«Газета» повертається: у новому сезоні жартують про ПВК Вагнер і туалетний папір

Псевдодокументальний ситком «Газета» повертається на екрани з новою порцією абсурду — і з темою, від якої жартувати начебто не випадає. Перша серія другого сезону відкривається смертю Білла, другорядного персонажа, який до редакції газети не мав жодного стосунку, але працював у тому самому офісі.

Річ у тім, що журналісти видання Truth Teller ділять приміщення з компанією Softees, яка торгує туалетним папером і за прибутками значно їх переважає. Власник в обох — один. Тож коли менеджер із продажу туалетного паперу гине в пожежі у власній квартирі, генеральний директор вирішує вшанувати його пам'ять: журналісти мають написати зворушливий матеріал, який зачитають на церемонії прощання, аби хоч трохи втішити родину. Заголовок — «Найкращі із нас». Так само іронічно названо й першу серію сезону.

Редакція береться до роботи, і з'ясовується, що колеги Білла майже не знали — хоч щиро за ним сумують і навіть плачуть. Одна зі співробітниць пригадує, що він, вочевидь, любив готувати, бо часто кидав їй: «Я на вихідних варив». Жінка припускає, що загинути чоловік міг за улюбленою справою.

Та коли журналісти розпитують сусідів і нишпорять у робочому столі покійного, картина змінюється. Справжнє прізвище Білла — Єгоров, і він не варив їжу, а виготовляв і продавав метамфетамін. Далі — більше: чоловік погрожував дітям зброєю, був найманцем ПВК Вагнер і, за даними, які знаходять журналісти, вбив десятки людей. У матеріалах справи — його фото із шевроном ПВК Вагнер і власний реп із расистськими висловлюваннями.

Так редакція доходить невтішного висновку: Білл точно не був «найкращим із них». Цей сюжетний поворот і є суттю серіалу — зіткненням провінційної журналістики, яка щиро вірить у силу гарної історії, з реальністю, що виявляється значно гидкішою за будь-який нарис.

«Газета» виходить на платформі Peacock. Другий сезон розповідає про нові випробування редакції Toledo Truth Teller зі штату Огайо: головний редактор Нед Семпсон у пошуках теми натрапляє на закритий місцевий приватний клуб, а розслідування журналістів ставить під загрозу і редакцію, і її майбутнє.

Серіал є спін-офом культового «Офісу». Якщо там документальна група знімала працівників компанії Dunder Mifflin у Скрантоні, то тут та сама група веде зйомки в редакції газети. Це окрема історія, але в тому самому телевізійному всесвіті — і, схоже, з тією самою здатністю знаходити смішне там, де, здавалося б, сміятися не можна.