Іван Миколайчук: український космос у 42 кінообразах

Він ніс у собі український космос і цінності, які ставали близькими людям будь-якої країни. Так кінознавиця Лариса Брюховецька характеризує актора, режисера і сценариста Івана Миколайчука, який народився на Буковині в багатодітній родині — з 13 дітей до повноліття дожили десятеро.

Ще другокурсником Миколайчук яскраво зіграв молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та закоханого в Марічку Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» — стрічці, яку експерти називають найкращим українським фільмом усіх часів. Загалом у рейтингу 100 найкращих вітчизняних кінострічок є чотири роботи з його участю: «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ», «Пропала грамота» та «Така пізня, така тепла осінь». В усіх основною фабулою є українське життя різних періодів, по-різному художньо потрактоване.

Викликом радянській системі було вже те, що в зросійщеному Києві він говорив українською. Його обличчя знали десятки мільйонів глядачів: лише «Анничку» за перший рік подивилися понад 25 мільйонів людей. Актор перевтілився у 42 героїв, але багато з них не дотягували до амплітуди його таланту. Найкращими роботами, окрім уже згаданих, стали «Камінний хрест» (1968) та «Анничка».

Кіновиробництво було особливою зоною контролю: всі стрічки проходили потрійну цензуру — московську, київську і студійну. У фільм «Така пізня, така тепла осінь» (1981), де Миколайчук виступив актором, режисером, сценаристом і уклав музику, Держкіно надіслало 186 правок. «Їм не подобалося все: любов до своєї землі, те, що героїня приїжджає з Канади, закохується та залишається в Україні. Вони лякалися філософії у фільмі. Вони розуміли, що Іван — геній, і знали, який він має вплив на глядачів, тому боялися його. Але Миколайчук завжди робив саме те, що хотів та відчував», — згадувала виконавиця головної жіночої ролі Галина Сулима.

Понад десять років не допускали до широкого прокату іронічну «Пропалу грамоту» за Гоголем, зняту переважно на Полтавщині. Натомість у «Вавилоні ХХ» (1979) — першій режисерській роботі Миколайчука — його герой Фабіан кілька разів повторює з екрана, що треба думати, починаючи з фрази «Cogito ergo sum». А ще додає: «Маю честь». У вуста священника вкладено програму дій: «Очищайтеся від комунівської скверни!».

Нинішні реалії нагадують, що спадщина митця залишається вразливою: у ніч на 15 червня, в день його народження, російські нападники атакували Національну кіностудію імені Олександра Довженка. Значну частину костюмів знищено, але вцілів костюм Івана Палійчука з «Тіней забутих предків».

Кінознавець Сергій Тримбач резюмує: актор, який став іконою національного стилю і мислення, наважився продовжити пошуки в напрямі, означеному Гоголем, Шевченком і Довженком. Творчість Миколайчука демонструє українську ідентичність, розвінчує нав'язану меншовартість і показує ефективність культурної дипломатії. Геніальний митець, який вірив у Бога й не вірив у комунізм, навіть у лещатах ідеологічних заборон зумів донести в екранних образах національну гідність, коріння якої — людяність і прагнення волі.