Гаю Річі — 58: чотири фільми, у яких він залишається собою

Є режисери, чиї фільми впізнають із перших секунд — за ритмом монтажу, за інтонацією реплік, за тим, як камера любить небезпечних людей. Гаю Річі виповнилося 58, і це привід перечитати його роботи не як список хітів, а як послідовну розмову про характер, який не змінюється від обставин.

Почалося все 1998 року з «Карт, грошей, двох стволів». Четверо приятелів із лондонського Іст-Енду складаються по сто тисяч фунтів, щоб один із них сів за картярський стіл до кримінального авторитета. Гра виявляється шахрайською, і замість виграшу хлопці отримують півмільйонний борг та тиждень, щоб урятувати власні пальці. Вихід вони шукають у пограбуванні сусідньої банди наркоторговців — і саме там усе починається по-справжньому. Критики на Rotten Tomatoes хвалять зухвалий чорний гумор, шалений темп і винахідливий монтаж, хоч частина оглядачів дорікає дебюту за надмірну жорстокість.

За два роки з'явився «Великий куш». Дрібний промоутер підпільного боксу Турок потрапляє у смертельну пастку: його боєць, непередбачуваний ром Міккі, перемагає суперника замість домовленої поразки. Тепер над обома нависає лють гангстера на прізвисько Цегла, а Лондон тим часом охоплює лихоманка через крадений діамант на 86 каратів. За коштовністю ганяються грабіжники, найманці та божевільні мафіозі, і всі ці стежки неминуче перетинаються. Рецензенти відзначають влучні іронічні діалоги, режисуру та гру Бреда Пітта, хоча деякі нарікають на переважання форми над змістом і емоційну поверховість.

2019 року Річі повертається до фірмового бандитського стилю в «Джентльменах». Американський емігрант Міккі Пірсон збудував у Британії прибуткову імперію з вирощування марихуани, використовуючи маєтки збіднілих аристократів. Коли він вирішує відійти від справ і продати бізнес багатому інвестору, кримінальний світ Лондона починає справжню війну за його спадок. Критики захоплено зустріли повернення до знайомого стилю, відзначивши акторський ансамбль і дотепну сатиру на британські класові бар'єри, але дехто вважає сценарій старомодним.

А 2023 року з'явився «Перекладач» — історія про загін сержанта Джона Кінлі, який потрапляє в засідку талібів в Афганістані. Єдиний, хто виживає разом із командиром, — місцевий перекладач Ахмед, який на своїх плечах протягує пораненого американця через ворожу територію. Повернувшись додому й дізнавшись, що уряд покинув родину рятівника напризволяще, сержант вирушає назад у пекло. Стрічку похвалили за зрілий драматизм, напружені бойові сцени та дует Джейка Джилленгола й Дара Саліма, хоч окремі оглядачі вказали на передбачуваність голлівудських кліше у фіналі.

Між цими чотирма точками — чверть століття. Річі змінював масштаб, країни, інтонації, але не зраджував головному: інтересу до людей, які опинилися на межі й намагаються зберегти обличчя. Саме тому його фільми хочеться передивлятися — не заради сюжетних поворотів, які вже знаєш напам'ять, а заради того, як у них звучить мова.