Сопілка, сцена і фронт: Чернігів прощався з Костянтином Слободенюком

Оплески замість жалобного маршу — так у Чернігові 15 вересня прощалися з Костянтином Слободенюком. Людиною, яка вміла говорити без слів: сопілкою, флейтою, шумовими інструментами, а ще — мовчанням, у якому завжди було більше, ніж у гучних промовах.

Він народився 1983 року в Мелітополі. Сім'я переїздила, тож школу він закінчував уже в Чернігові. Здобув фах артиста оркестру, викладача і керівника оркестру — за спеціалізацією «оркестрові та духові інструменти». З 2002 року працював у Чернігівському обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм, у колективі «Сіверські клейноди». Згодом були два роки в симфонічному оркестрі в Китаї, повернення в Україну у відпустку, ковід, який закрив дорогу назад, і — молодіжний театр та філармонія в рідному місті.

«Свою творчу діяльність Костянтин почав з нашого колективу. Ми познайомилися з ним ще в далекому 2007 році. Музикант він, не побоюсь цього слова, був мультиінструменталіст. Профіль його, звичайно, це була сопілка і флейта, але також грали на шумових інструментах, і багато різних інструментів він міг освоїти і міг на них, що найголовніше, це грати професійно і дуже класно», — згадує художній керівник ансамблю «Сіверські клейноди» Андрій Лоєвець.

Музика була в нього родинною справою: батько Костянтина теж грав на сопілці, і вони виходили на одну сцену. Колега Дар'я Лемещенко називає їхню сім'ю династією «Сіверських клейнодів».

У травні 2024 року Слободенюк долучився до Сил оборони. Служив оператором відділення радіоелектронної боротьби 1 механізованого батальйону 32-ї окремої механізованої бригади. 29 листопада того ж року загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу села Рівнопіль на Донеччині. Про загибель стало відомо лише тепер: майже два роки його вважали зниклим безвісти.

«А потім ще звістка про те, що він зник безвісти. Ми дуже сподівалися на те, що він десь у полоні, постійно переглядали списки, щоразу. Коли міняли, ми звісно, всі були в очікуванні, що він повернеться. Але ця звістка вже нас добила. Ми дивилися на нього, як він грав на сопілці. Це просто… Щось неймовірне творив. Неймовірний актор, він і акторський, він просто душа компанії, душа будь-якого колективу і, як виявилось, він дуже мужній воїн», — каже Дар'я Лемещенко.

Для театру, де він грав, це вже третя втрата. Актор Володимир Банюк пригадує останні репетиції — «Короля Ліра» Шекспіра, де Слободенюк мав одну з головних ролей. «Ми виходили на сцену, на репетиційні прогони вистави Шекспіра "Король Лір". Він грав одну з головних ролей. Це якраз травень, якраз був той місяць, коли наших хлопців, в тому числі Костю, забрали на війну. Прем'єра була би десь в травні, на початку червня. Але саме середина травня — вистава зупинилась, війна її вкрала у нас». За його словами, слів для цієї втрати бракує: «У мене просто немає слів, щоб це висловити. Що б я не сказав, їх буде замало».

Теща загиблого Олена Мазняк згадує зятя як людину, яку любили всі: «Він був небагатослівним, писав два слова: "У мене все гаразд". Ніколи не жалівся. Він був сином: звав мене мамою з першого дня. Так і залишився сином». А про його талант каже: «таких людей любить і Бог. І всі, на жаль, вони рано від нас відходять».

Костянтин Слободенюк залишив по собі матір і сина. Поховали його в Чернігові, на кладовищі «Яцево». Те, що він не встиг зіграти на сцені, тепер живе в тих, хто тримав його сопілку в руках і чув, як вона звучить.