Дисклеймер: автор публікації співпрацює з лейблом Thousand Kisses Place, а артистка Софія Швагер є однією з регулярних авторок Comma, тож позиція щодо релізів Hidden Element, Koloah, Vroda та Sophistication може сприйматися як упереджена. Проте просимо повірити у професійну відповідальність автора й довіритися йому, адже вагу має лише те, що це дійсно хороші релізи.
Другий EP вокалістки Альони Карась і продюсера Ярослава Татарченка починається як інтелігентний електронний поп, мрія будь-якої поважаючої себе радіостанції, продовжується пульсуючим IDM, а завершується техно з напористою прямою бочкою. Кмітливі аранжування й вокальні лінії, небанальні тексти на звичні теми самоідентифікації, закоханості, кінця закоханості — така елегантна незалежна поп-музика у нас досі в дефіциті.
Назва одного з нових треків київського електронного дуету, «Shinkansen», перекладається з японської як швидкісний потяг. І ця музика справді нагадує надсучасний експрес: перебуваючи всередині, ти почуваєшся комфортно, спокійно, не відчуваєш швидкості, але техногенна машина знаходиться в постійному русі, і ти разом із нею. Зважена басова структура, помірні синтетичні хвилі, вкраплення перкусії — подібно східним мудростям, ця електроніка ховає у своїй простоті езотеричний ефект. Окремої уваги заслуговує візуальне оформлення київського ар-брютового художника Микити Сторожкова, одне з найкрасивіших цього року.
Музика Blooms Corda продовжує бути острівцем затишку і нагадувати, що навіть плисти проти течії можна, розслабивши плавники й задоволено примруживши очі. Щоб записати ці пісні, Данило Галико продавав свої картини й вірші. Усі інструментальні партії, крім саксофону й кларнету, він традиційно виконав сам.
Творча співпраця киянина Олега Шпудейка та львів’янина Михайла Балога почалася з насичених концертних імпровізацій, а згодом оформилася в студії. Саксофон Михайла, механічна пташка, виспівує і порхає між гілками електричного саду поліритмів і поліфоній, виплеканих модулярами Олега. Це сад, до якого хочеться повертатися, щоб дихати повітрям і медитувати.
Цим релізом електронщики відзначили запуск власного лейблу Thousand Kisses Place та початок нової творчої глави — глави брейкбіту. Ігор Кириленко та Ніл Тарасов змішали й без того гнучкі брейки з ламаним техно, а голосові семпли й синтезатори у дусі наукової фантастики додали трекам кінематографічності.
Лідер гурту Андрій Пантюх вивертає душу назовні у трьох експериментальних романсах про жагу, голод, одурманення свідомості та гріхопадіння. Пристрасна колористика голосу перегукується з чутливими рухами смичка по струнах віолончелі, і у цій гіпертрофованій вразливості розкривається сила Jonathan Livingston.
Електронний футурист Koloah у попередніх релізах багаторазово уявляв атмосферу інших планет, і це позначалося на звучанні, часто синтетичному й холодному. Цього разу він думає про Землю і культивує надію на майбутнє, а брейкбітову основу визначніше розбавляє живими інструментами й перкусією, вдихаючи в неї життя та об’єм як ніколи раніше.
Для Koloah минулий рік видався плідним, тож не дивно, що продюсер вдруге в нашому топі. Із джазовим трубачем Деннісом Аду його познайомила кураторка Closer Ольга Бекенштейн, запропонувавши їм спільний виступ на фестивалі Am I Jazz. Так народилася якісна колаборація — коли обидва учасники проявляють свої найліпші здібності, і при цьому разом створюють дещо зовсім нове, що перевищує звичайну суму двох складових. Їхні студійні треки досі звучать як пафосне інтро, тож сподіваємося, що це лише початок співпраці.
Колишня учасниця Panivalkova в першому сольному міні-альбомі зображає стан, в різні моменти життя знайомий кожному: загубленість, холод, пошук світла, тепла, розуміння. В мелодійних і журливих піснях Ірини Кульшенко присутнє відлуння французького шансону, естрадних балад, фольклору, та головне — виразно чується душевна організація самої Ірини.
Музикант і продюсер Олександр Філоненко проявляє уяву мультиінструменталіста і лідера гурту, навіть коли йдеться про сольний електронний проєкт — тому ці треки мають такі деталізовані аранжування і стільки чіпких хуків. При цьому соковитий саунд і поканальна концентрація енергії замість спонтанних сплесків дають разючий контраст із дебютником «Alphabet».
Молодий інді-гурт демонструє блискучий перехід на українську та оновлення естетики. Хлопці кажуть, що надихалися українськими ВІА 70-х — тому тут є і наївні мелодії старих синтезаторів, і живі духові в «Сяйво краси», і кавер народного романсу «Ой ти дівчино» з імітацією хору в інтро. Наївність узагалі стає козирем ЕР, дає простір для ідей, значно ширших за один лише «вусатий фанк» — в сонячному, приелектроненому саунді чується і східноєвропейський синтпоп, і японський city pop, хоча навряд музиканти задумувалися про це. Їх просто вела дитяча безпосередність.
Дебют року, якщо це можна назвати дебютом. Руслана Хазіпова і Ганна Нікітіна у перервах між турами Dakh Daughters затіяли проєкт із композитором Антоном Очеретяним. Похмурий тріп-хоп на межі з індастріалом, красномовні тексти Івана Франка та артистична виразність Хазіпової й Нікітіної у сполученні досягають містичного ефекту, достойного спіритичного сеансу. У трьох заряджених треках може змінюватись темп і тон, та завжди зберігається цілісність. До того ж, з усіх дотичних до «Даху» талановитих проєктів, Ragapop першим проявляє таку уважність до звуку та використовує студію як інструмент.
SI Process — це дуже ритмоорієнтована електроніка. Не лише біти, а й решта звукових елементів упорядковані, квантизовані, вписані в сітку якнайчіткіше. Не дивно, коли за кермом барабанщик і електронний продюсер з гурту «Вагоновожатые» Стас Іващенко. Попри фокус на ритмі й умовність компактних мелодій, «Signals» вирізняється м’яким тембральним забарвленням. Принаймні поки що, в студії. Але, знаючи здібності автора, це заявка ще й на хльосткий концертний проєкт.
Нові пісні авторки-виконавиці Софії Швагер — сліди її втрати, тривоги, потягу. Але ви не почуєте в них розпачу. Меланхолія Sophistication прозоріша за весняне повітря: артистка плекає тепло й ніжність, навіть осмислюючи теми смерті чи кохання. Вона цілісно виражає себе у звуці, вдаючись то в медитативний мінімалізм, то в мрійливої легкості босанову, а коли голосу і гітари на якийсь час стає замало, видає звуки на флейті.
Дворазові переможці Best Ukrainian Metal Act і вінницькі резиденти австрійського Napalm Records тримають марку. Електронні елементи облегшили й «комерціалізували» звучання команди. Чи добрий це крок — покаже подальший розвиток і, можливо, альбом. Та поки маємо потужний осучаснений металкор.
Засновники гурту раніше грали у The Curse of Wendigo в містечку Харцизьк Донецької області, та у 2018 році перебралися в Київ, скоротили назву й зібрали в кулак досвід і злість. Цей ЕР — передвісник альбому в 2021-му — являє слухачу сучасний рок з іклами й нервом. Це хижа гаражна психоделіка, що з’їла на сніданок хардкор, стоунер і панк.
Свіжа кров лейблу Thousand Kisses Place, Давид Майборода з Луганщини створює чистий, прямолінійний брейкбіт, який, втім, не назвеш застарілим. Навпаки, він звучить нагально. Через танцювальну музику Давид досліджує власну тривожність, панічні атаки, наркозалежність серед однолітків, відсутність культури діалогу, тотальне розділення в суспільстві, і ці досліди втілюються не словом, а ділом: продюсер оточує експресивні ритми інтроспективними текстурами, немов запрошуючи до себе в голову, а в одному з треків семплює інтерв’ю мешканців сумнозвісних Нових Санжар.
Аскетизм мінімал-техно, ламана природа геріджу і прифанкованість електро зустрічаються в лаконічних і стриманих танцювальних треках харківського продюсера Іллі Показєєва на лейблі R&S. Достойне поповнення практично будь-якої діджейської сумки.
Дует електронних продюсерів зі старту хизувався досвідом і гонором у кожному звуці. Можливо, занадто — гонитва за модним саундом і хитрими звуковими трюками часто переважали над фінальною формою і вмістом. У «#In/Sanity» цей баланс відкалібровано вже значно краще. Гучне, амбітне звучання задає планку, що вимагає від Wavewalkrs стрибків вище голови. Чи дострибнуть — невідомо, та виклик кинуто впевнено.
Впевнений дебют двох киян, композитора Євгена Павлюковського та композитора і трубача Євгена Клюшніченка, які об’єдналися у 2020 році. We Don’t Eat Humans — це прогресивний пост-рок, який зацікавлює мелодіями, сюжетом, та перш за все — вправною роботою з палітрою тембрів, а саме домішуванням труби, фаготу, кларнету, віолончелі й дримби.
Bad News from Cosmos
Легковажний і вигадливий авант-поп із сильним французьким слідом. Пісні одеситів Андрія Грачова й Ірини Боднар окутані димкою дрімвейву з властивостями цукрової вати, але через непередбачувану мелодику й структуру вони ніколи не видаються пересолодженими.
«Dagues d’herbes hautes» звучить водночас і як сучасна робота, і як запилена знахідка з паризького горища, немов Саламі Роуз Джо Льюїс з лейблу Brainfeeder каверить героїню 80-х Ніні Равіолетт.
Bunht
Ярослав Татарченко, учасник гурту Тонка й екс-лідер MAiAK, у сольному проєкті остаточно відійшов від танцювальних ритмів убік тонкощів звуковидобування. Підготувавши експериментальну програму для фестивалю Next Sound 2019, електронний продюсер просто продовжив рух у визначеному напрямку. Продовжив бунтувати.
«Subliminal Winds» — це імпровізації й експерименти з синтами й семплером, записані в один дубль. Сюжети народжуються мимовільно, тут і зараз, проте вони сповнені цікавих подій і поворотів. В руках Ярослава залізо набуває характеру, здатності звучати як лиховісно («Lake of times»), так і з нотками меланхолії («Solace»).
Dakhabrakha
Блюз, танго, рок-н-рол, тексти Вінграновського, Шекспіра, Гейне, пісні з Коломиї, Волині, Болгарії — на своїй найбільш космополітичній платівці гурт ДахаБраха заграє з калейдоскопом впливів, залишаючись як завжди самобутнім.
Студійний запис далеко не завжди вловлює нюансовану динаміку виконання, по-справжньому ці пісні розкриваються тільки наживо, тож їхній час ще попереду — ми з вами неодмінно маємо відірватися під «Alambari» на літніх фестивалях.
Dark Side Trio
У світовому джазі склалося певне уявлення про східноєвропейську сцену. Перш за все через варшавський фестиваль Jazz Jamboree у 60–70-ті, коли бібоп Паркера, кул Брубека і модальний джаз Еванса наклалися на локальну ментальність. Свідомо чи ні, Dark Side Trio наче продовжують і розвивають цю східноєвропейську хвилю.
Дніпровський саксофоніст і композитор Данило Вінаріков надихався образом індустріального міста. Можна пов’язати це з кількістю ліній, темпів, контрастів, що рухають композиції. Звучання змінюється від камерного до розлогого («Industrial Song», «Anabiosis», «Ghost City» записували у великій залі музичної академії, решту — в студії). Саксофон, клавіші й барабани масштабуються, «індустріалізуються» завдяки запрошеним друзям — трубі, гітарі й басу.
Endless Melancholy
Ембієнтний імпресіонізм на межі яви й сну. У цьому альбомі для грецького лейблу Sоund in Silence киянин Олексій Сакевич малює атмосферу переважно за допомогою польових записів і дослідів з плівкою: він використовував портативний мультитрековий рекордер і мікрокасетний диктофон, створював петлі, записував на різних швидкостях і обробляв ці записи, аби наситити повітря змістом.
У часи, коли весь світ занурюється в «нескінченну меланхолію», якісний ламповий ембієнт може діяти терапевтично заспокійливо, повертати гармонію з собою. Якщо так, «A Perception Of Everything» можна призначати без рецепту.
Ganna
Дебютний альбом джазбенду GANNA пронизує тема переселення, подорожі, викликів і пригод: у композиції «На волю» маленька дівчинка вирушає з рідних тихих місцин до великого світу, так само як лідерка гурту Ганна Гриніва в підлітковому віці вирушила з селища під Києвом до нової домівки в Берліні разом із батьком і трьома сестрами; лірикою треку «Ріка» слугує вірш батька Ганни, а у «Witer» авторка переписала фольклорну пісню, давши вразливій героїні силу й коня.
Ансамбль музикантів з України, Франції, Данії, Швеції та Австрії знаходить спільну мову в європейському джазі в дусі лейблу ECM, який Ганна Гриніва оживлює українським фольклором. Фортепіано звучить в ядрі аранжувань, індивідуальні партії компліментують одна одній та розливаються вишуканими, віртуозними соло, а в центрі уваги при цьому — Ганна та її історія.
Heinali
Уявіть такий сюжет: пізнє Середньовіччя, келія, монах-відлюдник винаходить електронну машину, що імпровізує музику за правилами діатонічної, безпристрасної поліфонії свого часу. Умовно десь такі інструкції розробляв для модульного синтезатора Олег Шпудейко (на які тільки пояснення не підеш, коли про альбом написано стільки красномовних рецензій). Винятковий київський композитор відточував налаштування модулів із 2017 року, а далі запросив трьох музикантів зі старовинними інструментами — теорба (різновид лютні), бароковий альт, бароковий гобой — приєднатися до джему.
У підсумку Відродження і модульний синтез, людський фактор і раціональні формули поєднуються настільки делікатно й зворушливо, наче завжди були одним цілим.
Katarina Gryvul
Для скрипальки з класичною освітою зі Львова, яка вивчає електроакустику в університеті Кракова, цей альбом починався як розвага, відпочинок від написання академічних творів. Проте він вилився у повноцінну музичну персоналію.
Побудований на хитроскручених вузлах електронних текстур і глітчів, а також фантасмагоричному голосі, «Inside The Creatures» спочатку звучить як невидана колаба Арки та CocoRosie, та поступово дедалі впевненіше показує власну химерну натуру.
KLIM beats
Розслаблений і приджазований інструментальний хіп-хоп за всіма канонами. З одного боку, біти звучать максимально класично, до тієї міри, коли в них немає нічого оригінального. Та водночас це стилізація олдскульного boom-bap такого рівня якості й збереження флоу, що багатьом реперам, які заграють зі старою школою, варто потоваришувати з автором.
Бітмейкер Дмитро Климчук взагалі випускає біттейп за біттейпом. Проте даний реліз звучить особливо зріло.
La Horsa Bianca
«Здіймається хвиля і нас піднімає угору». Психоделічний арт-рок гурт з Харкова запрошує в мандри хвилями біблійного потопу.
Стихія справді піднімає угору, а ще накриває з головою, занурює в глибини інструментальних соло, топить в овердрайві, розбурхується й затихає. А між інструментальними хвилями, мов серфери, вправно розсікають пісні на вірші Юрія Іздрика (перша) й Богдана-Ігоря Антонича (остання).
Дев’ять скрипкових концертів Мирослава Скорика, зібраних за 45 років творчості, демонструють розмаїту стильову гамму, якою досконало володів легендарний композитор. Карпатські фольклорні мотиви (Перший концерт 1969-го, передвісник славетного Карпатського концерту), синкоповані джазові елементи (Концерт №5), провокативні танцювальні сплески (№6), цитування Шопена для зображення подій з життя композитора (№8), зворушливі мелодії, драматичні каденції, майже атональні пасажі та інші фарби оживають у віртуозному виконанні Андрія Бєлова з оркестром.
Збірка вийшла за кілька місяців до смерті Мирослава Михайловича і стала гідною присвятою майстру.
NB Chamber Group
Після бунтарства 60-х в українській композиторській музиці настав інакший період: разом із поступовим руйнуванням естетичної парадигми, нав’язуваної Совєтами, розсіювалася і протестність. Нові ідеали засновувалися вже не на соціальному опорі, а на прийнятті світу, служінні гармонії, боротьбі з хаосом. Таке бачення висловлює упорядниця даної збірки, композиторка Вікторія Польова. «Сутність композитора може збутися лише у виконанні», — додає вона в авторській колонці невдовзі після запису з виконавцями нової генерації Nota Bene Chamber Group.
До унікальної колекції увійшли твори тринадцяти легенд тих часів, коли шпаркі дисонанси й ухили в атональність перестали бути формою заперечення, нормалізувалися в композиторських словниках. І хоча в онлайн-версії доступні лише вісім композицій, вже вони розкривають потенціал осмислення навіть не якоїсь конкретної сцени чи часового періоду, а ширшого контексту, розмаїття голосів і умів, пов’язаних однією землею.
nug
Складні й зрілі постметалеві бойовики, просякнуті болем і відчаєм, від івано-франківського квінтету Юрія Дубровського. Бронебійні ритми змушують грати за їхніми зухвалими правилами. Відточені рифи й потойбічне ревіння вокалу звучать жирно й страхітливо. Гурт лютує, завмирає, а потім штормить із новою силою, звучить завжди гучно й роззлючено, при цьому — тонка межа — ніколи не агресивно.
Якщо така музика для вас, а тим паче якщо вона вам надто проста, варто також зауважити свіжий альбом сольного проєкту Дубровського Octopus Kraft «Null». Там він дозволяє собі значно більше, зокрема розтоплює міцні глиби гітарного шуму й гроулу в електроніці.
Polygrim
Обмеживши себе лише синтезаторами, ефектами й записами об’єктів, продюсер Володимир Дзіцюк нафантазував синтетичний альбом з дивовижно органічним звучанням. Найкоротший опис результату міг би звучати як «Джон Хопкінс імітує Four Tet».
Строкатий, енергійний, «Colorspacious» нагадує саундтрек до пригодницької відеогри, сповненої екшну й головоломок: події бурлять, пунктири іскряться, кольори постійно виблискують і переливаються. Треки при цьому ретельно структуровані, з продуманими білд-апами, кульмінаціями, моментами розслаблення, а ефекти на кшталт реверберації й ділею змушують електроніку звучати навіть подібно до фортепіано і духових. Найоригінальніша і наймасивніша робота Polygrim на сьогодні.
Riasni Drova Consort
Авангардне фолк-тріо зі Львова займається імпровізованим звуковидобуванням, грайливо відштовхуючись від естетики Середньовіччя. В альбомі «Середини» музиканти копирсаються в акустичних струнах, утворюючи захопливі нашарування тембрів, фраз і діалогів.
Кому до душі така музика, у 2020-му колектив видав ще два релізи — «Вісь» та «Еге ж (час осів)».
Sunchase
Досвічений герой електронної сцени Олександр Павленко у першому за 10 років альбомі втілив драм-н-бейсове коріння псевдоніму Sunchase, роки техно під ніком Na Nich і в статусі співзасновника Rhythm Büro, а також дабстеп та IDM. Ці треки збиралися цілу декаду й ілюструють, як навколо артиста змінювалися часи, мода, вечірки. Проте альбом в цілому личить саме 2020-му — перш за все, тому, що облаштований радше для навушників, аніж для танцполу. «Timeline» населений живим світом — шепотом і кроками, звуками вулиць і приміщень, дзинчанням і шипінням — і це робить його персоніфікованим, людяним, особистим.
Реліз також відзначає старт лейблу Kashtan співзасновниці Rhythm Büro Віри Логданіні.
The Lazy Jesus
Єгор Гавриленко, учасник гурту [O] і засновник джазбенду New Brain Trio, заробив славу як прогресивний бас-гітарист, що вмить додає груву будь-якому складу. Тепер він нарешті довів своє продюсерське альтер-его Лінивий Ісус до релізу дебютного хіп-хоп мікстейпу. На фітах — репери OTOY, Довгий Пес, Den Da Funk та виконавець, який відійшов від музики й побажав лишитися інкогніто.
«Оригінальний боєць» косить приджазований вонкі хіп-хоп з приплавленими синтами й семплами на одному полі з Flying Lotus. Він смачно відтягує біт, а деколи гранично розхитує, нахабно переламує його, та не руйнує — і в ці моменти звучить вже як «Оригінальний чемпіон».
2020-й став знаковим для Валентина Сильвестрова, живого національного скарбу і флагмана Київського авангарду 60-х. В кіно вперше показали 2,5-годинну документальну стрічку про композитора, а на лейблі Naxos вийшла ця масивна добірка його здебільшого свіжих робіт (тільки вступна кантата «Ода солов’ю» взята з 1983-го й відображає авангарднішу молодість). Окрім оркестру й номінованого на Греммі диригента, в записі взяли участь соліст і солістка, яким пощастило близько співпрацювати з Сильвестровим — сопрано Інна Галатенко і піаніст Олег Безбородько.
Це реліз композитора світового рівня, який проливає світло на його характерні риси, засновані на гармонічному поєднанні протилежностей: різкість і ніжність, постмодернізм і романтизм, пасторальність Пярта і сентиментальність Дебюссі, а над усім цим — елегійна ностальгія.
Zavoloka
Ідея зв’язку вишивки й музики зустрічається у багатьох світових культурах. Це не означає, що музиканти сідали й грали килим, проте, певним чином, даним сферам властива схожа відчуттєва організація. Про це писав Роберт Ферріс Томпсон, досліджуючи поліритмію африканського текстилю і народної музики. Подібні ідеї розвивав в образотворчому мистецтві Мондріан, конструюючи деякі свої картини за джазовим устроєм. Тепер до цієї теми звертається Катерина Заволока, прокладаючи синестетичний зв’язок між вишитими орнаментами й висококонтрастною, динамічною геометрією звукових текстур.
Так звучить український фольклор далекого майбутнього.
Zoltan Almashi
Віолончельні монологи Золтана Алмаші — це вдумливі танці наодинці з собою. Автопортрети досвіченого музиканта, педагога, засновника камерного фестивалю «Гольфстрім», артиста Національного ансамблю солістів «Київська камерата», передані в мереживі настроїв і гнучкому використанні інструменту.
Тут вам і гра з педаллю й відлунням, і вальс із рідкісним для віолончелі піцикато, і пристрасні сарабанда з танго, і театралізоване загравання з українськими першоджерелами, і інтроспективне звернення до угорського коріння. Записаний у готичному костелі у Львові, альбом став першим на новому місцевому лейблі Golka Records.
Композиторка Валентина Гончарова народилася й зростала у Києві, з кінця 70-х вчилася в ленінградській консерваторії, захоплювалася свободою фрі-джазу й експериментального року, сміливістю Штокгаузена й Ксенакіса, а у 84-му переїхала до Естонії та прийшла до електроакустичних дослідів, які записувала вдома на стереофонічний котушковий магнітофон «Олімп».
Вібруючий дроун з використанням живої віолончелі й ефектів, винахідлива musique concrete із нахилами в ембієнт, розмаїття голосових прийомів від монотонних вокальних мантр до кричання у віолончельні струни, пропущені через підсилювач — багатошаровість концепцій Гончарової вимагає глибокого слухання і винагороджує за нього. Плівки пережили пожежу й обвалений дах, щоб 30 років потому, після копіткої реставрації, вперше побачити світ. Щобільше, у 2021 київський лейбл «Шукай» планує видати другу частину.
Якось очільник ВІА «Водограй» Олександр Шаповал задумав разом із колегами експериментальний сайд-проєкт. Дочекавшись дозволу художньої ради, секстет Шаповала вперше виступив на фестивалі «Донецьк 106» у січні 1976 року. Виступ записували на плівку для радіо Промінь, але матеріали розчинилися в бюрократичному проваллі, їх загубили на три десятиліття. У 2020 мисливці за скарбами з лейблу «Шукай» віднайшли, оновили й видали загублену копію.
«Кобзарева Дума» закручує в єдиному вихорі джаз, психоделічний рок та українські традиційні мотиви. Це 24 хвилини чистого музичного задоволення і мурашки шкірою від усвідомлення, за яких умов це відбувалося. Секстет Шаповала і сьогодні вмить підірвав би будь-який світовий фест.
Герої українського андеграунду 90-х — лідерка гурту «Цукор — біла смерть» Світлана Няньо та її колега по підпіллю Олександр Юрченко — вперше видали цю колаборацію в 1996 році. Тоді вони самостійно переписали й розповсюдили обмежену кількість аудіокасет. Тепер шотландський лейбл Night School вперше видав альбом за межами України.
Позаземне сопрано, протяжний дроун, короткі повторювані мелодії синтезатору Casio, струни розбитих цимбал та загадкова перкусія збираються в експериментальний, фантазійний фолк, «Лісову пісню» в четвертому вимірі, що починається немов у відблисках сонячних зайчиків на березі струмка, а закінчується в дрімучому лісі, повному загадок.
У наступному матеріалі ви зможете послухати 40 найцікавіших українських пісень року.
