Іван Миколайчук: пророцтво, що справдилося, і могила, яку варто відвідати

Іван Миколайчук з'явився на світ 15 червня 1941 року в селі Чортория на Буковині. Він був четвертою дитиною в родині залізничника Василя та домогосподарки Катерини, де виховувалося тринадцятеро дітей. Його шлях від театральних підмостків до кінематографічних вершин позначений ролями, які стали культовими: Іван Палійчук у «Тінях забутих предків», молодий Тарас Шевченко у «Сні», козак Василь у «Пропалій грамоті» та філософ Фабіан у власному фільмі «Вавилон XX».

Здоров'я непокоїло актора ще з юності. Близько 28 років його мучив біль у шлунку, а у 30 діагностували виразку. Із часом хвороба переросла в онкологію, тож останній рік життя Миколайчук провів переважно в лікарнях, змушений відмовитися від улюбленої справи.

Дружина Марія згодом розповідала: у молодості ворожка передбачила Івану, що він проживе 25 років, не уточнивши, що йдеться про роки подружнього життя. Пророцтво справдилося майже буквально — актор помер за кілька днів після 25-ї річниці весілля. Його не стало в Києві на 47-му році життя.

Прощання відбулося на кіностудії імені Довженка — місці, яке Миколайчук особливо любив. Підлогу засипали сіном, поруч поклали снопи пшениці. Поховали актора на Байковому кладовищі, і того дня після тривалої спеки розлилася злива, яку присутні сприйняли як символічний знак. На похороні співав хор імені Верьовки, а над могилою пролунала «Пісня про лелеченьку» з фільму «Сон». Подруга родини згадувала, що актор за життя просив, аби на його похороні не було кіностудійної бюрократії, яку він вважав винною у зруйнованій кар'єрі.

На дев'ятий день після смерті до могили прийшов Сергій Параджанов — режисер, який відкрив Миколайчука світові через «Тіні забутих предків». Він сказав: «Это мой учитель».

Іван Миколайчук спочиває на Байковому кладовищі у Києві — головному некрополі країни. Довгий час актор лежав там сам. 1 лютого 2023 року поруч поховали його дружину Марію, яка померла у 81 рік. Так подружжя, розлучене смертю на понад три десятиліття, знову опинилося поруч.

На могилі встановлено монументальний білий хрест. З боку алеї на ньому викарбувано текст української народної думи про загиблого козака — образ, що перегукується з екранними ролями актора. З протилежного боку — барельєф Миколайчука в образі доброго пастиря, що символізує його роль провідника глядачів крізь глибини української культури. Поруч встановлено пам'ятний знак дружини. Могилу можна знайти на 33 ділянці, де поховані й інші видатні особистості.

Ім'я Миколайчука носять вулиці у Києві, Полтаві, Кропивницькому, Вінниці, Івано-Франківську, Львові та Коломиї. А ще — астероїд 8244, відкритий Людмилою Черних 3 жовтня 1975 року.

Цікаво, що в «Тіні забутих предків» Миколайчук потрапив майже випадково. Спочатку він не сподобався Параджанову через «надто м'яку» зовнішність, але кінопроби змінили думку режисера. Параджанов згадував: він доручив зйомки оператору Іллєнку й пішов із павільйону, а за кілька хвилин збуджений Юрій наздогнав його зі словами: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське!». Виявилося, що Іван побілів, думаючи, ніби не сподобався режисеру, а потому «ніби щось прорвалося» — і він зачарував усю знімальну групу.

Ліна Костенко присвятила актору вірш «Незнятий кадр незіграної ролі», відомий рядком «Іван косив траву». Вона написала його після того, як побачила Миколайчука за звичною сільською роботою.

Останнім сценарієм актора стали «Небилиці про Івана» про мандрівного філософа Івана Калиту. Через хворобу він не встиг поставити фільм сам — це зробив режисер Борис Івченко вже після смерті Миколайчука.