Матінка з Хмельницького: як дружина священника стала голосом сучасної церкви в соцмережах

Одне з відео Юлії Залізної з Хмельницького переглянули понад п'ять мільйонів разів. Відтоді її блог перетворився на щоденну розмову з аудиторією: тисячі, а часом і сотні тисяч переглядів під кожним роликом. Жінка — дружина священника, і саме це поєднання, здавалося б, непоєднуваного — церковної служби та соцмереж — зробило її впізнаваною.

У своїх відео Юлія розповідає не лише про церковне життя, а й про материнство та повсякдення. Та не всі теми знаходять розуміння. Наприклад, звістка про те, що вона почала ходити до спортзалу, обурила частину користувачів. «Переважно, це старшого віку людей, бо молодь цього не пише, що не подобається, були коментарі, що огидно дружині священника ходити в спортивний зал», — розповіла блогерка.

Критика її не зупиняє. Юлія каже, що може прийти до церкви у штанах, бо передусім думає про власний комфорт. «Спокійно можу бути в штанах, навіть якщо, наприклад, сьогодні дощ. І, якби сьогодні було б Богослужіння, я можу прийти одягнута і в штанах, тому що одяг до віри нам не заважає, нам потрібно думати про свій комфорт», — пояснила вона.

Мета блогу, за словами Юлії, — заохотити людей приходити до церкви. Відео виходять щодня, і майже в кожному вона ставить хештег ПЦУ. «В першу чергу, я на кожному відео ставлю хештег ПЦУ. І навіть якщо ввести просто ПЦУ хештег, дуже багато є моїх відео. Тобто я хочу показувати, що наша церква сучасна і в церкву класно ходити і в церкві добре», — каже матінка.

Перед публікацією дописів на теми, які можуть викликати дискусії, Юлія радиться з чоловіком. Він підтримує її захоплення. «Я раджуся з ним, тому що я вважаю, що його думка є дуже важлива, і щоб зайвого чогось не сказати. Наприклад, коли навіть пишу сценарій на Reels: я часто розповідаю людям про свята, що роблять, як писати записки, як ставити свічку — я з ним раджуся, щоб це було все в рамках, в міру правильності, щоб це подати», — розповіла вона.

Поза мережею Юлія співає у церковному хорі, пече просфори, допомагає з декором храму та займається недільною школою. «Це було для старшого покоління так незвично. Аніматорів в храмі не було. Дітям це запам'яталось, що біля храму були аніматори. Люди це, можливо, не всі сприйняли, але наша була мета, щоб дітям сподобалось, тому недільна школа», — поділилася жінка.

Історія Юлії Залізної — це не просто про соцмережі. Це про те, як звичні ролі набувають нових обрисів: дружина священника може бути блогеркою, ходити в спортзал і носити штани, а церква — бути сучасною і відкритою. І, можливо, саме ця щоденна, непафосна розмова про віру й побут робить більше для довіри до церкви, ніж будь-які офіційні звернення.