«Як у фільмі»: пекар з Ізмаїла вивів родину з палаючого будинку після атаки

Вечір 6 вересня в Ізмаїлі на Одещині не віщував нічого надзвичайного. Родина Плашкарьових пересиділа першу тривогу в підвалі, дочекалася тиші й повернулася до звичних справ: молодша донька Маргарита пішла робити уроки, старша вирушила з дитиною по банани. Аж раптом жінка побачила повідомлення про нову загрозу. Спроба додзвонитися старшій доньці не вдалася — зв'язку не було.

Маргарита гукнула молодшу дочку, щоб разом спуститися в підвал. За мить пролунав вибух.

«Я кричу: "Маргоша, давай швидше збирайся, нам треба спускатися в підвал". Вона підбігає до мене, я нахиляюся, щоб відкрити підвал, і в цю мить стається вибух. Я була в шоковому стані. Ти не розумієш, що з тобою відбувається, бо вуха заклало, дим, усе сиплеться. Маргоша кричить: "Мамо, що робити?" Я стою і не розумію, що робити. Скрізь скло, двері валяються, все розкидано», — згадує жінка.

Попри руйнування, ніхто не постраждав: мати й донька стояли біля єдиної стіни, яку не зачепили уламки. «Місце взагалі не пошкоджене, немає уламків. Ми як стояли, так і стояли, тобто нас нічого не збило з ніг. Хоча у будинку все валялось, все було в пилу і уламках», — додає пані Маргарита.

Коли дим трохи розсіявся, жінка почала шукати вихід. У будинку було темно, з вікон стирчало скло, а у дворі палав автомобіль. У той момент, як вона вагалася, на порозі з'явився незнайомець — 31-річний Ігор Андрешков, працівник місцевої пекарні «Хлібний лідер». Він саме був на зміні й побіг на звук вибуху.

«Я зрозуміла, що з вікон стирчить скло і через них неможливо буде вийти. Я вирішила піти подивитися, де ще можна вийти, бо у дворі горіла машина, і я боялася там виходити. Але в цей момент якраз з'явився Ігор. Як у фільмі: дим, пил, скло, вогонь і тут з'являється Ігор», — розповідає господиня.

За її словами, до будинку також забіг родинний собака. Маргарита схопила його, а Ігор узяв сумки й молодшу доньку, вибив двері, що заважали пройти, і вивів людей на вулицю.

«Я швидко добіг, підійшов до цього будинку, земля була вся в уламках. Я бачу, що там горіла машина. Я швидко забіг у будинок. Піднявся сходами, зайшов у кімнату. Там була господиня Маргарита з дівчинкою. Я підійшов до них, запитав, чи все гаразд. У них була валіза й сумка. Я взяв ту валізу, вибив двері, бо вони заважали пройти, і вивів їх на свіже повітря», — розповідає Ігор.

Про можливі наслідки, каже, не думав. «Я просто розумів, що людям, можливо, потрібна допомога. Я просто забіг. Про наслідки я, в принципі, не думав. Я робив це виключно заради людей. Я себе не вважаю героєм, просто зробив це виключно заради людей», — додає він.

Родина не одразу дізналася, хто саме їх урятував. Наступного дня старша донька Анастасія зайшла до хлібної крамниці неподалік і розповіла продавчині про те, що сталося, не знаючи, як знайти рятівника. «Вона каже: "Та цей хлопець у нас працює, він у нас в нічній зміні"», — згадує дівчина.

Увечері, коли Ігор був на зміні, родина прийшла до пекарні, щоб подякувати й обійняти його. «Ми ввечері, коли Ігор був на зміні, підійшли з мамою, з татом, з донькою, обійняли його, подякували. Бо це не просто людина, це янгол-охоронець моєї родини, який допоміг моїй мамі, сестрі, собаці. Не залишив їх», — резюмує Анастасія.

Ця історія — не про подвиг у пафосному сенсі, а про мить, коли чужа людина виявляється ближчою за будь-які слова. У час, коли новини про руйнування стали щоденністю, саме такі епізоди нагадують: людяність не потребує гучних слів, вона просто заходить у дим і виводить за руку.