Шлях тривог і медитацій гурту «ДахаБраха»

,

23 February 2017

0

0

Вони грають усюди від Ріо і Нью-Плімуту до Гааги і Абу-Дабі. Заворожують усіх від допитливих школярів у Беверлі Хілз до ошалілих фестивальщиків на Glastonbury. У перервах між гастролями вони ледь знаходять час на родини, але завжди готові зустрітися і поговорити про свою музику.

У грудні 2016-го гурт випустив перший за шість років повноформатний альбом «Шлях». Це концептуальна платівка про чумака і його дорогу через усю батьківщину. Дорогу неспішну, медитативну, насичену розмаїтими зупинками — десь весілля, десь трагедія. Це драматичний чумацький блюз. Це психоделічний фолк. Це «ДахаБраха».

Марко, Ніна, Ірина та Ольга розказали Comma, як монументальна платівка набувала форми й змісту.

Ми писали цю музику в непрості часи. Наш дахівський батько Влад Троїцький зафпропонував зробити альбом, що зможе об’єднати Україну, яка розривається на шматки. Два роки тому це відчувалося особливо гостро. Головний герой платівки — чумак, який своєю подорожжю наче зшиває країну в одне ціле.

На початок альбому ми поставили ті ж пісні, з яких тоді починали концерти, зокрема «Ой іде чумак». Бо для початку треба зануритися у певний стан.

Пісню «Чорна хмара» Марко записав від своєї бабусі. Коли вона почула робочу версію, то лиш сказала, щоб змінили пару слів, і що задовгі програші, вона вже забула, про що співали. Це покоління людей несло у піснях у першу чергу зміст. Звичайно, і мелодику, але тоді не було інтернету, не було радіо. Пісні були для них цілим світом. Засобом комунікації. Медитації.

«Чорна хмара» хоч і здається сумною, але це, водночас, і жартівлива пісня. Бо вона просто життєва. Є пісні, які у нашому виконанні здаються дуже трагічними, але вони й іронічні, саркастичні, веселі.

«Салгір бою» — весільна кримськотатарська пісня, яку Ніна почула від своєї коліжанки в інституті. Виявилось, що це дуже популярна пісня у кримських татар, як наша «Горіла сосна», навіть на YouTube є купа версій. Ми показували цю пісню Джамалі, але виявилось, що це інша народність зі своєю мовою. Тому ми відправили пісню ще й до інших фахівців, які допомогли пропрацювати вимову. Сподіваємось, кримські татари зрозуміють. Пісня весільна, але не про кохання до жінки, більше про кохання до рідного краю.

Пісню «Карамисли» записала Ольга Верес у Луганській області, у селі на межі з Росією. Це поселення айдарських козаків, вони співають діалектом між російською та українською. Мова — живий організм. Вона постійно змінюється. Ми розуміємо, у людей буде багато суперечок, чому ми взяли цю пісню, коли в країні така ситуація. Та Україна багатонаціональна. Звичайно, у Луганській області можна взяти й українську пісню, нема проблеми. Але ми зробили так навмисно.

Ми дуже хочемо і самі вирушити у експедицію, збирати пісні по селах. Та щоби спокійно поїхати, потрібно звільнити півроку від будь-яких планів.

Щодо пісні «Монах», спочатку Марко виспівував у приспіві якісь вокалізи, та потім ми зрозуміли, що туди найкраще піде англомовна мелодика. Друзі Андрій Душний і Наталя Гупало допомогли з текстом, а якийсь шматок є Вільяма Генрі Дейвіса (валлійського поета початку 20-го сторіччя – прим.ред.), пару слів у нього позичили.

Як не дивно, але цю композицію було найскладніше записати і звести. Ми вбили на неї дуже багато часу і людського терпіння. Юра Хусточка (колишній басист «Океану Ельзи» і Esthetic Education, саунд-продюсер альбому – прим.ред.), дякуємо тобі, дорогенький, за все. З Юрою дуже класно писатись: з ним ти ніби і розслаблений, і в постійному русі. І тебе розуміють.

Чумаки у дорозі медитували. Ми ж постійно в дорозі, у машинах, у літаках — і це теж суцільна медитація, спокій і неспокій, які дивно міксуються. Так що це альбом про нас. Ми прожили його від «а» до «я». Якщо цей альбом рухає до відчуття миру і спокою, то це прекрасно, бо цього ми і хотіли.

Влад говорив, що було б непогано створити альбом, який можна слухати у далекій дорозі. У машині, наприклад. Ти їдеш, слухаєш і не збиваєшся зі шляху.

MITYA: Прошлое и будущее музыки глазами лесного рокера