«Сліди»: український документальний фільм про пережите жінками вирушає на Оскар

Історія, розказана з-за плечей тих, хто вижив, рідко вміщається в хронометр. «Сліди» Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк пробують віднайти для неї мову — і саме цю роботу український Оскарівський комітет висунув на премію в категорії «Найкращий міжнародний фільм».

У центрі стрічки — долі українок, які пройшли через сексуальне насильство та тортури під час російської агресії. Одна з головних героїнь — Ірина Довгань, колишня полонянка, яка після пережитого взялася документувати свідчення постраждалих жінок на деокупованих територіях. Крізь її історію та досвід інших жінок фільм показує наслідки воєнних злочинів — і те, як солідарність допомагає тим, хто пережив насильство, повертатися до життя.

Шлях «Слідів» фестивальними залами почався зі світової прем'єри 2026 року на Берлінському міжнародному кінофестивалі, в секції Panorama Dokumente. Там стрічка отримала Глядацький приз — нагороду, яку присуджують самі глядачі. Згодом фільм визнали найкращим у документальному конкурсі правозахисного фестивалю MOVIES THAT MATTER у Гаазі. Саме ця відзнака відкрила для нього можливість претендувати на «Оскар» і в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». Додалося до цього й входження до двадцятки глядацьких фаворитів канадського документального фестивалю HOT DOCS.

За «Слідами» стоїть команда: продюсерки Наталія Лібет та Ольга Брегман із 2Brave Productions, а також копродюсери Віолетта Камінська, Ізабелі Вуйцик і Даріуш Яблонскі з польської Message Film. Для режисерки Аліси Коваленко це не перший документальний досвід — раніше вона працювала над стрічками «Аліса в країні війни», «Домашні ігри», «Ми не згаснемо» та «З любов'ю з фронту». Коваленко також є членкинею SEMA Ukraine й займається правозахисною діяльністю.

Самé висунення на «Оскар» режисерка розглядає як спосіб привернути міжнародну увагу до сексуального насильства, скоєного російськими військовими, та підсилити голоси постраждалих. «Ми не мовчазні й невидимі жертви. Я вірю, що наші голоси можуть стати колективною силою спротиву та рушієм змін», — заявила вона.

Кіно тут не лише фіксує — воно повертає право говорити. І, можливо, саме тому «Сліди» варто сприймати не як підсумок, а як продовження розмови, до якої долучається дедалі ширше коло.