Де Ніро, «Хрещений батько» і чужий «Оскар»: кіно у житті Зеленського

17 вересня 2026, 11:29 ·326 слівредакція

Володимир Зеленський розповів, що у вільний час дивиться стару американську класику мовою оригіналу — і зізнався, що серед його улюблених акторів Роберт Де Ніро, Робін Вільямс та Аль Пачіно.

Кіно для Володимира Зеленського — не лише професія, з якої починався його шлях, а й спосіб тримати мову у формі. В інтерв'ю CBS News президент розповів, що у вільний час переглядає старі американські стрічки в оригіналі. Йдеться не про новинки: він обирає ті фільми, які вже бачив або чиї сюжети добре знає. За його словами, це допомагає вдосконалювати англійську.

«Так, я дивлюся деякі серйозні фільми, знаєте, наприклад, стару класику, яку вже знаю. Усе за участю Роберта Де Ніро. Я обожнюю Роберта Де Ніро», — сказав він.

До переліку улюблених імен додаються Аль Пачіно, якого Зеленський згадує у зв'язку з «Хрещеним батьком», та Робін Вільямс разом зі своїми фільмами. Логіка вибору тут проста: знайомий сюжет дозволяє зосередитися на мові. «Так простіше розуміти деякі слова — навіть якщо ти не знаєш якогось слова, ти все одно знаєш історію», — пояснив президент.

Він зауважив, що до свого президентського строку встиг передивитися всі історичні стрічки, а тепер часу на це значно менше. Тож у вільні години повертається до того, що вже знає напам'ять.

Окрема історія — статуетка «Оскар», яку Зеленський зберігає в Офісі Президента. Це нагорода Шона Пенна за роль у фільмі «Таємнича річка», яку актор віддав українському лідеру. За словами Зеленського, він спершу відмовлявся від такого подарунка, але Пенн наполіг: «Віддаси мені його тоді, коли переможете у війні». «Тож ми повернемо йому це», — підсумував президент.

Пенн передав свою статуетку в листопаді 2022 року як символ віри в перемогу України. Відтоді він не раз приїздив до країни — зокрема цього року, коли отримав номінацію на «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану, на церемонію вручення не з'явився, бо саме був в Україні.

У цій розмові про кіно є своя тиха рима: людина, яка колись смішила зал, тепер говорить про знайомі сюжети як про спосіб зберегти ясність голови. Стара класика тут — не втеча, а радше щоденна вправа: знати історію настільки добре, щоб у будь-який момент упізнати слово, навіть якщо чуєш його вперше.