Г'ю Грант: як головний ромкомівський красень став лиходієм

Є актори, чия кар'єра — це повільний, але впевнений демонтаж власного амплуа. Історія Г'ю Гранта — саме такий випадок. Впродовж десятиліть він був уособленням британського шарму: сором'язливий погляд, скуйовджене волосся, незграбні фрази. Але приблизно з середини 2010-х актор узявся за інше — грати тих, від кого хочеться триматися подалі.

Народився майбутній лиходій 9 вересня 1960 року в Лондоні. Родовід у нього такий, що міг би стати сюжетом для костюмованої драми: серед предків — віконти, графи та родичка колишнього прем'єр-міністра Британії. Дід отримав нагороду за хоробрість під час Дюнкеркської операції, а літні канікули юного Г'ю проходили в Шотландії. Мати, вчителька з тридцятирічним стажем, сама навчала сина французької, латини й музики.

Шлях до сцени не був прямим. В Оксфорді Грант вивчав літературу й готувався стати мистецтвознавцем, аж поки не вийшов на сцену в шекспірівській «Дванадцятій ночі». Перша кінороль — у студентській стрічці 1982 року. Далі були скетчі в пабах, рецензії на книжки й так і не дописаний роман. Перший серйозний успіх прийшов 1987-го з «Морісом» і Кубком Вольпі у Венеції. Потім — майже п'ять років ролей другого плану, де він переграв чи не всіх історичних персонажів: лорда Байрона, двічі Шопена, барона.

Переломним став 1994 рік. Сценаристи «Чотирьох весіль і одних похоронів» категорично не хотіли бачити Гранта — головною перешкодою називали саме його зовнішність. Творці навіть навмисно псували акторові зачіску й давали найскладніші репліки, аби зменшити цю красу. Це, звісно, лише додало персонажеві шарму. Фільм зібрав понад 244 мільйони доларів, приніс перший «Золотий глобус» і зробив Гранта зіркою по обидва боки океану.

Далі — парад ромкомів: «Ноттінг Гілл» із Джулією Робертс, «Щоденник Бріджит Джонс» із Рене Зеллвегер, «Реальна любов», де він танцював у резиденції прем'єр-міністра. Але образ вічного закоханого красунчика, схоже, набрид йому самому. У «Хмарному атласі» Грант зіграв одразу шістьох темних персонажів, у «Пригодах Паддінгтона 2» — підступного лиходія, у «Джентльменах» Гая Річі — безпринципного детектива. А торішній хорор «Єретик» із моторошним релігійним фанатиком знову приніс номінації на «Золотий глобус» і BAFTA.

Особисте життя актора теж зазнало змін. Довгі роки за ним тягнулася слава переконаного холостяка — тринадцятирічні стосунки з Елізабет Герлі завершилися 2000 року без весілля. Лише 2018-го, у 57 років, Грант одружився зі шведською тележурналісткою Анною Еберстайн. Вони виховують трьох дітей, ще двоє народилися від короткого роману з Тінглан Хонг.

Попри статус секс-символу кількох поколінь, Грант не раз зізнавався: не любить зніматися й почувається невпевнено на майданчику. Він відмовився від ролі Локонса в «Гаррі Поттері» — і, за власним визнанням, досі про це шкодує. У молодості встиг попрацювати помічником доглядача футбольного клубу й автором слоганів для радіореклами. А ще вільно говорить французькою, хоча в французьких версіях власних фільмів його завжди озвучує інший актор.

Історія Гранта — це не лише про зміну амплуа. Це розповідь про те, як актор свідомо відмовився від того, що принесло йому славу, заради складніших і цікавіших ролей. І, здається, цей вибір дав йому друге дихання.