Ахтем Сеітаблаєв: про сина в Криму, паспорти РФ та українську мову

В ефірі програми Okay Eva зірка зізнався, що підтримує зв'язок із сином, попри відстань і окупацію. Розмова швидко перейшла від особистого до суспільного: Сеітаблаєв висловився про документи, які кримчани змушені отримувати в реаліях півострова.

«Стосовно паспортів і документів. Я один із перших, який казав: „Якщо ви не збираєтеся виїжджати, отримуйте цей документ і розглядайте як аусвайс“», — зазначив він. За словами режисера, наявність російського паспорта не є маркером ставлення людини до окупації. Він наголосив, що багато мешканців півострова, особливо кримські татари, досі ідентифікують себе з Україною.

«Чи є кримські татари абсолютною більшістю своєю проукраїнськи налаштованими громадянами? Проста статистика, навіть не українська, а російська. Абсолютна більшість політичних в'язнів, які перебувають в російських в'язницях або в ШІЗО, із Криму є кримські татари. От вам проста відповідь», — пояснив Сеітаблаєв.

Окремо він торкнувся того, як люди на півострові переживають нинішні труднощі. На його думку, ті, хто відчуває себе громадянами України, розуміють причини проблем і чекають на звільнення Криму: «Люди, які відчувають себе громадянами України, ви можете мені вірити, можете не вірити, але вони точно налаштовані на те, щоби це все відбулося і якнайскоріше відбулося звільнення Криму від тимчасової окупації. І вони прекрасно розуміють, чому це відбувається і внаслідок чого це відбувається».

Говорячи про повернення мешканців деокупованих територій до українського простору, режисер наголосив на важливості знання мови та історії. Він зізнався, що сам перейшов на українську у дорослому віці, тож не розуміє скарг однолітків на складність вивчення: «Мені було більше 40 років, коли я почав потихесеньку розмовляти українською мовою. Тому я зовсім не розумію, коли там мої однолітки починають жалітися: „Ой, мені так сложно виучить це“».

Сеітаблаєв переконаний, що мовне середовище суттєво полегшує процес опанування української. Він пригадав, як його товариш В'ячеслав Кириленко колись звернув увагу на одну з його мовних помилок — і це стало кумедним спогадом на шляху до вільного володіння мовою.