Рассел: Привіт, доброго ранку.
У новому випуску The Selector діджей Goldierocks спілкується з набираючими оберти рокерами Band Of Skulls про формулу успіху для молодих гуртів, тури на розігріві у The Black Keys і Muse, найдотепнішу фразу в світі та інше.
Сьогодні гості студії The Selector — Мет і Рассел з гурту Band Of Skuklls. Вітаю вас, джентльмени.
Нам приємно, що ви завітали. Давайте поговоримо про історію гурту. Ви починали у Саутгемптоні. Розкажіть як це було — якою була музична сцена у ті часи, які гурти ви слухали, хто починав поруч із вами?
Рассел: Усе вірно, ми родом з Саутгемптона, це південне узбережжя Англії. Метт і я граємо разом цілу вічність. Емма приєдналася трохи згодом, а от ми діємо спільно ще зі шкільних років.
А тепер ви старички. 🙂
Рассел: Ми точно вже не діти. Пригадую, у ті часи Саутгемптон мав здорову музичну сцену. Ми організовували власну серію клубних нічних вечірок, запрошували живі гурти, а самі час від часу діджеїли. Тож так, ми були частиною місцевої музичної сцени. Молодому гурту важливо знайти свою тусовку.
Той, хто швидко досягає успіху, може так само швидко його втратити
Які саме гурти ви відкривали тоді публіці? Чи є серед них ті, які нам варто дослідити?
Мет: У нас було кілька визначних артистів, які грали в бендах, але перейшли до більших звершень. Серед них, наприклад, Анна Келві. Вона тоді грала в гурті і кілька разів виступала на наших вечірках. Пізніше ми виступали на концертах, які вона робила в Лондоні. А кілька років потому вона вийшла з тіні і випустила блискучий сольний альбом. Це така втіха — бачити як люди, які починали займатись музикою разом із тобою, досі займаються цим і досягають справжнього успіху.
Тепер давайте поговоримо про вашу музику. Ваша перша і друга платівки були спродюсовані Єном Дейвенпортом. Чому саме він? Це прекрасний продюсер, але цікаво знати більше подробиць – він обрав вас чи ви його?
Рассел: Ми однодумці. Нас познайомили, аби ми зробили кілька демо-записів, і все пішло настільки добре, що перший же трек, який ми створили з ним, потрапив у наш дебютник. Тож є 3 чи 4 пісні в «Baby Darling Doll Faced Honey», під час запису яких ми і не здогадувались, що вже пишемо альбом. Коли процес пішов, ми не стали зупинятися і органічно записали цілу платівку. Вдруге все відбувалося вже більш традиційно, у дусі «давайте запишемо альбом разом». І ми пишаємося альбомами, які записали з Єном. Це важлива частина нашої історії.
Пресса писала, що ви досягли успіху у такий добротний олд-скульний спосіб — виступаючи всюди, де є слухач. Ви наполегливо працювали і знайомили публіку з собою у всіх цих клубах із характерною липкою підлогою, не барилися, давали концерти — і тепер маєте успіх. Як вважаєте, теперішнім молодим бандам складніше йти таким шляхом?
Рассел: Не думаю. Все залежить від любові. Ми переживали такі скрутні часи — не тижні, а цілі роки незгод. І якщо тобі все одно вистачає терпіння і наснаги, то, очевидно, ти любиш те, що робиш.
Але є річ, яку я маю сказати — такий шлях не є гарантією успіху. На мою думку, люди в наш час не хочуть працювати, а просто хочуть бути у певному статусі, який самі собі вигадали. Це хитка позиція. Той, хто швидко досягає успіху, може так само швидко його втратити.
У вас було кілька вражаючих турів на розігріві у Muse, Queens Of The Stone Age, Red Hot Chilli Peppers. Має бути кілька таємних історій.
Рассел: The Black Keys — от кого ми не можемо забути. А загалом нам надзвичайно щастило і це дуже тішить. Деякі з цих гуртів ми дуже любили, коли були молодшими. У спільних турне ти усвідомлюєш, що всі вони насправді схожі, але найуспішніші гурти — це ті, які люблять свою музику сильніше, ніж решта. Тому вони і успішні. От чому нас навчили ці спільні подорожі. Що кожен гурт любить свою справу. Це необхідна умова, аби пережити всі складнощі на шляху і продовжувати.
Найуспішніші гурти — це ті, які люблять свою музику сильніше, ніж решта
Повернемось до вашого альбому, що вийшов раніше цього року. Де ви його записували і з ким?
Мет: Власне, ми вперше записувалися в Лондоні. Зазвичай для цього ми винаймали місцини десь у сільській місцевості і зачинялись там. У цьому випадку ми провели два місяці у центрі Лондона — це було мило, так, наче у нас є справжня робота. Такі собі «години музиканта», з 12 до 6, потім ми йшли до пабу, випивали пиво, а далі їхали додому, слухаючі у потязі власні записи за цей день. Це справді допомагало. Після того ми поїхали у Річмонд, що на півдні Лондона, і записались із джентльменом на ім’я Нік Лоні. Це був неймовірний час і прекрасне літо.
Який ваш улюблений трек у цьому альбомі?
Рассел: Гадаю, для мене це пісня, яку ми любимо грати наживо, і вона вміщує частинки кожного з нас, а також нас молодших, а також нас нових, важчих, — «Feel Like Ten Men, Nine Dead And One Dying». Це, мабуть, найдовша назва пісні, яку ми мали. Цей рядок з пісні — те, що нам у дитинстві говорив мій неймовірний дідусь, коли був стомлений і трохи роздратований. Я завжди вважав цю фразу найдотепнішою.
Між іншим, дідусь казав, що наша музика — це просто якийсь гамір, і що ми нічим не відрізняємось від усього цього молодого музичного брухту навколо. Втім і це я вважав найбільшим компліментом. Це така своєрідна форма підтримки, притаманна моєму дідусю.
Отже, які ваші плани на остаток року — може турне?
Рассел: Три роки минуло з часів останнього…
Трохи затамували подих?
Рассел: Можна і так сказати. Але ми постійно десь виступали — Америка, Австралія. У вересні запланували собі місяць на творчість, треба пописати щось. А потім повернемося у робочий процес і виступатимемо у Європі, Британії і зробимо наше найбільше шоу у Лондоні — 14 листопада у легендарному Hammersmith Appolo (прим.: зала на 5.000 глядачів).
Неймовірно! Band Of Skulls, дуже вам дякую!
Мет: І ми вам дякуємо.
Аудіоверсія інтерв’ю з Band Of Skulls, презентація гурту These Ghosts та та інша нова британська музика — у свіжому випуску радіошоу The Selector за підтримки British Council. Слухайте The Selector на aristocrats.fm щосуботи о 20:00.
Бонус: фото від Comma з виступу Band Of Skulls на Sziget Festival 2014:
