Віктор Жданов: «Поїхали в шортах — от і все»

У 2014 році Віктор Жданов залишив Донецьк — і з того часу до міста не повертався. Відтоді його дім — Київ, і про жодне повернення актор не говорить. За його словами, після переїзду коло спілкування поступово розсипалося: «Ні з ким звідти не спілкуюся. Так вийшло — розійшлися, якось розсипалося все. Ті, хто вважав за потрібне виїхати, виїхали».

Про сам Донецьк Жданов говорить без ностальгії, але з болем. За його словами, місто не встигло стати для нього рідним, хоч і було місцем активної творчої роботи: «Я не сумую за Донецьком. Просто боляче дивитися на те, що там відбувається. Він не встиг стати для мене рідним. Хоча у плані творчості — там було все, багато чого зробили, пережили. Але от почуватися так, як почуваюся, наприклад, тут, у Києві, — такого відчуття в мене там не було. Відчуття свободи». Місцем сили актор називає Херсонщину — там він народився, виріс і багато років пропрацював у театрі.

Квартира, що залишилася в Донецьку, його, здається, не обтяжує. Про неї Жданов каже майже байдуже, зізнаючись, що не прив'язаний до речей: «Наша квартира? Ну і що? Не тягне мене туди. Я взагалі не прив'язуюся до речей. Ну що, буду за курточкою якоюсь сумувати? Я вже виріс із неї». А про сам від'їзд згадує коротко: «Коли ми звідти їхали, то майже нічого й не взяли. Поїхали в шортах — от і все».

У цих коротких репліках — ціла історія про те, як війна змінює стосунки людини з місцем і речами. Для Жданова Донецьк залишився не втраченим домом, а простором, який так і не встиг ним стати. Те, що для когось було б драмою про покинуті стіни й полиці, для нього — епізод, який уміщується в одну фразу про шорти. Можливо, саме тому ця байдужість до майна звучить не як байдужість до минулого, а як спосіб його пережити: коли втрачаєш усе, найдорожчим стає не те, що лишилося за спиною, а відчуття свободи там, де ти є.