Ролі, які вони воліли б забути: п'ять зірок про власні культові образи

Буває так, що образ, який приносить акторові світову славу, самому виконавцю здається радше тягарем. Причини щоразу інші: комусь не до вподоби власна гра, комусь — сценарій, а хтось роками відверто кепкував із персонажа, який зробив його знаменитим.

Роберт Паттінсон і його Едвард Каллен з «Сутінків» — приклад найгучніший. Поки підлітки всього світу сохли за 108-річним вампіром-школярем, сам актор, за його словами, чим далі читав сценарій, тим сильніше ненавидів свого героя. Тож і зіграв його як того, хто ненавидить самого себе. Роками Паттінсон не приховував іронії щодо франшизи й особливо дошкульно проходився саме по Едварду.

Джордж Клуні зі своїм Бетменом із «Бетмена і Робіна» 1997 року поводиться так, ніби це родинна історія, яку краще не показувати дружині. Він не раз критикував цю стрічку й жартував, що безупинно перепрошує за неї. Згодом визнав: поганий у ній був він сам, а перегляд фільму називав фізично болісним.

Ченнінг Татум навіть не добирає натяків — на запитання про «G.I. Joe: Атака Кобри» він прямо сказав, що ненавидить цей фільм. Згода на зйомки була далеко не про любов до матеріалу: після «Тренера Картера» актор мав контракт із Paramount на три картини й фактично був зобов'язаний грати. Сценарій йому теж не подобався, а 300 мільйонів доларів світових зборів тепліших почуттів не додали.

Кейт Вінслет до самого «Титаніка» ставиться інакше — не любить вона не фільм, а власну гру в ньому. Дивитися стрічку їй довго було боляче: під час перегляду вона раз у раз думала про те, що хотіла б переграти окремі сцени. Найдужче не подобалися їй власний американський акцент, який акторка називала жахливим. Поки світ сперечався, чи вмістився б Джек на дверях, сама Роуз мала інше питання: «Невже я справді так це зіграла?»

У Деніела Редкліффа історія інша: ані від Гаррі Поттера, ані від франшизи він не відхрещується. Не до душі йому частина власної акторської роботи в ранніх фільмах. Перегляд старих частин місцями для нього незручний, бо на екрані лишилися його «уроки акторської майстерності»: десь він намагався грати тонко, а тепер бачить, що часом просто нічого не робив.

За цими зізнаннями проступає річ проста і трохи незручна: роль, яка для глядача стає магією, для актора лишається роботою — з усіма її невдачами, компромісами й контрактами. І, мабуть, саме тому ці зірки й наважуються говорити про свої культові образи без пієтету.