина. Саме на курсах такмеду вона зрозуміла, що хоче бути медиком.

«Я обрала військову професію, де я можу щось зробити. Якщо він у мене перед очима — я щось можу зробити», — пояснює вона свій вибір.

Медична евакуація, яку очолює Анастасія, має два етапи: броньований автомобіль вивозить поранених із «червоної зони», далі їх зустрічають медики в реанімобілі. Через війну дронів швидко вивезти важкопораненого майже неможливо, тож пріоритет — якісна домедична допомога, яку бійці можуть надати одне одному. Легіон інтенсивно навчає такмед: за словами Анастасії, це пріоритет №1 для командира.

Медичне забезпечення, зізнається вона, на 99% тримається на волонтерах. Серед донорів є й росіяни, які живуть за кордоном і хочуть, щоб війна закінчилася, а Путін і його режим зникли.

Анастасія не виправдовує тих, хто підтримує війну, але розуміє, як працює страх у репресивній країні. Вона вірить, що зміни можливі: «Жодна система не вічна». Її мрія — прийти з онуком на Червону площу, де замість мавзолею стоятиме меморіал жертвам війни з написом «Ніколи знову».

Окрема тема — мова. Анастасія з дитинства чула українську від батьків, але згодом родина перейшла на російську. Тепер вона свідомо розмовляє українською, вважаючи, що мова не належить жодному політику. «Російська мова не належить Путіну. Мова належить тільки людині», — каже вона.

Вона вірить в Україну, яка, попри війну, зберегла внутрішню свободу. І хоча до європейських стандартів, за її словами, ще треба рости, саме ця війна остаточно розвернула країну до Європи.