Оля Полякова показала весільні фото з 22-ї річниці шлюбу

Весільні фотографії, які родина зберігала понад два десятиліття, з'явилися публічно лише тепер. Привід — річниця, яку Полякова й Вадим Буряковський відзначають 22 роки поспіль. Разом із весільними кадрами співачка виклала ще один знімок — зроблений 21 рік тому, коли народилася їхня перша донька Марія.

Розповідаючи про ці роки, Полякова не приховує: іноді їй самій важко пояснити, як із її «мінливим настроєм і непростим характером» шлюб витримав такий строк. І додає, що тривалість цього союзу — не її заслуга: «Але скажу чесно: це, власне, не моя заслуга. Це повністю заслуга Вадіка. Бо він неймовірно надійна людина».

За словами артистки, стосунки з чоловіком будувалися поступово: спершу — дружба, згодом — роль «татка», і лише потім — подружжя. «Чи це добре, чи погано — не вам судити. Та й, зрештою, не в цьому суть», — зауважує вона. Далі Полякова говорить про відчуття, знайоме, за її словами, будь-якій тривожній дівчинці: поруч має бути людина, яка не втече, не відштовхне, не покарає ігнором і не вирішить «відпочити» від тебе. «Буде поруч. Не кине. І, мабуть, лише з роками по-справжньому розумієш, наскільки це велика цінність — надійність іншої людини».

Оцінювати чужі шлюби співачка не береться: «Я ніколи не беруся за це, бо точно знаю: кожна сім’я щаслива й нещаслива по-своєму. Сьогодні — річниця нашого весілля. І зараз мені просто захотілося показати вам ці фото. І згадати».

У подружжя двоє дітей: Марія народилася 2005 року, Аліса — 2011-го. Вадим Буряковський — бізнесмен; свого часу він став героєм мемів після інтерв'ю Дмитру Гордону.

За публікацією старих знімків стоїть не сенсація, а жест — спроба впорядкувати власну історію. Фотографія весілля й кадр із немовлям на руках розповідають про час, який не прийнято показувати щодня: про побут, втомлений і теплий водночас, про роки, що минули між двома знімками. У час, коли особисте часто стає контентом, Полякова пропонує інший регістр — не демонстрацію, а згадку. І, можливо, саме тому ці кадри виглядають не як новина, а як тиха розмова про те, що тримає людей разом.