![](https://images.comma.com.ua/2018/04/vivienne-mort-04.jpg)
У центрі Києва сховане місце, де час зупиняється. Це студія Revet Sound, у затишку якої різні музиканти — від «Покруч» до The Hardkiss — можуть почути свої думки і емоції, віднайти найголовніше та вивільнити його. Саме тут щодня поринають у себе учасники Vivienne Mort, а зараз ще й готуються до туру із новою платівкою «Досвід» — їхньою найбільш чуттєвою, фундаментальною роботою. Весь цей матеріал, окрім пісні «Іній», досі не виконувався на концертах. 14 квітня його почує розпроданий МЦКМ у Києві — поки найбільший майданчик у кар’єрі гурту — а далі ще дев’ять українських міст.
У студійній тиші ми поспілкувалися із вокалісткою і авторкою пісень Даніелою Заюшкіною про щастя і страхи, біблійні мотиви і подорожі до Індії, екзотичні інструменти і трактування пісень.
У студійній тиші ми поспілкувалися із вокалісткою і авторкою пісень Даніелою Заюшкіною про щастя і страхи, біблійні мотиви і подорожі до Індії, екзотичні інструменти і трактування пісень.
Не люблю питання на кшталт «чому у тебе такі сумні пісні», але ти сама часто акцентуєш на цьому увагу, називаєш їх сльозливими. Чи вважаєш ти, що мінор об‘ємніший, дає більше можливостей розкритися?
Менше людей вміє гарно розкритися у мажорі. Мені здається, більшість із нас узагалі отримує сильніші емоції від страждань — такі люди привчили себе шукати ситуації, у яких будуть відчувати біль, бо як же інакше зрозуміти, що вони живі. Щасливим бути складніше. Взагалі любити себе складніше, бо доведеться достойно поводитися. Легше назвати себе сволотою і багато чого списати на це.
А тобі вдається бути щасливою?
У кожного своє розуміння щастя. Я почуваюся щасливою, коли усвідомлюю, що присутня. Коли приблизно уявляю на рівні почуттів і думок, чому я тут. Тоді — навіть якщо мені сумно, але я розумію, що до чого — я щаслива.
Давай поговоримо про музику у вашому новому альбомі «Досвід». Фортепіано лишається головним інструментом Vivivenne Mort, але й без експериментів не обійшлося. Наприклад, флейта сякухаті у пісні «Змія» — як вона там з’явилася?
Для мене аранжування — неопанована наука. Ми робимо інструментовки разом із гуртом, а частіше вдвох — я і Гліб (барабанщик і менеджер гурту – прим. ред.). Коли відчуваємо у пісні простір, який потребує заповнення, я вигадую мелодію, і ми разом думаємо, голосом якого інструменту вона може звучати. У «Змії» я спершу почула дудук, він схожий на людський голос. На ньому зіграв Євген Петрусенко з гурту «Покруч». А Кноб (Сергій Любинський, саундпродюсер Vivienne Mort – прим. ред.) порадив покликати на запис Сергія Пінчука з гурту Pins . У нього є флейта сякухаті, яку ми довгий час помилково називали бонсурі.
А ще хвилі Мартено у пісні «Гало», рідкісний для сучасної музики інструмент. Це вплив Radiohead, яких ти любиш?
Це була ідея нашого піаніста Олександра Лежньова. У нас потім з’явився жарт: «Є в когось флешка? Мені хвилі Мартено скинути». Так само він звідкись приніс звуки лісу і ми їх розмістили в кінці альбому.
Тобто ти не знаєш, що це за ліс, і тобі навіть не цікаво?
Ліс та й ліс. Деталі не змінять мого відношення до нього. Це ліс, який допоміг нам із альбомом.
Те, що ти боявся сказати як людина, завжди можна сказати як поет. А якщо не вдається і як поет, то вий, кричи, завивай від землі до небес і назад — і тебе зрозуміють
![](https://images.comma.com.ua/2018/04/vivienne-mort-side-01.jpg)
Ти вже двічі подорожувала до Індії, де писала саундтреки для місцевого артхаусу та Болівуду. Хочеться вже їх почути, щоб розпитати побільше, а поки спитаю лиш таке. Ти якось сказала, що Індія відбирає мову, але дає почуття. Повертаючись звідти, чи легше, чи важче тобі писати пісні?
Ти знаєш, коли я повертаюсь із Індії, більшість слів здаються мені зайвими. Але це не стосується пісень, тому що пісні — це не повсякденні балачки. Я їх пишу незалежно від своїх внутрішніх змін.
Моє життя тісно пов’язане з піснями. З десяти років, можеш уявити, скільки піснотрудів я створила. Якісь із них мені тепер здаються неможливими, тяжкими, недопустимо песимістичними, непристойно картинними, самовпевненими, нудними і незграбними. Але, що б не сталося, я завжди можу співати. Це не ілюзія свободи — я дійсно можу завжди співати і робити це із задоволенням. І коли пишу пісню, мені ніколи не важко. При цьому я не надто вправна у висловлюваннях в усній формі.
Ну це, припустимо, неправда.
Мені це дається набагато складніше. Знаєш, коли я записую текст пісні, то не люблю думати, про що він. І потім, розгадуючи його зміст, стараючись сама себе усвідомити, я іноді бачу: те, що ти боявся сказати як людина, завжди можна сказати як поет. А якщо не вдається і як поет, то вий, кричи, завивай від землі до небес і назад — і тебе зрозуміють. Те, що в тебе на душі, ти зможеш передати.
![](https://images.comma.com.ua/2016/09/vivienne-mort-dosvid.jpg)
Повертаючись до альбому «Досвід», на його обкладинку потрапило твоє дитяче фото. Дозволь спитати про цю дівчинку у кадрі. Хто вона, про що мріє?
Це другий клас, мені сім років. Білі колготи — це означає початок навчального року, коли мама ще пильнує шкільний дрескод. Я була дуже спантеличена школою. За тиждень до 1 вересня починала гірко плакати і продовжувала ще тиждень після початку навчання. Мені там було незатишно. Ніби як всі люди мені подобалися окремо, але те, у що вони зібралися і що практикують, мене бентежило. Я не розуміла, чому з’явилися якісь правила, і в той же час боялася зробити щось не так. Дуже довго звикала до нового існування. Пізніше зрозуміла, що у школі можна не тільки служити чужій волі, а ще й виступати на святах, дружити, налагоджувати стосунки.
Ти інколи згадуєш у інтерв’ю свою бабусю. Так як вона єдина україномовна у вашій родині, наскільки вона взагалі на тебе вплинула?
Думаю, що вплинула з усіх боків. (довга пауза)
Справді не хочу надто поринати в особисте, тож…
Та розпитуй, просто мені треба знайти слова. Це дуже близька для мене людина, більше на невербальному рівні. Часом я уявляю таке місце, де ми і наші бабусі говоримо однією мовою. Де не треба пояснювати речі, які ти встиг збагнути і хочеш поділитися, а вона старається всіма силами тебе зрозуміти, та це майже неможливо. Вона може тебе хіба що прийняти, попереживати, порадіти, що ти «займаєшся ділами».Тож справжнє наше спілкування відбувається на якомусь іншому рівні. Є мови, які ми не вивчили і не стараємося, але все ж таки вони існують, і інколи ми ними користуємося. Коли набридає бути самотніми.
![](https://images.comma.com.ua/2018/04/vivienne-mort-01.jpg)
Що ти маєш на увазі?
Як мені здається, більшу частину життя ми спимо. Ніби як цілий день щось практикуємо, кудись просуваємося, користуємося логікою, здоровим глуздом, маємо цілі і бажання, здобуваємо звички, будуємо зв’язки. Але якщо не звертати на все це свою увагу, погляд, усвідомлення, то такі практики можна прирівняти до просто проведеного тут часу. Все, що я усвідомлюю, стає досвідом. Все, що не усвідомлюю — просто проведений час. Потрачено. Всі ми так робимо, цього майже неможливо уникнути.
Ну наприклад, ми говорили про мою бабусю. Якщо я причеплю до себе мерця і прийду до бабусі у гості, вона обом нам запропонує поїсти. Я скажу: «Не хочу, і мій друг, як бачиш, теж». А вона тоді скаже: «Вдіньте капці, бо підлога холодна». Якісь інертні програми, яким ми слідуємо, не перепитуючи себе, який сьогодні день, чому я знову іду туди ж і роблю те саме. Ти кажеш: «Апчхі!», — я кажу: «Будь здоровий». І це не тому, що ми добре синхронізувалися. Нас можна замінити, а ролі залишаться.
Я підсвідомо уникнула всього того, що змушує повторювати день у день один маршрут. Мій день проходить максимально хаотично. Мені хочеться оголеного сприйняття. Без програм, стереотипів, усіх цих страхів.
Є мови, які ми не вивчили і не стараємося, але все ж таки вони існують, і інколи ми ними користуємося. Коли набридає бути самотніми
![](https://images.comma.com.ua/2016/09/vivienne-mort-side-03.jpg)
Я чую ці страхи в альбомі. А ще читав твої слова про труну як місце збору всього нашого досвіду…
Ми хотіли на обкладинці намалювати труну, але потім зрозуміли, що це дасть людям один конкретний варіант трактування. Я б хотіла, щоб їх було значно більше. Для багатьох людей це вже й так пісні, в яких дівчинка співає про хлопчика, про свої сердешні справи. Для них все так і буде — однозначно, зрозуміло. Та ми останнім часом уникаємо конкретних знаків. Я хочу лишити людям простір для власних інтерпретацій, не підрізати і не обмежувати їхню фантазію досвідом своєї персони.
Навіть якщо через це вони зрозуміють тебе неправильно?
Це не повністю мої пісні. Я, можна сказати, посередник і моє діло — передавати. Люди послухають і візьмуть від пісень те, що хочуть. Буває, автор відмовляється пояснювати свій твір, щоб оточити його ореолом філософії, якої насправді нема. Або навпаки, мільйон слів: «екзистенціально», «метафізично», «концепт», і всі вони мають зміст, але ніяк не допоможуть зрозуміти музику. Для мене правда в тому, що пояснення зайві. Я розумію по-своєму, але не проти, якщо люди вигадують інші трактування, чесні та цікаві. Я для того і виконую пісні всім, а не співаю їх у себе вдома. Це мій шанс чимось обмінятися. Ми не зможемо спекти такий великий пиріг, щоб вистачило на всіх людей, з якими нас пов’язують пісні.
![](https://images.comma.com.ua/2018/04/vivienne-mort-07.jpg)
Щодо кінцевості буття — це ж дуже страшно, ось так про неї згадати і пам‘ятати. Ти для себе знаходила пояснення, як не боятися смерті?
Розумієш, я не боюся померти. Мене лякає смерть близьких людей. Як не боятися смерті — мабуть, пережити хоча б одну. У моєму свідомому житті ще ніхто не помирав, тому я залишаюся дитиною. Бо тільки знаю, що смерть є, а обличчя її не бачила. Мене завжди відмежовували від звісток про неї, казали, що я тонкого складу душа. Боялися, що буду довго плакати.
Коли помер дідусь, мені довго не казали про його смерть. Потім почали натякати, що він захворів, тож, можливо, скоро помре — щоб подивитися на першу реакцію. І вона послідувала — дитяча затяжна депресія, неприйняття реальності. Думаю, зі мною важко було мати справу. У мене сильний і наполегливий характер. Якщо я вирішувала плакати, то робила це довго і максимально трималася за цю пам’ять, ні на кого не звертала увагу. У серіалі помер комісар Рекс, а я мучила живих людей, які переживали і не знали, як зарадити моєму трауру.
Щоб не боятися смерті, потрібно вчитися любити
У тебе в альбомі вистачає біблійних мотивів — холодний Іордан, agnus dei, янголи. При цьому ти двічі була в Індії, де зовсім інше уявлення про смерть — це на тебе якось вплинуло?
Я нещодавно думала про ставлення до цього питання на сході і заході. Люди сходу налаштовані на реінкарнацію, серед їхніх приказок немає слів «життя одне». Тому вони нікуди не поспішають, переносять пісок на підошвах з одного місця в інше. Вони часто позбавлені амбіцій і тому дуже спокійні.
У протилежність їм — західний напіватеїстичний світ. От мене в дитинстві навчили молитися — я й молилася до 16 років, як мантру повторювала перед сном, чула, що в мене є ангел-охоронець, що можна потрапити у пекло. На заході не вміють передавати живі традиції, і з часом сліпе слідування ритуалам потребує роз’яснень. Оскільки їх ніхто не дає, люди відкидають все разом і поринають у іншу релігію — як стати успішним і щоб у мене багато всього було. Якщо душі і Бога немає — буду купляти і продавати. І там, і там люди історично звикли на щось опиратися.
Необхідно поміщати себе у центр всесвіту. Тоді ми будемо не пишатися, а соромитися, що все життя не змінювалися. Якщо на мене опирається увесь всесвіт — яка я опора? Ми запитаємо себе, і, не озираючись на Аллаха і Христа, на айфон і хітпарад, все вирішимо самі.
![](https://images.comma.com.ua/2018/04/vivienne-mort-05.jpg)
Повертаючись до обкладинки — це ж на тобі маска з мексиканських поховальних ритуалів?
Саме так. Memento mori.
Vie vien mort.
Точно.
Маска як ідея з’являється у вас не вперше — зокрема були музиканти у масках у турі «Готика». Мені взагалі здається, що раніше у Vivienne Mort було багато пісень-масок, образів, які ти приміряла на себе, а «Досвід» — ваша перша повноцінна платівка, позбавлена цих масок. Що ти думаєш із цього приводу?
Так і є. У кого що болить, той про те і говорить. Я надівала на нас маски в турі «Готика», бо хотіла зняти всі свої. Коли маєш багато масок, згодом не можеш знайти, яка з них — твоє справжнє обличчя. Мені не подобається майже все, що я робила до цього альбому. Це все пошуки, я дивлюся на них без презирства. Просто хороші і чесні ідеї пісень, не втілені у всій красі. Здається, коли мені надсилали ці ідеї, надії на мене були більші.
Необхідно поміщати себе у центр всесвіту. Тоді ми будемо не пишатися, а соромитися, що все життя не змінювалися. Якщо на мене опирається увесь всесвіт — яка я опора?
![](https://images.comma.com.ua/2016/09/vivienne-mort-tour.jpg)
Я важко уявляю, як ти записувала альбом і не губилась у цьому стані. Тобі комфортно з цими піснями наодинці, у студії? Чи хочеться швидше донести їх до публіки?
Така емоція, як у момент, коли ти тільки написав пісню, потім ніколи не повториться. Тому що ти сам здивований, сам свій перший слухач. Насправді їх можна нікуди і не нести, але мені хочеться спілкування з людьми. Група і слухачі — це моя спільнота, мої однодумці. Я усвідомлюю, що неможливо постійно слухати і співати Vivienne Mort, але з кожним слухачем ми зустрілися у правильний для нас час і будемо разом, доки це буде потрібно.
Ти якось сказала, що тобі здається, що ти не приносиш особливої користі людям.
Мені не здається, так і є.
Але ти не просто пишеш пісні — ти співаєш їх на концертах. Реакція прихильників не запевняє тебе, що це корисно?
Є різні приклади в історії, де масу прихильників мали люди, яких зараз дуже різко засуджують. (довга пауза) Тож це не може бути мотивацією до дій. Якщо я побачу, що мені не хочеться ні співати, ні писати, то, думаю, мене важко буде змусити це робити. Я вважаю, що нас цінують за правдивість. Через творчість ми пізнаємо світ і дізнаємося, як хочемо у ньому жити, шукаємо красу і те, що об’єднує з вічністю. Думаю, ми все це робимо для себе.
Фото: Юлія Вебер
![](https://images.comma.com.ua/2017/08/telegram-logo-small.png)