Я займався музикою змалку, і до програми вже років 7–8 як створював свою власну. Також була низка робіт для короткометражних фільмів, реклами, перформансів тощо. Не багато, але якийсь досвід я вже мав.
Найціннішими виявились знання про систему, в умовах якої створюється кіномузика, скільки людей і яких фахів залучається у цей процес, окрім композитора, — виконавці, звукоінженери, музичні редактори і так далі. Це якщо казати про теорію. Суто емоційно безцінними стали моменти, коли ментори Алла Загайкевич та Майкл Прайс ділилися особистим досвідом роботи над саундтреками до кіно: нюанси роботи над конкретними сценами у фільмах, пошук музичної концепції фільму в цілому, особливості спілкування з режисерами, продюсерами та рештою людей, залучених у процес.
З першого дня програми я спіймав себе на думці, що ось тут, у цьому приміщенні, зібрались люди, у яких точно є щонайменше одна спільна риса — це бажання створювати музику, конкретно — музику до кіно. Я потрапив у ту правильну «ботанську» компанію, в якій вже давно хотів побувати. Після лекцій та занять ми ще подовгу не могли вгомонитись, розмовляючи не тільки про музику, але переважно про неї. І зараз я кажу не тільки про абітурієнтів. Дуже вдячний менторам за той, скажімо, позапрограмний час, який вони проводили з нами.
Я переживав тільки за одне — ранній підйом, адже заняття починались вранці, а жайворонок з мене такий собі. Але впродовж програми вийшло так, що я, самому собі на подив, постійно випереджав будильник на 20–30 хвилин. Ще, звичайно, трохи нервував у перший день, коли треба було розповісти про себе перед малознайомими колегами. Та складнощів не було ніяких. А от основним викликом стало написання музики до обраного кіно — «Кома» Нікона Романченка — так, щоб її не соромно було показати Аллі та Майклу.