«Віднесені вітром»: як три режисери, пожежа та 1500 акторок створили легенду

«Віднесені вітром» сьогодні сприймаються як еталонна класика про кохання, ревнощі та вперту героїню. Але у 1939 році це був кінематографічний безум: бюджет у майже 4 мільйони доларів, роки підготовки, тисячі кандидаток на одну роль і декорації, які буквально спалювали заради красивого кадру.

Історія почалася з роману Маргарет Мітчелл, який вона писала незвично: спершу завершила останній розділ, а вже потім вигадувала все інше. Книга мала називатися «Завтра буде інший день», але видавець відкинув цей варіант, тож письменниця запропонувала 24 альтернативи — сімнадцятою у списку стояла «Віднесені вітром», яка найбільше подобалася самій авторці. Роман миттєво став бестселером: 50 тисяч примірників за перший день, мільйон за півроку та Пулітцерівська премія.

Продюсер Девід Селзнік, відомий за «Кінг-Конгом», придбав права на екранізацію менш ніж за місяць після виходу книги, заплативши рекордні 50 тисяч доларів. Мітчелл після цього категорично відмовлялася від комерціалізації історії: заборонила біографічний фільм про себе, мило «Скарлетт» і навіть мюзикл.

Сценарій спершу написав Сідні Говард — на п'ять годин екранного часу, і він навідріз відмовився скорочувати текст. Тож Селзнік почав залучати інших авторів, і врешті над сценарієм працювало ціле мереживо письменників, серед яких був і автор «Великого Гетсбі».

Пошуки Скарлетт перетворилися на справжнє шоу: переглянули від 1400 до 1500 претенденток, витративши, за деякими даними, 92 тисячі доларів — учетверо більше за гонорар обраної акторки. Спершу на роль хотіли американку, розглядали навіть Бетт Девіс, але та відмовилася. Зрештою обрали маловідому британку Вів'єн Лі, кандидатуру якої схвалила сама Маргарет Мітчелл. Акторці довелося виправляти британський акцент із тренером, а блакитні очі «озеленювати» світлофільтрами та макіяжем — за сюжетом Скарлетт мала бути зеленоокою.

На роль Ретта Батлера спершу кликали Гері Купера, який відмовився, публічно пророкуючи фільму провал. Понад 80% американок у голосуванні, організованому Селзніком, хотіли бачити саме Кларка Гейбла — але актор мав контракт з MGM, якою керував його тесть Луїс Майєр. Той «віддав» зятя конкуренту, додатково вклавши 1,25 мільйона доларів у бюджет — натомість MGM отримала права на прокат і половину прибутку за перші сім років.

Над фільмом працювали три режисери. Джордж К'юкор зняв значну частину сцен, але був відсторонений — офіційно через нездатність упоратися з романтичними епізодами. Його змінив Віктор Флемінг, якого Селзнік «позичив» у тестя — той на той час знімав «Чарівника країни Оз». Флемінг вигорів і на певний час покинув майданчик, тож частину сцен доводив Сем Вуд.

Зйомки стартували ще до затвердження Вів'єн Лі. Першою знятою сценою стала масштабна пожежа під час втечі Скарлетт і Ретта з палаючої Атланти, де грали дублери. Для цього спалили старі декорації, що лишилися від «Кінг-Конга» та «Останнього з могікан». Жодних спецефектів — просто підпалили все, що було на задньому дворі студії.

Остаточна вартість фільму сягнула приблизно 3,85–3,9 мільйона доларів плюс півмільйона на промоцію — на той момент це робило стрічку третьою найдорожчою в історії. Але витрати окупилися: понад 400 мільйонів доларів зборів, а з урахуванням інфляції — близько 3,4–4,2 мільярда, що досі робить «Віднесені вітром» найкасовішим фільмом усіх часів.

Стрічка отримала 8 «Оскарів» із 13 номінацій, зокрема за найкращий фільм, жіночу роль (Вів'єн Лі), жіночу роль другого плану (Гетті Макденіел) і режисуру (Віктор Флемінг). Макденіел стала першою афроамериканкою, яка отримала цю нагороду, хоча на церемонії їй довелося сидіти за окремим столиком — у США тоді діяла сегрегація, і темношкірим акторам, включно з нею, не дозволили бути присутніми на прем'єрі в Атланті. За Макденіел публічно заступився Кларк Гейбл, погрожуючи зірвати прем'єру, але акторка сама попросила його цього не робити.

За лаштунками вирували пристрасті. Гейбл не хотів плакати в кадрі, вважаючи це несумісним із чоловічою гідністю, і погрожував піти з проєкту. Режисер зняв дві версії сцени — зі сльозами й без — і на порівнянні переконав актора. Вів'єн Лі зізнавалася, що терпіти не могла цілуватися з Гейблом через запах із рота, а за словами знімальної групи, актор навмисно їв часник перед сценами поцілунків. Гейбл, своєю чергою, не вважав Лі серйозною акторкою.

Оплата праці була нерівною: за 125 знімальних днів Вів'єн Лі отримала 25 тисяч доларів, тоді як Гейбл за менший час — понад 120 тисяч. Для сцени з пораненими солдатами знадобилося 2500 людей, але в Гільдії кіноакторів стільки не було — тож замість статистів використали тисячу манекенів. Старого виснаженого коня для однієї зі сцен гримери «домальовували» ребра фарбою, бо тварина погладшала дорогою на майданчик. Локомотив виявився занадто дорогим для транспортування, тож зняли дерев'яний макет. А для знаменитої ситцевої сукні Скарлетт костюмери пошили 27 ідентичних копій, щоб показати її поступове зношування.

Зйомки велися за системою Technicolor, камери для якої коштували вп'ятеро дорожче за звичайні. Додаткове освітлення піднімало температуру в павільйоні до 40 градусів — актори працювали буквально в лазні. Композитор Макс Штайнер, якому дали катастрофічно мало часу, писав музику по 20 годин на добу, тримаючись на стимуляторах. А легендарну фразу Ретта про байдужість цензори вважали брутальною — за неї фільм оштрафували на 5 тисяч доларів, але Селзнік наполіг на оригінальному тексті і, за його словами, жодного разу про це не пошкодував.

«Віднесені вітром» — це більше ніж кіно. Це історія про те, як хаос, конфлікти та неймовірні зусилля можуть перетворитися на безсмертний твір, який і через 85 років змушує глядачів завмирати перед екраном.