Пенелопа Крус у Торонто представила «Чорну кулю» — фільм про людяність і емпатію

Червона доріжка Торонто цього разу зібрала навколо себе не просто прем'єру, а розмову про те, як кіно вміє тримати в собі одразу кілька часів. Пенелопа Крус вийшла до камер у сукні з пір'ям — образ, який швидко став частиною фестивальної хроніки. Але за зовнішнім блиском стоїть робота, яка вже встигла пройти шлях від Канн до Канади.

«Чорна куля» — це другий фестивальний етап для акторки після міжнародної прем'єри в Каннах. У фільмі їй дісталася роль другого плану. В основі сюжету — однойменний незавершений твір Федеріко Гарсіа Лорки та п'єса Конехера «Темний камінь». Дія розгортається почергово у 1932, 1937 та 2017 роках, а сама стрічка досліджує взаємопов'язане життя трьох геїв. Робота була номінована на «Золоту пальмову гілку» та «Квір-пальмову гілку».

Представляючи «Чорну кулю», Пенелопа Крус назвала її історією, зосередженою на людяності та емпатії, а також любовним листом до кіно, поезії та мистецтва. У цих словах — ключ до того, чому фестивальна прем'єра такого фільму важлива не лише як подія календаря: ідеться про спробу з'єднати різні епохи в одному емоційному досвіді.

Це вже другий вихід Крус на червону доріжку кінофестивалю в Торонто. Напередодні вона разом зі своїм чоловіком і партнером по екрану Хав'єром Бардемом представила фільм «Бункер», прем'єра якого відбулася у Венеції. Це психологічний трилер про архітектора, якому замовили проєкт будівництва бункера; у процесі роботи його 17-річний шлюб опиняється під напруженим випробуванням.

У підсумку Торонто стало для акторки не просто майданчиком для двох прем'єр, а точкою перетину різних регістрів — від поетичної багатошаровості «Чорної кулі» до камерного напруження «Бункера». І саме ця здатність переходити між ними нагадує, що кіно живе не лише прем'єрами, а й тим, як глядач виходить із залу — з думкою, яку хочеться пронести далі.