Значний ажіотаж і хвилю захвату в мережі викликав новий візуальний стиль Івано-Франківська, який розробили відомий європейський дизайнер Йован Роцанов та агенція цифрового маркетингу Aimbulance. Ми поговорили з керуючим партнером Aimbulance Романом Гавришем про процес розробки логотипу та дизайн-коду Івано-Франківська, а також про те, як зробити своє місто кращим вже сьогодні.
Пролог від Романа Гавриша
Взагалі, це дуже красива історія. Оскільки я зі Станіслава — я так більше люблю називати Івано-Франківськ — то там у мене багато знайомих і друзів. Серед них є люди, які займаються бізнесом — мають свої кав’ярні, ресторани. Ці підприємці зрозуміли, що місто насправді обмежене, в ньому проживає 300,000 людей і більше не буде. Не передбачається, що Івано-Франківськ почне активно рости, в людей з’являться гроші і тому подібне. Але з іншого боку, всі розуміють, що місто є туристичним перевалочним пунктом між всією Україною і Буковелем. За моїми даними, минулого року півтора мільйони людей приїхало в Буковель. Тобто 300,000 живе у Франківську, а півтора мільйони туристів прибувають на вокзал або в аеропорт і одразу вирушають далі. Тому місцеві підприємці замислились, як затримувати людей в місті.
Роман Гавриш, керуючий партнер агенції цифрового маркетингу Aimbulance
Івано-Франківськ має певну історію, архітектурну спадщину і підприємці хотіли б це підкреслити, зробити привабливішим. Але є одне але. Якщо зараз подивитись на вулиці Станіслава, то стане очевидним факт — місто зіпсоване зовнішньою рекламою, яку абсолютно безтолково розміщують. Тому підприємці і звернулися до мене з пропозицією розробити правила використання зовнішньої реклами, такий собі посібник, як можна і як не рекомендується робити. Я погодився, але висунув зустрічну пропозицію — розробити ще й логотип міста і стайл-гайд. Ініціатори ідеї відреагували досить позитивно. Варто сказати, що коло ініціаторів з часом розширилось і окрім підприємців туди увійшли журналісти, літератори, митці і це справді стало запитом громади міста. В Станіславі така громада відносно обмежена в кількості — це люди, які один одного знають і можуть якісно комунікувати.
Я розумів, що Aimbulance, як цифрова агенція, не має компетенції з розробки айдентики для міста. Тому ми одразу вирішили працювати з міжнародним спеціалістом, нашим другом, фахівцем світового рівня з розробки айдентики — Йованом Роцановим. В 2007 році він отримав Eulda, нагороду за найкращий дизайн логотипів в Європі. Йован з радістю підтримав нашу ідею. Далі ми порахували собівартість роботи: кошти для залучення Роцанова і кошти, які потрібні були на подорожі та дослідження. Фінальну суму ми озвучили громаді Франківська, яка місцево cкинулась грошима і почалась робота.
Були проведені громадські слухання для того, щоб збагнути, що таке Станіслав, чим він живе. Так ми отримали розуміння проекту, передали ці дослідження Йовану і почали розробляти стиль. Така довга, але красива історія.
Знайомтесь із новою айдентикою у презентації.
Цікаво, що ініціатива йшла від бізнесу, який, по суті, вирішив сам себе обмежувати в правилах використання зовнішньої реклами.
Наскільки я розімую, влада знаходилась осторонь від усього процесу. Тобто це абсолютно громадський проект. Мені здається, це перший в Україні випадок, коли ініціатива щодо розвитку міста йде з «низів», чи не так?
В Україні точно перший, а, можливо, і в світі, адже за кордоном за такі проекти відповідають місцеві адміністрації, яким громада делегувала ці функції. Єдина відмінність, що в них влада залучає громадськість до обговорення процесу. У випадку з Івано-Франківськом все навпаки: громада вийшла з ініціативою, розробила конкретну пропозицію і тільки зараз буде долучатися влада. Депутати мають розглянути проект на сесії, проголосувати та імплементувати його на законодавчому рівні. Цікаво, що ініціатива йшла від бізнесу, який, по суті, вирішив сам себе обмежувати в правилах використання зовнішньої реклами.
Студія Артемія Лєбєдєва розробила подібну концепцію дизайн-кода для Москви і це не єдиний випадок такої роботи для міста. Ви вивчали досвід своїх колег, інших міст, надихались певними прикладами?
Коли ми почали працювати, виявилось, що це доволі типовий документ, який у Франківську також існує в управлінні, яке займається контролем розміщення зовнішньої реклами. Головна проблема, що він не імплементований. У кожного міста, у кожного головного архітектора є такі правила, але коли підприємці беруть цей документ, де чорним по білому написано, що вивіска повинна на 50 см відступати звідси і на 15 звідти — ніхто нічого не розуміє. Тому підхід, який ми перейняли у Лєбєдєва — це візуалізація правил, конкретні приклади, як можна і як не можна, в картинках, а бажано в фотографіях, як ми й зробили. Підприємець — не дизайнер, він має лише уявлення про свою майбутню вивіску. Це уявлення стримується текстом правил, а отже погано стримується. Завдяки візуалізації підприємці розуміють, що існують різноманітні варіанти вивісок, не менш красиві, але правильно оформлені.
Яким чином планується впроваджувати дизайн-код і чи будете ви на постійній основі надавати рекомендації?
Ні, ми не будемо займатися цим на постійній основі. Ініціативна група Франківська залучила групу місцевих дизайнерів. Ми консультуємо їх, а вони будуть адаптувати дизайн-код до вивісок, навігаційних елементів і так далі.
Наразі потрібно отримати від міста схвалення. Ми не зможемо провести проект на законодавчому рівні, якщо громада не підтримає новий стиль. Тому зараз Aimbulance створює онлайн промо проекту, а підприємці замовили сувенірну продукцію з новим стилем задля реалізації в місті. Як тільки все це набуде певного розповсюдження, ми попросимо міськраду затвердити нашу розробку, як офіційний туристичний логотип Івано-Франківська.
Чи зацікавлені в такому посібнику правил органи, що контролюють розміщення реклами в місті?
Так, звичайно. За законом контролюючі органи повинні зрізати вивіски, які не відповідають страндартам, але тут виникає багато проблем. У нас є управління контролю зовнішньої реклами, головний архітектор, розробники вивісок і замовники — ці чотири сторони мають між собою узгоджувати дії, проконтролювати які досить важко. В управлінні немає ресурсів, щоби зрізати всі вивіски, які порушують правила — довелося б зрізати майже всі вивіски в місті. Їм важко донести до підприємців ці писані правила, а підприємці, в свою чергу, не розуміють, яку вигоду отримають. Коли ми візуалізували правила, це полегшило роботу всім.
Які ваші наступні кроки, ідеї щодо розвитку Івано-Франківська?
Безпосередньо у мене немає конкрених планів щодо розвитку міста. Але у Станіславі є концепція «Теплий Франківськ», автором якої є мій друг та, власне, ініціатор проекту по розробці дизайн-коду та логотипу Юрій Филюк. Він — власник мережі закладів «23 ресторани», однієї з найпопулярніших в Станіславі. Ідея «Теплого Франківська» в тому, щоб зробити з міста не тільки привабливу туристичну атракцію, а й локацію, де людям буде приємно жити, куди зможуть приїжджати митці — словом, комфортне для життя та розвитку місто. Він втілює різноманітні ініціативи — починаючи з відкриття ресторанів, в яких приємно їсти за невеликі гроші, продовжуючи брендінгом і стилем міста, а далі вони збираються робити всілякі артові інсталяції та події. Я долучений до цих ініціатив, завжди буду радий їм допомогти. У Франківську зароджується своєрідне бізнесово-суспільне мікросередовище, яке може витворити щось дійсно добре, не чекаючи на владу чи ще когось.
Ти любиш називати Івано-Франківськ його старою назвою — Станіслав, часто її вживаєш…
Місто було засноване сім’єю Потоцьких — це польська шляхетьська сім’я, яка опікувалась Галичиною — і назване на честь Станіслава Потоцького. Поляки заснували місто як фортецю й іменували її Станіславув. Коли прийшли австріяки, назвали на німецький манер Станіслау. Тільки в 1962 році, тобто 50 років тому, місто з більш ніж 300-річною історією перейменували на Івано-Франківськ. Причому особливої причетності до міста Іван Франко не має. Певно, Луцьк так само може називатись Івано-Франківськом.
Моя бабця називала місто Станіслав, бо прожила більшу частину молодості за Австрії. В дитинстві я дуже часто чув цю назву, а «Івано-Франківськ» просто писали на мапах і табличках. Зараз молоде покоління вживає назву Івано-Франківськ, але старші люблять Станіслав і навіть є така ініціатива — перейменувати місто. Зробити це можна лише на рівні Верховної Ради. Це не так просто, адже потрібно змінювати карти, міжнародні сполучення, аеропорти. Одним словом, дуже складна штука і тому незрозуміло, коли вона відбудеться. Я люблю назву Станіслав, мені так звичніше, коротше.
«Насправді громадянське суспільство — це коли бабця в під’їзді збирає гроші і робить клумбу»
25 травня в Києві відбудуться вибори мера Києва і один з кандидатів, Леся Оробець, зараз активно збирає команду ініціативних людей з різних галузей. Не плануєте взяти участь?
Ні. Мені здається, Київ – це трохи складніше, я відчуваю його не так, як Станіслав. У Станіславі я розумію, хто ця громада і що це дійсно найбільш активні люди, тому, орієнтуючись на них, можна робити стиль і бренд, який відповідатиме всьому місту. З Києвом все значно складніше. Ми би не бралися за таку роботу в столиці — це не наш профіль, зрештою. Якщо раптом нас запросять, ми будемо обговорювати формати співпраці, можливо, поділимось досвідом.
Уяви своє ідеальне місто майбутнього. Яким воно має бути? Та і загалом, як мають розвиватися міста в Україні?
В першу чергу потрібно говорити про комфорт життя людей. Якщо подивитись на місто, особливо на Київ, то тут я не бачу архітектури, я не бачу людей — я бачу машини. А насправді місто має бути придатним для того, щоб у ньому жили, працювали і творили, а не просто існували. Причому жили/працювали/творили — це обов’язкові елементи. Місто має бути орієнтоване, в першу чергу, на пішу людину. В другу чергу — на людину на ровері. В третю — на автомобіліста. Воно повинно максимально сприяти життєвому і творчому розвитку людини.
Зараз виникає дуже багато ініціатив по урбаністиці. Наприклад, у Львові є lypneva.com. Вони беруть невеличкий проект, отримують від громади фінансування і реалізовують його — облаштовують маленький скверик або встановлюють стовпчики, щоб машини не заїжджали на тротуар. Мені здається, ці невеличкі рішення змінюють дуже багато.
Для правильного ритму важливий рівень шуму, якщо він дуже високий і це ніяк не вирішувати, то, відповідно працювати і відпочивати в місті важко. Потрібно розвивати життєві простори: парки, сквери. Також дуже важливе мистецтво, всілякі арт-центри, галереї та інші штуки для функціонування міста на глобальному рівні.
Місто має бути орієнтоване, в першу чергу, на пішу людину.
В другу чергу — на людину на ровері.
В третю — на автомобіліста.
Знову ж таки, розробляючи стиль Станіслава, ми пробували зробити його конкурентоспроможним, наприклад, з Амстердамом. Але поки що в Україні створюють продукти, які не конкурують зі світом. Місто не сприяє творенню таких продуктів, не вимагає цього. В Амстердамі інфраструктура настільки дизайнерська, що якщо ти будеш робити якийсь гірший дизайн, ніж спроектовано простір у тебе на вулиці, то ти сам будеш почувати себе некомфортно. А в нас дуже легко робити кращий дизайн, ніж на вулиці, але це далеко від світового рівня.
Потрібно піднімати загальний рівень по всіх параметрах життя, не в значенні, щоб люди ставали багатші, а в тому, як вони дбають про себе. Поставити стовпчики, щоб машини не заїжджали на тротуар — це невелика робота, коштує не дуже багато, мешканці будинку можуть забезпечити свій квартал стовпчиками, скинувшись по 10 грн. А так, мами з колясками не можуть пройти по тротуарах, тому що там стоять машини. Це деталі, але люди схильні чекати когось, хто прийде і вирішить їх проблеми. Місто майбутнього в Україні — це те, в якому люди самі собі створюють комфортні умови.
Місто майбутнього в Україні — це те, в якому люди самі собі створюють комфортні умови.
Ти говориш про народження громадянського суспільства.
Так, так. Персонально мене дратує в Україні те, що в нас громадянське суспільство асоціюється з недержавними організаціями, які фінансуються з якихось фондів, випускають якісь книжечки. Насправді громадянське суспільство — це коли бабця в під’їзді збирає підписи, гроші і робить клумбу, це коли просто беремо і даємо самі собі раду. Так само, як і Майдан — люди прийшли і зробили те, що треба, самі забезпечили фінансування, ніхто нікого не чекав. Чому виглядає так паскудно будинок (показує навпроти)? Там живе тисяча людей, а подивитись на цей фасад — це ж жахіття. Можна його відремонтувати своїми зусиллями? Можна! Це ж не важко, прото потрібно домовитись і зробити.
Я відкрию секрет, ми зараз створюємо проект, через який ініціативні люди будуть знаходити один одного — ті, хто хочуть робити, і ті, хто можуть давати гроші на такі ініціативи.
Люди мають побачити одне одного. Ми заходимо в транспорт, а люди стараються уникати поглядів. А можна ж не уникати. Має початися бесіда. З’являється бесіда — з’являється спільний інтерес. З’являється спільний інтерес — з’явлється дія. З’являється дія — з’являється результат. І коли люди на своїй сходовій клітці почнуть говорити один з одним і скажуть: «А давайте заліпимо цю діру, чого вона тут маячить, давайте скинемось, а я організую». Пум — і немає вже діри. А так вона могла стояти 20 років. Нічия. А отже, спільна.
