Радянський кінобізнес: гонорари, ставки й нерівність, про які згадує Ніна Набока
Народна артистка України Ніна Набока пригадала, як у СРСР оплачували акторську працю: від мінімальних ставок до нерівності між українськими та російськими виконавцями.
У радянському кіно акторські гонорари були не просто цифрами, а відображенням складної ієрархії. Народна артистка України Ніна Набока поділилася спогадами про те, скільки платили артистам на кіностудії імені Олександра Довженка, і пояснила, чому українцям було важче отримати головну роль.
За її словами, у ті часи діяла система ставок за знімальний день. Спочатку вони коливалися від 11,50 до 17,50 карбованця, а за 10 знімальних днів на місяць актор міг заробити близько 140 карбованців. Найвища ставка сягала 33–35 карбованців на день, але її отримували лише обрані.
Була й особлива радянська практика: якщо актора не запрошували в жоден проєкт, йому все одно виплачували половину ставки. Це трохи пом'якшувало невизначеність, але не рятувало від фінансової скрути.
Розмір виплати залежав від важливості ролі та обсягу роботи. За виконання значущого персонажа ставка могла зрости до 14,50 карбованця. Окремо нараховували добові: в Україні — 2,50 карбованця, а під час виїздів — 3,50. Для молодої акторки ці гроші були відчутними: Набока згадує, що могла витратити їх на крем чи помаду.
Втім, найбільше вражає інше — нерівність між українськими та російськими акторами. Режисери в СРСР віддавали перевагу російським артистам, особливо коли йшлося про головні ролі. Українцям нерідко діставалися другорядні персонажі, а гонорари російських колег могли бути значно вищими. Це створювало негласну, але відчутну межу, яка впливала на кар'єри багатьох талановитих виконавців.
Спогади Набоки — це не лише про цифри, а й про систему, де мистецтво часто відступало перед адміністративною логікою. Сьогодні, коли українське кіно шукає власний голос, такі історії нагадують, як багато змінилося — і як важливо цінувати можливість грати головні ролі у власній культурі.
