Рус Укр
Женя Галич, O.Torvald: «Я боюся досягти того, про що мріяв»
Женя Галич, O.Torvald: «Я боюся досягти того, про що мріяв»

Днями у твого гурту був ювілей, тож я думав згадати тобі всі альбоми і пригоди. Потім побачив пост на Facebook, мовляв, «O.Torvald виповнюється 10 років, дякуємо» — і все. Тоді я усвідомив, яка це дурість, озиратись на 10 років, коли ви так стрімко рухаєтесь уперед.

Я взагалі не сприймаю цю дату. 10 років тому ми зіграли перший концерт під назвою O.Torvald, але до того були і «Круті! Педалі», і Nelly Family — стільки різних гуртів. Можна святкувати хіба що нашу дружбу з гітаристом Деном, ми 21 рік знайомі і 21 рік граємо разом.

Це все притягнуті за вуха штуки: «25 років разом!», «10 років, ювілейний тур!», «Scorpion, 50 років на сцені!» Для мене це напряг. Якби ми за цей час узяли «Греммі», тоді можна було б сказати, що ми досягли чогось значного. Але ми дуже поступово робимо якісь речі, декому вони подобаються, декому ні, хтось нас копіює, хтось на нас не зважає.

Хто копіює?

На мій погляд, деякі молоді і не зовсім молоді гурти. Наприклад, мені здається, що ми першими в Україні почали робити селфі з залом. Ще у 2008 році постійно фоткались, хай навіть зали були маленькі. Це мій особистий пунктик, хочу знати, що саме ми це зробили першими. Ну і взагалі, деяким молодим гуртам я щось раджу, інші самі звертаються за рекомендаціями.

До біса ті 10 років, поговоримо про 2015-ий — він для O.Torvald був насиченим.

Так.

Ти звикаєш до великих залів і фестивалів, на яких люди впізнають тебе, готові йти за тобою

Почнемо з найсвіжішого. Концерт для дівчат 11 грудня і для хлопців 12 грудня у Sentrum. Як часто у вас на концертах дівчата слемляться, а хлопці плачуть?

Ти знаєш, раніше мені дуже подобався слем. О, давай, зараз буде місиво! А зараз… От ми граємо «Мовчи» — і люди починають слемитись. Я дивлюсь і думаю: «Блін, ви взагалі розумієте, про що йде мова? Культура слему, культура пого?»

Стосовно слему з дівчатами. Чітко пам’ятаю концерт у Atlas, перший чи другий, там була тендітна дівчинка, на вигляд років 16-17, яка у слемі так усіх рубала! Навіть люди, які сиділи на балконі, потім розповідали мені про неї. А щодо хлопців — може і плачуть, якщо ця дівчинка їм наваляла.

У якості відеозапрошення на ці концерти ви зняли цілий міні-трилер. Ось ця розмова через стінку з дружиною на початку — «Чи можна тихіше?», «Які концерти, ти тільки з туру повернувся» — це схоже на правду?

Це моя дружина реально і каже, це її голос. Я у ванній нечасто граю, але інколи надто захоплююся грою або написанням чогось і зловживаю зі звуком. Коли донька була зовсім маленькою, ми з дружиною сперечалися. Зараз уже ні, бо мала сама що хочеш може заграти. Їй подобаються Royal Blood. Нещодавно я був у турі, а дружина переслала відео, у якому Єва слухає Led Zeppelin у машині і так башкою крутить! Так що все тру.

Далі у відео ти виявляєшся перевертнем. Наступне питання тобі може не сподобатись, але штука в тому, що ти, як той перевертень, гармонійно поєднуєш непоєднувані речі. По-перше, ти рокер, такий, у жилеті Slayer. По-друге — батько, про це не будемо, це особисте. По-третє — і це найцікавіше — обличчя каналу М1, досі підтримуєш із ними зв’язки, оголошуєш одну з номінацій на М1 Music Awards. Як це можливо?

Мені сподобалось це питання, ти спитав таким чином, що я нарешті можу все пояснити. Коли ми з O.Torvald приїхали до Києва, нічого не відбувалося, нас нікуди не запрошували. Я всім серцем люблю рок-музику, починав із Megadeth, Slayer, Sepultura, Soulfly, але окрім того я завжди слідкував за музичним бізнесом у нас і у сусідніх країнах. Дивився російський MTV, там уперше побачив кліпи Red Hot Chili Peppers.

На М1 тоді працювали мої найулюбленіші ведучі: Вася Фролова, Ілля Мітько з гурту «Леприконсы», Дід Андрон, той, що Андрій Підлужний, ми з чуваками завжди дивилися його програму «Молочні брати». Тож коли мені запропонували працювати на каналі, я відразу погодився, з меркантильних міркувань — працювати так, щоби просувати іншу музику, свою музику.

Не хочу бути людиною, від якої знають чого очікувати, як від більшості наших виконавців. Усі знають: це буде супер-тур, це буде супер-альбом, супер-відеокліпи — і все

Із часом, звичайно, не все так склалося, як гадалося. Якщо ти пам’ятаєш, нашу програму «Чіпси. Чікси. ЛавандоS» закрила Нацрада з питань телебачення та радіомовлення. Кліпів наших на М1 зараз теж нема — не крутять вони таку музику. Я жодного разу не намагався їх туди запхати, когось умовити. Таке було ще коли я там працював — хотів, щоби нас там крутили.

І ми обидва пам’ятаємо, чим це закінчилось.

Так, піснею «Уй». Ну, нехай воно там собі і лежить. Усі знайомі в курсі, що я — дуже відкрита людина. Якщо мені не зробили якоїсь підлості, я не закриваюсь. Ні з ким не намагаюся бути особливо люб’язним, або навпаки, показувати, що я весь такий рокер і не хочу з вами спілкуватись. Є на каналі люди, з якими я не спілкуюсь. Я їх не поважаю і вважаю, що вони — лайно. А є люди, з якими спілкуюсь, вони нічого поганого мені не зробили.

На M1 Music Awards зібрали майже всіх ведучих за всі часи, я побачив багато знайомих і рідних обличь і зрозумів, що мене не запарить оголосити одну з номінацій. Мені запропонували оголосити «Співака року», у претендентах були Іван Дорн, Віталій Козловський і Макс Барських. Я сказав: «Все окей, але на премії ви мене не побачите». Це була б зрада самому собі, дуже дивна номінація. Тоді вони запитали: «А що б ти хотів оголошувати?» І я побачив маленьку лазівку, через яку проходить світло — номінацію «Альтернатива» з Іваном Дорном, ONUKA, Джамалою. Не розумію, чому з самого початку анонсувати «Альтернативу» не запропонували мені. Хто там альтернативніший за мене? Я вболіваю за Івана, Нату, Джа. А окрім них узагалі не побачив на премії цікавих артистів. На жаль.

Іще трохи про незрозумілі мені моменти. На початку кліпу «Крик» є сцена, де ти кажеш: «Вийде — добре. Не вийде — хєр з ним». Я взагалі вас не асоціюю з цією фразою. Думав, ви просто виходите і рвете, без жодних «ну, може і не вийде».

Ми з цим стикнулися на концерті «Бумбокс» у Вінниці. Охорона забороняла глядачам вставати з місць. Режисер Володимир Лєрт, який теж був на концерті, сказав мені: «Чувак, у кліпі має бути такий гурт, який не залишить жодної людини у залі байдужою, навіть якщо їм забороняють вставати». Це він і втілив. Я спочатку не надав значення фразам на початку кліпу, а коли дивився фінальну версію, сам не зрозумів: дійсно, чому «хєр з ним»? Я нас із цим точно не асоціюю.

Нещодавно у Любліні був нереально дивний концерт для студентів. Українці шаленіли, а от польська аудиторія дуже обережно ставилася до того, що ми грали. Але після п’ятої-шостої пісні нарешті підірвались усі.

У Польщі на концертах поляків уже стає більше, ніж українців?

Поки ні. Все-таки є мовна проблема. Наш промоутер Томек помітив, що як тільки ми починаємо грати електронну програму, яку вигадали з DJ Tapolsky, де я більше як МС, або вплітаємо у пісні фрагменти Rage Against the Machine чи Metallica, то людей починає качати. З українськими піснями так не працює. Томек каже, було б добре, якби була польська або англійська мова, бо нас потрібно не тільки слухати, а й розуміти, про що ми співаємо.

Ти ж навіть намагався щось писати польською.

Було, але не вийшло. Я не носій мови. Це все одно, що росіянина зараз попросити заспівати українською. Думаю, з англійською буде простіше.

Не важливо, Росія, Польща, Чехія чи Сирія — я хочу, аби нашу музику знало якомога більше людей

Які враження від виступу на Przystanek Woodstock? Це ж найбільший опенейр Європи.

Ми були на малій сцені, але організаторам дуже сподобалося, вони вже запросили нас виступити на вечірці польського MTV у січні, після того хочуть спілкуватися про велику сцену на Przystanek.

Ти звикаєш до великих залів і фестивалів, на яких люди впізнають тебе, готові йти за тобою. Важко так само залучити польських слухачів. Тож на початку виступу ми намагалися завоювати любов публіки. Нам вдалося, є відео, де видно, як люди реагують. Їх було небагато, але було кльово.

Для мене це був досвід у продакшені. Не знаю, коли такі фестивалі з’являться в Україні. Там окреме містечко з гримерками, всі гримерки з кондиціонерами і душами, а не палатки, як у нас. Навколо візочки на рейках, по яких везуть беклайн для кожного гурту окремо. Шалений продакшн світловий, звуковий. Нашому звукачу Кості запропонували на вибір сім мікшерних цифрових пультів. У нас навіть у райдері не прописано, який пульт нам потрібен. Є він — і добре. А тут їх сім, які хочеш.

Приходимо ми на сцену, там стоїть три подіуми різної висоти. Організатори кажуть: «Обирайте, яка висота вам потрібна для барабанщика і діджея, ми все зробимо». Доки ми обираємо, за хвилину розбираються два інших подіуми і будуються під нас.

Ну і ще одна польська історія — концерт Foo Fighters.

Ех.

От і у соцмережах ти написав, що після концерту стало сумно. Чому?

Я собі все уявляв інакше. Мені навіть сни снилися, ніби приїжджаєм у Краків, ідем по вулиці, назустріч іде Дейв Грол, я підходжу, кажу: «Чувак, я з України, я тебе дуже сильно люблю». Ми тиснемо Дейву руку і так хочеться йому розказати навіть не про гурт O.Torvald, а про те, наскільки сильно я люблю його творчість і як багато він для мене значить. Так хотілося, щоби він знав, що я також є у цьому залі, де 40.000 людей.

Квитки на концерт ми придбали в останній момент — це якраз був подарунок усім чувакам на 10-річчя гурту. Миколі і Юрі не дали візи, довелося їхати без них. Приїхали, поселилися, стали гуляти вулицями — а всюди звучали Foo Fighters. У караоке чи просто на вулицях.

Я дуже люблю українську мову і ніхто мене не може звинуватити, що я колись нею нехтував, але вона заганяє нас у певні рамки

На стадіоні у нас були некомфортні місця, тому я намагався, як собака, яка не може знайти собі місця, і туди збігати послухати, і сюди. Коли вийшли Foo Fighters, мене наче чимось важким по голові — бум! Я співав усі пісні, кричав, була сильна ейфорія. А потім концерт закінчився. Дейв сказав, що це було останнє шоу туру Break A Leg, завтра він зніме гіпс. Усі стали розходитися зі стадіону, а у мене абсолютна тиша у голові, сиджу і думаю: «Бляха, і все? Ми навіть не побачимось? Я не побачу бекстейдж? Про чий концерт далі мріяти?»

Ми жили у готелі напроти Вавелю, а Дейв був у Вавелі якраз коли ми тусувалися поряд. Коли я дізнався про це, то зовсім засмутився. Коротше, концерт був крутий у всьому. Таких рок-гуртів не буде ще дуже довго. Це рок-гурт старої школи. Не Muse, на якому я був уже тричі, у яких продакшн, фейерверки. Foo Fighters — це килими на сцені, барабанна установка, гітари, прожектори і така енергетика, що можна йобнутись.

Ех. Гаразд, повернемось до України. Тут ви теж пофестивалили як треба, стали офіційно «Фестивальним гуртом року», виступивши на найбільшій кількості опенейрів. Мені здається, що у нас цих фестів зараз — як грибів після дощу чи купальників на М1.

Так.

Але деякі музиканти жаліються на організацію. Ти як розцінюєш ситуацію з музичними фестивалями в Україні цього року?

Фестивалів справді стало більше. Деякі зі старих виросли — наприклад, «Бандерштад» робить усе набагато краще. «Файне місто» у Тернополі теж хочу похвалити. Так багато хороших, не хочу когось забути і образити. Але деякі топові навпаки стали гіршими, не хочу тикати пальцем. Atlas Weekend здивував такою купою людей. По організації, звичайно, хочеться дати рємня. Але хлопці старалися, це перший великий фестиваль для них, наступного року буде крутіше.

Ситуація змінюється на краще, але деякі, умовно кажучи, нові українські зірки, яких останнім часом ну дуже багато, забувають, що для того, аби гарно звучати і грати на фестивалі і бути фестивальним артистом, потрібен неабиякий досвід. Коли ти тільки з’явився і вимагаєш якісь умови, а потім виходиш на сцену не готовий до фестивалю — я таке кілька разів спостерігав, було дуже сумно.

Я сьогодні наткнувся на твоє інтерв’ю незадовго до Майдану, ти там кажеш, що за останні два роки гурт дав 150–180 концертів. Зараз темп більший?

Найбільше концертів ми дали у 2012 році — їх було 86. Потім було трішечки менше, 2014-ий узагалі був поганим із концертами, Зараз починаємо знову набирати. Але з’явилася інша проблема. Я сьогодні спілкувався з менеджментом «Океанів», «Бумбоксу», Brutto, «Антитіла», ONUKA, і з’ясувалося, що всі весною їдуть у тур. Тобто, в принципі, вільних дат немає.

У нас планувалося 27 українських міст, 10 у Польщі, шість у Німеччині, одне в Чехії, одне в Угорщині і шість у Сполучених Штатах. Ми хотіли таке зробити весною! А ще Дорн їде. Така кількість кльових артистів на таку маленьку країну. Поїдуть «Океани» — і напалмом такі вжжж! Потім «Бумбокс» — вжжж! І все, у людей не лишається ні грошей, ні бажання йти на концерти.

Ми у сраці. Ще рік тому могли створити будь-що, а тепер не уявляємо, як конкурувати з цими маленькими шакалами, які постійно намагаються вкусити тебе за шию

Ну є такі тру-фани в регіонах, які ходять на всі концерти — «Бумбокс», «Океанів», Дорна — їх, наприклад, 150 людей. Ну ще 50 не тру-фанів. «ОЕ» зберуть стадіони, «Бумбокс» збере зали трошечки менші або теж стадіони, потім Дорн, а ми приїдемо — і пфф. Значить, будемо грати безкоштовні концерти. Будемо демпінгувати. Стадіон, безкоштовний вхід, ще й пиво подаруємо на вході! Причому всі поїдуть з березня, а ми — у лютому, безкоштовний тур, нна! Класно буде!

Foo Fighters — це килими на сцені, барабанна установка, гітари, прожектори і така енергетика, що можна йобнутись

Ти уявляєш у майбутньому концерти у Росії?

Так, уявляю. Років через 15. Я не знаю, як зараз зробити так, щоби свідомість людей змінилася. В обох країнах, пропаганда іде по обидва боки. Я дуже хочу грати. Не важливо, це буде Росія ілі… «Ілі». Як бик сказав. (сміється) Не важливо, Росія, Польща, Чехія чи Сирія — я хочу, аби нашу музику знало якомога більше людей. Просто у свідомості багатьох зараз Україна і Росія — це жорстка конфронтація. Для мене це боляче, бо половина моїх родичів живе у Росії і ми з ними майже не спілкуємося. А якщо спілкуємося, то намагаємось одне одного у чомусь переконати.

Прочитав дивну фразу про тебе. Начебто все, про що тобі мріялось, уже на відстані простягнутої руки, і це вганяє тебе в смуток. Було таке, твої слова? Поясни.

Я боюся досягти того, про що мріяв. Ну зберемо один майданчик, інший. Не хочу бути однаковим. Не хочу бути людиною, від якої знають чого очікувати, як від більшості наших виконавців. Усі знають: це буде супер-тур, це буде супер-альбом, супер-відеокліпи — і все. І люди такі: ну, окей, ми до цього звикли, все супер.

Я дивлюся різні талант-шоу зараз — мені цікаво, бо маю пропозиції по деяким із них — і я не зовсім розумію ситуацію. З’явилися Comma — це не комплімент — LiRoom, «Громадське Культура», з’явилися Джамала, ONUKA, The Maneken — до речі, я обожнюю пісню Манекена «Hope» — Дорн, багато всіх. І все одно у людей у регіонах наче шори. Приїжджає, наприклад, ONUKA — тільки сліпі могли не побачити такий проект і глухі могли не почути. Її багато, це якісніший продукт. Я коли під впливом алкоголю дивлюсь її концерт і починаю себе шифрувати, мені здається, що це не український гурт. На Sziget вони взагалі виступили нереально круто.

Я боюся, що є стеля, у яку я починаю впиратися. Що далі? Я ж не можу до кожного в хату стукати і казати: «Привет, я, как бы, Женя, мы тут O.Torvald, вы не могли бы послушать наш диск?» Радіостанції і телеканали цього не донесуть, я вже з цим змирився. Інтернет-ресурси — з часом. Артистів стає все більше, ділити сцену все важче, талант-шоу давлять своїм продуктом у рейтингових телепередачах.

Я наче у клітці, яку намагаюсь розсунути, пропетляти, вигадати щось. Стосовно цього тізеру, який ми зробили до концертів — назви мені команду, яка робила щось подібне. Ніхто цього не робив. Я коли побачив результат, подумав: «Хух! Ми зробили щось нове, зашибісь!» Я дуже боюся втратити змогу робити щось нове, не таке, як усі.

Пройшов рік після альбому «Ти є». Він був напружений, у ньому були твої переживання від Майдану. Якщо судити за новими піснями, які я ще не чув, твій настрій якось змінився?

У мене взагалі з текстами проблема останнім часом. Ми пишемо багато кльової музичної складової, навіть електронної. А коли пишу тексти, вони знову виходять або напруженими, або банальними. Працюємо над цим.

Ми іноді слухаємо польські групи, музло у них шикарне, а от коли починають співати — «ще не шпле тедеде» — ти розумієш, блін, що це так само слухається, як коли ми співаємо українською. Якби я постарався і знайшов час вивчити англійську, то писав би тексти англійською, щоби наша музика була більш широкоформатною. Я дуже сильно люблю українську мову і ніхто мене не може звинуватити, що я колись нею нехтував, але вона заганяє нас у певні рамки. Звичайно, хтось може згадати, що Rammstein співає німецькою, але вони і з’явилися мільйон років тому.

Так що поки пишеться або банальщина, або про те, що нас усіх наїбали і два роки відбувається незрозуміло що. Зате в українській музиці підйом. Чим більше колективів — тим цікавіше, це ж не спортивні змагання.

Якщо раніше O.Torvald міг грати 86 концертів по півтори години і не напрягатись, то тепер усе складніше. Українські метри, вас зараз багато, я не знаю, наскільки ви напружуєтеся стосовно своїх концертів і нового матеріалу, але ми у сраці. Ще рік тому ми могли створити будь-що, а тепер не уявляємо, як конкурувати з цими маленькими шакалами, які постійно намагаються вкусити тебе за шию. Але це дуже круто, це створює таку атмосферу, коли ти постійно хочеш ставати кращим, бути достойним.

Усі фото: Євгенія Люлько

В тему
Точка пересечения: «Вагоновожатые» и SINOPTIK
Точка пересечения: «Вагоновожатые» и SINOPTIK
Нино Катамадзе: «Иногда приходится забывать о себе и согревать других»
Нино Катамадзе: «Иногда приходится забывать о себе и согревать других»
Новая украинская музыка: сентябрь 2016
Новая украинская музыка: сентябрь 2016
Иван Дорн — о новой джазовой программе
Иван Дорн — о новой джазовой программе
Комментариев пока нет.