Телебачення, яке створив ШІ: чому глядачі обурені

У серпні 2026 року на стрімінговій платформі Roku стартував незвичний експеримент — цілодобовий телеканал Fairground AI Creator TV. Його концепція радикальна: усе, що можна побачити в ефірі, від художніх стрічок до рекламних роликів, створено за допомогою генеративного штучного інтелекту.

Ініціатором проєкту став Колін Петрі-Норріс, засновник стрімінгового сервісу Xumo. За його задумом, над наповненням каналу працює близько сотні цифрових авторів, які «пишуть» контент за допомогою ШІ-промптів. Це мав бути крок у майбутнє, де творчість більше не потребує традиційних знімальних майданчиків, студій і великих команд.

Однак глядачі, які ввімкнули новий канал, побачили не технологічний прорив, а радше набір тривожних недоліків. Персонажі на екрані говорять так, що рухи їхніх губ розходяться зі словами; сцени часто виглядають фізично нелогічними, а візуальні деталі між кадрами не збігаються. Діалоги й поведінка героїв здаються неприродними, ніби їх створили за шаблоном, без розуміння людської інтонації.

Медіа не пошкодували епітетів: видання Slate назвало побачене «роботизованим», «моторошним» і «тривожним», а BGR заявило, що канал виявився ще гіршим, ніж можна було очікувати. Проблема, схоже, не лише в якості картинки — частина критики стосується самої ідеї повністю автоматизованого виробництва розваг.

Поява «AI-телебачення» вписується в ширшу дискусію про роль генеративного штучного інтелекту в творчих індустріях. Головне побоювання критиків — що компанії використовуватимуть технологію не для розширення можливостей, а для скорочення витрат, витісняючи сценаристів, акторів, дизайнерів та інших фахівців. І хоча в практичних галузях — від прогнозування до медицини — ШІ вже доводить свою користь, його застосування в розвагах викликає значно більше запитань.

Історія Fairground AI Creator TV показує цікавий парадокс: аудиторія може охоче користуватися інструментами на основі ШІ в повсякденному житті, але зовсім не готова споживати контент, який він створює. Можливо, це знак, що глядачі цінують у мистецтві не просто результат, а людський дотик, який алгоритми поки що не здатні відтворити.